25 листопада 2006 року український народ вкотре вшанував пам’ять мільйонів співвітчизників, що загинули від голодоморів у XX столітті. У великих містах і маленьких селах запалали свічки пам’яті по безневинних жертвах. Лише у столиці України, на Михайлівській та Софійській площах, до пам’ятника жертвам голодомору прийшли понад п’ятдесят тисяч людей.

Нагадаємо, що річниці голодомору 1932—1933 років постійно відзначають на державному рівні починаючи з 1992 року. Ця тема півтора десятиліття постійно перебуває в центрі уваги науковців, політиків, її розглядали на парламентських слуханнях. Голодомор не просто страшна трагедія, бо трагедія може бути спричинена і стихійним лихом. Це була свідома, цілеспрямована, організована владою акція, спрямована на фізичне знищення великої соціальної групи насамперед за національною ознакою. Саме ці оцінки лежать в основі поняття, визначеного в міжнародних правових документах, —геноцид як злочин проти людства.

15 травня 2003 року Верховна Рада України, незважаючи на спротив певних політичних сил, визнала, що голодомор був «актом геноциду українського народу», проте Звернення Верховної Ради мало винятково політичні наслідки. 2 листопада цього року Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд парламенту проект закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». Прийняття нормативного документа дуже важливе, оскільки має закріпити законом ставлення нашої держави до страшної трагедії, ця позиція має стати обов’язковою для державних установ та політичних сил. Згідно з текстом нормативного документа, голодомор має бути визнаний актом геноциду українського народу.

Нині науково доведено, що голодомор був свідомо спланований комуністичним сталінським режимом. Його метою було покарання українців за постійне прагнення до самоідентифікації та негативне ставлення до колективізації, проведення за рахунок українського села індустріалізації, зачистки українських земель від корінної нації для масового заселення іншим, більш слухняним щодо Кремля населенням. Підтвердженням цього факту є те, що голодомор 1932—1933 років був організований не лише на території УРСР, а й у населених переважно українцями Білгородщині, Курщині та Кубані. Бузувірський план реалізовувався за допомогою низки узгоджених і добре скоординованих заходів, якими стали:

— знищення традиційної системи ведення сільського господарства шляхом масового «розкуркулювання» селян, яких насильно заганяли в колгоспи, накладання на селян непомірно високих планів хлібоздачі;

— позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР, заборони селянам виїжджати з місць їх проживання, репресії проти українців, що самовільно виїхали з сіл;

— впровадження особливого режиму стосовно окремих регіонів, що особливо «завинили» перед радянською владою, в яких відбирали всі товари та засоби до існування, що перебували на складах та в магазинах, насильницької реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу, заборона будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів до існування, оточення цих регіонів озброєними загонами каральних органів;

— намагання приховати причини і масштаби трагедії, що проявилося в забороні листування і поширення інформації про фактичне становище на селі, зокрема, покарання осіб, що виявили під час перепису 1939 року факти високої смертності серед українського населення;

— поширення в Радянському Союзі та за кордоном брехливої інформації про життя селян в Україні.

Проект закону про голодомор, внесений Президентом України, встановлює юридичні механізми, необхідні для реалізації цього документа. За заперечення факту геноциду українського народу передбачена адміністративна відповідальність. Органи державної влади зобов’язані забезпечувати вивчення трагедії постраждалих від голодомору 1932—1933 років в Україні. Ці заходи повинні сприяти збереженню історичної пам’яті українського народу.

На превеликий жаль, законопроект Президента України наштовхнувся на незрозумілі перепони (нагадаємо, що факт голодомору визнано десятьма парламентами країн світу!). Він свідомо не був розглянутий Верховною Радою 17 листопада 2006 року, тобто у переддень Дня жалоби по жертвах голодомору. Зараз представниками Партії регіонів внесено альтернативний варіант законопроекту. Цей документ є копією проекту, що подав Президент України, але в ньому немає терміну «геноцид» та не передбачена адміністративна відповідальність за заперечення факту голодомору, тобто з документа вихолощено його головний змістовний стрижень.

Аморальною провокацією було поширення 17 листопада у Верховній Раді України брошури «Миф о голодоморе — изобретение манипуляторов сознанием», яка ганебно перекручує історичні факти, паплюжить національну гідність українців.

Фракція «Наша Україна» заявляє, що будь-які спроби уникнути відновлення історичної справедливості є глумом над пам’яттю мільйонів співвітчизників, що закатовані під час найбільшого в історії людства спланованого народовбивства.

Фракція «Наша Україна» підтримує позицію глави держави, який вважає, що прийняття закону про голодомор — це обов’язок Верховної Ради України. Розгляд і розв’язання цієї проблеми не може бути предметом політичних спекуляцій, оскільки страшна трагедія зачепила рівною мірою і центральні, і східні регіони України, вона стосувалася передусім простих людей, захисниками яких нині виставляють себе деякі сучасні противники визнання голодомору. Ця трагедія пройшла через усі українські родини, завдала непоправних втрат генофонду української нації. Розгляд і розв’язання проблеми голодомору лежать у площині моралі та моральності української еліти, всіх тих, хто має не лише зберегти історичну пам’ять українського народу, а й працювати задля цивілізованого сьогодення та майбутнього України.

В’ячеслав КОВАЛЬ, заступник голови депутатської фракції «Наша Україна».

Від редакції: 28 листопада цього року Верховна Рада України 233 голосами ухвалила Закон «Про Голодомор 1932—1933 років».