З Єланецького району Миколаївської області до редакції надійшов лист, під яким міг би підписатися чи не кожен селянин країни.
— Шановні високопосадовці, — звертаються у своєму посланні голови спілок власників корів кількох сіл району до Президента України, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради, міністра аграрної політики. — Ми вже звикли, якщо влада посилено заявляє про свою турботу стосовно селян, то слід чекати нових бід. Не винятком із правил став і 2006-й, оголошений Роком села. Ознаменувався він потребою платити податки за пасовиська, бо інакше їх віддадуть в оренду. Пропозиціями приватизувати присадибну ділянку та двір, в якому проживали наші батьки, діди та прадіди. А це коштує чималих грошей. Невблаганним зростанням цін на товари та послуги. Подорожчало і утримання худоби. А закупівельні ціни на молоко порівняно з минулим роком знизились майже вдвічі. Літр газованої води коштує 1,10 грн., а закупівельна ціна молока влітку доходила до 55 копійок за літр. То невже витрати на виготовлення газованої води вдвічі більші, ніж на виробництво молока?
Закупівельні ціни залишаються низькими, утримання корів стає збитковим, тож поголів’я скорочується. Село розвалюється: у районі налічується більш як десяток сіл, які цілком зруйновані або перебувають на межі розвалу.
Леонід Данилович Кучма із захопленням казав, що український народ терплячий, що він і не таке терпів. От і дотерпілися. За словами нашого першого Президента — Леоніда Макаровича Кравчука:
«Маємо те, що маємо». Такої руйнації українське село не знало, мабуть, з часів монголо-татарської навали.Доводилося чути притчу про варених жаб. У посудину з холодною водою кидали жаб, а потім воду поступово підігрівали. Жаби терпляче переносили підвищення температури. Коли ж температура ставала критичною, у них не вистачало сили вискочити з посудини. Чи не чекає така сама доля українського селянина?
Коли питання стосується змін Конституції, з метою посилення влади Президента, то Президент вдається до референдуму. Так було за Леоніда Даниловича, цього прагнули і Ви, Вікторе Андрійовичу. В 2007 році збігає термін мораторію на продаж землі. А чи порушувалося питання про проведення референдуму з метою дізнатися думку тих, хто безпосередньо працює на цій землі, хто забезпечує хлібом, м’ясом, молочними продуктами, чи згодні вони бути позбавленими права займатись тим, чому присвятили своє життя? Адже як інакше назвати масове безробіття, яке панує на селі? Дивно, якихось років 10—15 тому в агросекторі бракувало робочих рук, і попит на вироблену цими руками продукцію не зменшувався. Складається враження, що нищення відбувається свідомо, планомірно з метою довести селянина до повного банкрутства. Потім ті, кого ми називаємо олігархами, за безцінь придбають гектари, а оскільки більшість з них до господарювання на землі не мають ні хисту, ні бажання, то наживуться на її перепродажу. Хто може гарантувати, що наша земля, кожен крок якої тисячоліттями поливався кров’ю і потом наших батьків, дідів і прадідів, не дістанеться завтра іноземному капіталу. На превеликий жаль, влада довела, що в нашій державі здійснюються найгірші селянські передчуття. Кажуть, найнещасніший той народ, який добровільно підставляє шию в ярмо рабства.
Шановне панство, вашими
«турботами» про село зроблено більш ніж достатньо для повного його знищення. Тож благаємо, облиште свої «турботи», дайте з миром почить у бозі.(Усього 44 підписи).
