Поетеса Ганна Чубач пише... музику, академіку Петру Саблуку сняться рідні Потоки, а батько й син Порошенки жалкують, що родом не з Вінниччини — про все це вони зізналися на з’їзді Вінницького міжнародного земляцтва, створеного у Києві, де нині проживає майже 40 тисяч вінничан.

Земляк земляка бачить здалека

На відміну від попередніх зібрань, делегати з’їзду міжнародного громадського об’єднання «Вінницьке земляцтво у Києві» вперше зібралися не в столиці, а поїхали звітувати додому, перед земляками. Минулої п’ятниці у залі Вінницького обласного театру імені Садовського можна було побачити багато вінницьких киян, чиї імена знані далеко за межами рідного краю. Ще у 1994 році вони створили перше в Києві земляцтво. Ідея вінничан сподобалася іншим, і нині майже всі області мають у столиці свої громадські об’єднання. Незмінним головою ради Вінницького земляцтва був і залишається (йому знову виявили таке довір’я) Віталій Безносюк, президент державної корпорації «Укрзовнішінтур».

Я вже не раз шкодував, що погодився на такі клопоти, — зізнається Віталій Дмитрович, — але ці думки зникали одразу ж, як тільки вдавалося зробити нову корисну справу для земляків. Кажу вам щиро, про нашу малу батьківщину ми піклуємося як про рідну матір. Можливо, звучить занадто голосно, але це так. Та й вінницькі кияни мають можливість і місце для спілкування. Воно дозволило структурно розширити нашу організацію. Так, своє об’єднання створили медики і назвали його «Вінницькі лікарі у Києві». Є в нашій організації молодіжне крило. Свої осередки створили представники окремих районів Вінниччини.

— Земляцтво — це унікальна форма спілкування і співпраці людей різних професій, політичних поглядів і уподобань, — додає пан Безносюк. — Воно дає нам можливість, живучи у столиці, не забувати отчий поріг, землю, де виріс і народився, постійно підтримувати зв’язки з малою батьківщиною. Вона, як магніт, з роками дедалі більше манить до себе.

З-поміж низки заходів, започаткованих земляцтвом, найбільш пам’ятними стали свята одного села у Києві та творчі звіти вінницьких митців на столичних сценах. Щорічні Стусівські читання на батьківщині поета — у селі Рахнівка Гайсинського району та у Вінниці — проводяться з ініціативи секретаря земляцтва поетеси Ніни Гнатюк. Її побратим по перу Микола Луків свої творчі звіти також починає з рідного Хмільницького району. А Ганна Чубач у пам’ять про своїх земляків із села Плоске Мурованокуриловецького району, де жіночки ходили у тернових хустинах, саме так назвала свої поетично-мистецькі гостини «Тернова хустина». Петро Перебийніс опікується проведенням щорічних свят народного мистецтва за участю товариств національних меншин на рідній Шаргородщині. Академік Андрій Чебикін організовує пленери художників у Немирівському районі. У рамках акції «Передай школі бібліотеку» коштом земляцтва бібліотеки області поповнилися книгами на суму 500 тисяч гривень. Дуже хвилюючими є свята «Село, знай своїх земляків». Земляцтво встановило премії у галузі літератури та театрального мистецтва, фінансувало видання збірника «Сто поетів Вінниччини за сто років» та перший том книги «Славетна Вінниччина», яку презентували на з’їзді. Другий том, каже В. Безносюк, уже готується до друку. Члени земляцтва працюють над видання книги спогадів про ще одного мужнього вінничанина поета Володимира Забаштанського — «Кобзарська зоря Володимира Забаштанського».

Столичні вінничани допомагають встановити видатним землякам пам’ятники (народний депутат України Анатолій Матвієнко фінансував роботи з виготовлення пам’ятника Василю Стусу) і будують за спонсорські кошти храми (президент Ліги нафтопромисловців Олександр Шпак фінансував відновлення православного храму Олександра Невського у Жмеринці, у роки війни на нього впала авіабомба)...

