Форте — в душі, піано — в кишені

Музичний керівник Бучанської школи-дитсадка № 21 на Київщині Наталя Кирик має 10-й розряд. Це місце її посади у так званій Єдиній тарифній сітці, «введеній торік з метою впорядкування умов оплати праці у бюджетній сфері».

Отак легко й невимушено музкерівники опинилися на дві сходинки нижче від вихователів, що позначилося й на окладі: різниця — 79 гривень. Хоча в Наталі Вікторівни, наприклад, такі само вища освіта та категорія. Але нині вона заробляє нарівні з вихователем із середньою спеціальною освітою. А от у школі вчителеві музики присвоєно той самий розряд, що й викладачеві математики...

Тож Наталя Вікторівна вважає себе і своїх колег дискримінованими. З кожним наступним підвищенням освітянських зарплат різниця між окладами вихователя і музкерівника ще зростатиме. Тим часом пані Наталя працює по 36 годин на тиждень, у неї чимало індивідуальної роботи. Чому ж применшується оцінка її внеску в емоційне й естетичне виховання дітей?

Незабаром держава зіткнеться з проблемою нестачі музичних керівників у дитсадках. Пані Наталя згадує, що після закінчення музучилища, у 1985-му, влаштуватися в дошкільний заклад було майже нереально.

Та вона особисто не бажає кидати свого місця, якому віддала 12 років. Отримує моральне задоволення від спілкуванням з малюками, особливо з дітьми-інвалідами з реабілітаційної групи. До вражених ДЦП, яким важко всидіти, у Наталі Вікторівни особливий підхід: під музику вони перекидаються, повзають — радості немає меж. Ті, хто гаркавить-шепелявить, завдяки проспівуванню скоромовок позбавляються мовних вад. Каже, від навантажень втомлюється, але швидко виліковується, сідаючи за фортепіано.

За ці додаткові заняття з логопедичною та реабілітаційною групами пані Наталя отримує «шалені гроші»... — 11 гривень на місяць. Агов, міністри й інші державці з європейською орієнтацією, ви десь у Європах таке бачили? Агов, високі чиновники, чия праця для держави — це не за якимсь там піаніно сидіти, ви таке десь отримували?

От і виходить, на душі в пані Наталі від роботи — форте (з латині — гучно), а в кишені — піано (тихо).

Серед «бюджетників» ходить анекдот: чому лікарі і вчителі працюють на півтори ставки? Бо ставка — мало, а дві — багато. Тих 780 гривень, що Наталя Вікторівна одержує на руки, якраз і вистачає на потреби десятикласника Андрія та другокласниці Марічки. Щоб втілити мрію сина стати фармацевтом, мама щомісяця викладає 240 гривень на репетиторів. На доньчині гуртки і канцтовари — 70 гривень. Діти хворіють: у хлопчика проблеми з нирками, дівчинка — алергик. Тож 50 гривень на місяць треба віднести в аптеку.

Майже дві тисячі приносить чоловік, теж працівник бюджетної сфери. Але значна частина сімейної зарплати — 850 гривень щомісяця — йде на виплату кредиту. Його довелося брати двічі: на ремонт дитячої кімнати, облаштування її меблями, а також на придбання путівки до санаторію на Хмельниччині, щоб оздоровити дітей. Там ще й пощастило придбати верхній одяг на зиму вдвічі дешевше, ніж це коштує вдома — була подвійна радість.

Продукти призвичаїлися закуповувати оптом — хоч копійчана, але економія. М’ясо їдять рідко, і лише доступнішу за ціною курятину. Що правда, раз на тиждень, беруть кілограм риби.

Не розкошують. Постійно перед вибором: собі чи дітям? Тому тато і мама не міняють свій гардероб по кілька років. Синові потрібні гроші на книжки. З витратами на необхідну методичну літературу і періодику виходить 50 гривень на місяць. До театру — раз на півроку.

Та якщо потече каналізація (сім’я мешкає на першому поверсі) — немає ні бройлера, ні риби, ні книжок, ні театру, бо катастрофа не вписується в кошторис місяця.

На комунальні послуги витрачають 130 гривень. Опалення за новим тарифом обійдеться їм у 140 гривень. Як прожити таким родинам?

Записала Людмила ОПАНАСЕНКО.

Компетентно

* Прокоментувати ситуацію, що склалася довкола окладів музкерівників, «Голос України» попросив Міністерство освіти і науки. У листі-відповіді повідомляється, що згідно із законом умови розміру оплати праці бюджетників визначаються Кабміном. І відповідним наказом для музкерівників з вищою категорією виділено 10-й розряд.

Тобто констатували те, що Наталя Кирик знала і без них. Може, пояснили б свої підходи до визначення окладу для кожної категорії? Та навіть якщо припустити, що музкерівникові з вищими освітою і категорією дали такий само оклад, як у вихователя — 604 гривні, — то невже такою має бути оцінка праці висококваліфікованого спеціаліста? Хоч вихователя, хоч музкерівника.

Краще б міністерські чиновники пояснили, чому не забезпечується реалізація абзацу 12 статті 57 Закону України «Про освіту». Згідно з ним, середні ставки заробітної плати та посадові оклади педагогічних працівників мають бути не нижчі за середню зарплату в промисловості, яка, за даними Держкомстату, на вересень цього року, становила 1261,7 гривні. Водночас розмір середніх окладів і ставок освітян нині становить 563 гривні. А дію багатообіцяючого абзацу вищезгаданої статті протягом шести років зупиняють закони про держбюджет. Допоки?

* З цього приводу до Міністерства праці та соціальної політики звертався ЦК профспілки працівників освіти і науки України, але там його не почули. Як зауважив заступник голови профспілки Георгій Труханов, упродовж дії Закону України «Про освіту» вони домагаються перегляду системи оплати працівників установ і закладів освіти, в тому числі, музкерівників. На його думку, для приведення її у відповідність із вимогами чинного законодавства в галузі освіти необхідне рішення Верховної Ради, Кабміну про виділення для цього відповідних коштів, зокрема, в держбюджеті на 2007 рік.

Від редакції

Загалом, діють різні системи оплати праці в бюджетних галузях. Якби зробили єдину — від прибиральниці до Президента країни, — тоді, можливо, не було б такої разючої різниці між окладами, скажімо, викладача вузу (не добігає й до тисячі гривень) і заступника міністра (понад десять тисяч гривень).

А Наталю Кирик вважаємо «камікадзе». Бо вона серед небагатьох, хто відкрито заявляє про свої права на гідну оплату праці. Здебільшого освітяни, отримуючи кревні, бояться вимагати більшого, щоб і тих не позбутися. Дивно, але колективні інтереси не відстоюють перед вищими інстанціями керівники органів освіти усіх рівнів. Адже якби запрацювала повною мірою стаття 57 Закону «Про освіту» і ставка педагога становила у середньому 1262 гривні, то, можливо, заклади освіти вже не знали б нестачі у кваліфікованих кадрах, це сприяло б припливу молоді і підвищенню статусу вчителя. А якщо конкретно про музкерівника-дошкільника, то навіть з його 10-м розрядом він задовольнявся б ставкою не 525 гривень, а 1176. Є різниця?

Л. О.