Верховна Рада схвалила держбюджет на 2007 рік, який, на переконання Першого віце-прем’єр-міністра і міністра фінансів Миколи Азарова, відкриє дорогу до системних реформ. Залишилося дочекатися, чи підпише його Президент країни.

Уряд запроваджує дворівневе державне субсидування послуг житлово-комунального господарства (ЖКГ).

Це саме той випадок, коли факт прийняття головного фінансового документа року більш важливий за його зміст. Адже зволікання з його прийняттям потягнуло б за собою достигання чергового яблука розбрату у владних структурах, а їх і без того не бракує. Але ближче до змісту. Опозиція явно перебільшує, називаючи бюджет-2007 антисоціальним, хоч і соціально орієнтованим його назвати важко. Попри те, що в бюджеті передбачено збільшити усі соціальні виплати, їхні масштаби вже зараз неадекватні вартості життя. Висока інфляція (цьогоріч, за прогнозами експертів, — 12,8—12,3 відсотка) і перехід на оподаткування доходів населення за ставкою 15 відсотків з наступного року змусили уряд створити, я б сказав, соціально стурбований баланс. Поясню.

На мене образився пенсіонер-сусід. Якась телепередача, на його думку, спростувала мою розповідь про те, як бюджети країн благотворно впливають на життєвий рівень своїх громадян. Тепер він довідався, що доходна частина держбюджету-2007 зросла на 20 мільярдів гривень, і вимагає сприятливих для себе коментарів. Запитує, чи зросте його пенсія? Мовчу, щоб не брехати. Адже розрахунок мінімальних пенсій на наступний рік спирався на інфляцію у 8,7 відсотка, а матимемо, вже зрозуміло, не менше 12 (за прогнозом Мінекономіки). А якщо згадати, що джерелом доходів Пенсійного фонду є заробітні плати, обсяги яких швидко згасають, то сусідові можна поспівчувати. Поза тим, як констатував Микола Азаров, видатки держбюджету соціального спрямування перевищують планові показники цього року на 14 мільярдів гривень. Зі свого боку, голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету Володимир Макеєнко зауважив, що розміри мінімальної заробітної плати (з 1 cічня 2007 року — 400 гривень, з 1 липня — 420, з 1 грудня — 450) та прожиткового мінімуму (з 1 січня — 492 гривні, з 1 квітня — 501, з 1 жовтня — 510) очевидно переглянуть за підсумками роботи в першому кварталі. Зараз для того, щоб урівняти мінімальну зарплату з прожитковим мізером, знадобилося б щонайменше 5,5 мільярда гривень. Коштів, зрозуміло, бракує завжди, проте найменше зараз. Навіть при тому, що держбюджет узявся за невластиву йому функцію — широкомасштабну підтримку самодостатньої матеріальної сфери виробництва. Адже пропонується державним коштом купувати лічильники не для населення, а приватизованих компаній. Тому не дивуйтесь, якщо підтримка таких сфер, як охорона здоров’я і освіта, зростатиме, а реальні доходи лікарів і освітян під податковим тиском (інфляція — не що інше, як податок на доходи громадян) можуть скорочуватися. Ціна питання не 5,5 мільярда гривень, а політичні амбіції.

Короткий приклад у парламенті з вуст Миколи Азарова щодо того, у скільки обійдеться мешканцям двокімнатної квартири зростання житлово-комунальних тарифів, мені одразу нагадало узагальнення експертів «УкрСибБанку». Вони припустили, що комунальні послуги в середньому по країні подорожчають у 2,5 разу, а обсяги субсидій населенню зростуть у 5 разів, — переконливо. За середнього розміру домогосподарства у 2,7 чоловіка, за такого сценарію, додаткове місячне навантаження на сім’ю становитиме 125 гривень, що підтверджує і приклад міністра фінансів. Отже, для 17,4 мільйона домогосподарств країни (за даними Держкомстату) це означає 2,168 мільярда гривень. Виходить, що наступного року тільки за житлово-комунальні послуги громадяни сплатять 26 мільярдів гривень. Це очікується, а в наявності уряду близько 23 мільярдів гривень на рахунках в Держказначействі. Як бачите, не в грошах справа, а в амбіціях. Деякі вчені на них непогано спекулюють: мовляв, кошти бюджету повинні формувати головно інвестиційний, а не споживчий попит. Чому раптом, адже споживач був, є і буде найбільшим інвестором економіки! Інша річ, що коштами інвестиційного характеру має покриватися дефіцит бюджету, але зараз не про це. З економічних міркувань, державі має бути не вигідно розчавлювати споживчий попит шоковим зростанням комунальних тарифів, бо це призводить до скорочення заощаджень у банківській системі, зменшення роздрібного товарообігу, а зрештою, до інвестиційної недостатності. І хоч би що там казали, передусім високий рівень споживчого попиту цього року зумовлює сприятливу динаміку економічного зростання. До слова, нагадаю, що його маховик почав у другій половині 2004 року розкручувати саме уряд, який сьогодні при владі, то чи розумно наступати на горло власній пісні? Тим паче що й подальше зростання ВВП країни залежатиме від двох чинників — сприятливої кон’юнктури цін на металопродукцію на світовому ринку і рівня активізації ділової активності на внутрішньому ринку.

Представляючи закон України про держбюджет на 2007 рік, Перший віце-прем’єр і міністр фінансів Микола Азаров деталізував намір уряду вдосконалити систему дворівневого субсидування послуг житлово-комунального господарства (ЖКГ). Краще пізно, ніж ніколи — навіть у столиці близько 400 кілометрів теплотрас перебуває в аварійному стані. Але не розтринькати б по дорозі до підприємств теплоенергетики 2,6 мільярда гривень компенсації на різницю у вартості імпортного газу, який використовують для опалення! Адже передумови не зникнуть, доки за енергоносії і заробітні плати відповідатимуть у столиці, а за тарифи — органи самоврядування. Недарма на цьому тижні Донецькій облраді урвався терпець очікувати від Києва нової редакції Бюджетного кодексу, і вона її почала створювати самотужки. Чи не заговоримо ми вкрай потрібну урядову ідею спростити процедуру видачі житлових субсидій, до чого йде у столиці! Адже діалог столичної влади з киянами дедалі більше нагадує спілкування булгаківського Швондера з професором Преображенським, інакше кажучи провокує протистояння поміж людьми з різними статками. І чи не створимо ми власноруч кризу неплатежів, однією рукою піднімаючи тарифи, а другою — списуючи борги за попередні періоди? Це я веду також про наші з вами гроші. В даному разі — про близько сім мільярдів гривень, які можуть стати не таким наївним аргументом, щоб начхати на платню за житлово-комунальні послуги, як аргументи екс-голови Києва Олександра Омельченка. До слова, 2,5 мільярда гривень від уряду — малозабезпеченим також закладені в держбюджет на наступний рік. Тож віза Президента, яку за Коституцією він має поставити під держбюджетом упродовж 15 днів, коштує зараз найдорожче.