Будинок з химерами: один вінничанин будував, інший реставрував

Серед присутніх на з’їзді киян-вінничан були два Герої України. Микола Орленко (родом з села Кірово Немирівського району) залишив у столиці чи не найбільше з-поміж земляків «автографів». Він, президент корпорації «Укрреставрація», разом з колективом опікується найважливішими пам’ятками архітектури. Пан Орленко особисто відповідав за відтворення Михайлівського Золотоверхого собору, Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври, пам’ятника княгині Ользі на Михайлівській площі, Національної філармонії, будівлі залізничного вокзалу «Київ-пасажирський», двох храмів на Подолі, Бессарабського кварталу.

Кілька років тому до Києва запросили кращих у світі фахівців для реставрації будинку з химерами відомого архітектора, також нашого земляка, Городецького. Ретельно вивчивши стан будівлі, іноземці тактовно відмовилися від роботи, бо вважали, що відновити його первозданну красу не можна. Тоді за справу взялися фахівці «Укрреставрації». Нині будівля на вулиці Банковій, збудована майже сто років тому, знову радує своєю неповторною красою.

Ще один Герой України, академік Петро Саблук, директор Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», щиро зізнався з трибуни, що дотепер, а йому вже 65, «перед очима стоять мої Потоки» (село у Жмеринському районі). «Коли я йшов звідти у 1958-му на навчання до Києва, в селі не було ні твердої дороги, ні світла, ні телефону. Нині все це є, але нема людей». Якщо не будуть розвиватися території, зокрема, сільські населені пункти, наголосив він, у держави не буде майбутнього.

70 генералів та один адмірал

Вінниччина — єдина область в Україні, зазначив у своєму виступі перед земляками Віталій Безносюк, де в одній сім’ї налічується по кілька генералів. Три генерали виросли у сім’ї Бевзів — Валерій, Анатолій та Олександр. Ще два генерали з сім’ї Захарашів і нині залишаються в строю — Михайло та Дмитро. «А коли ми продовжили дослідження цього феномену, то з’ясувалося, що протягом шістдесяти років Вінниччина дала країні 70 генералів і одного адмірала, колишнього командувача ВМС України Михайла Єжеля», — уточнив В. Безносюк.

«Якби мій талант та ваші гроші — що б то було!»

Ганна Чубач, «журавка з подільського жита», а точніше — із села Плоске Мурованокуриловецького району, зізналася землякам у тому, про що навіть не знає її чоловік. Бо це має стати сюрпризом не лише для нього. Талановита поетеса почала писати музику. І невдовзі ми почуємо її пісні. Нітрохи не сумніваємося, що вони будуть такі само щирі, як її вірші. А поетично-літературні свята «Тернова хустина» їй допомагає проводити президент Ліги нафтопромисловців Олександр Шпак. До речі, твори Г. Чубач висунуто на здобуття Шевченківської премії.

Порошенки готові переписати метрику

Народний депутат України Петро Порошенко сидів у президії з’їзду, а його батько — Олексій Іванович — у залі. Порошенко-син, коли виступав, щиро зізнався, що жалкує про те, що народився не на Вінниччині (родом він з Одеської області). Бо з 1997 року, відколи вінничани вперше підтримали його кандидатуру на виборах, вважає цю землю своєю рідною. Він пишається своїм батьком, який «більше у Вінниці, ніж у Києві». Незважаючи на свої 70, він, представник старої гвардії, не сидить склавши руки, а допомагає піднімати економіку регіону.

Щоб Вінниця стала столицею Поділля

Ще один народний депутат, голова Комітету Верховної Ради Іван Бондарчук запропонував привернути увагу до наболілих проблем області. Напередодні територіальної реформи, переконаний він, дуже важливо формувати в столиці думку про те, що Вінниця має всі підстави — економічні, культурні, духовні — стати центром Поділля.

Керівник області — Олександр Домбровський та Григорій Заболотний вручили активним членам земляцтва грамоти й подяки, а також запросили всіх так само дружно зібратися в цьому ж залі у лютому наступного року. Тоді Вінниччина святкуватиме 75-ту річницю з часу створення області.

Вінниця.