Днями стрів несподівано радісну колегу: з’ясовується, її брат, полковник Збройних сил, нарешті отримав у Києві ордер на однокімнатну квартиру. «Нарешті» — це через двадцять з гаком років. Доки обговорювали планування і розміри омріяного куточка, піймав себе на думці: ти дивись, у нас десь ще й квартири безплатно дають. Це «десь», на відміну від «нарешті», дуже вузеньке, у його переліку — силові відомства, суди, центральні органи влади... (благодійність якогось боголюбного мера — не в рахунок).

Зустріч з колегою пригадалась напередодні заслуховування урядовців про виконання рекомендацій парламентських слухань на тему «Про стан забезпечення житлом та іншими гарантіями соціального захисту військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», що відбулися 8 лютого нинішнього року. Про що тоді говорили, здогадатися не важко: житло і соцгарантії законом передбачені, та де вони. Коли й дають, то мізер. Тоді основний доповідач перший заступник міністра економіки Анатолій Максюта знайшов оригінальний «цифровий аргумент», наголосивши: «Усього з початку набуття Україною незалежності для військовослужбовців та інших службових осіб побудовано і придбано майже 112 тисяч 800 квартир загальною площею понад 7 мільйонів квадратних метрів». Цифра вражає, якщо забути про півтора десятка років з часу проголошення незалежності. А спробуйте приємно вразити слухачів квадратними метрами за півріччя (з часу парламентських слухань).

На папері держава спрацювала уже на той час —затвердила комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей. Справа залишалася за «дрібним» — створити відповідно до цієї програми фонд службового житла. Адже Закон «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дозволяє надавати військовослужбовцям з двадцятирічною вислугою жилі приміщення для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби. А де з сім’єю жити до того? Не в казармах же. Негоже не тільки тому, що солдати кирзовими чобітьми будитимуть маленьких дітей, а тому, що навіть тимчасові службові помешкання мають відповідати вимогам житлового законодавства. Майже рік тому Президент України своїм указом доручив Міноборони упродовж двох місяців затвердити програму створення фонду службових жилих приміщень з урахуванням структури, складу, чисельності та дислокації Збройних сил. Ніхто не сумнівався, що, навіть попри перманентну зміну (реформування!) структури і чисельності нашого війська, така програма не забариться. Чого не скажеш про реальні, а не уявні квадратні метри житла. Бо, як загальновідомо, навіть гербовим папером оселі не накриєш — за шию капатиме.

Більш як 45 тисяч безквартирних військовиків перебувають на квартобліку, а міністерству щороку з бюджету видають у середньому коштів на зведення чи придбання лишень трьох тисяч квартир. Таким цифрами на слуханнях оперував заступник міністра оборони В’ячеслав Кредісов. Заступник міністра внутрішніх справ Лідія Поречкіна назвала нібито і «м’якшу» цифру: в МВС на житлочерзі 18 тисяч працівників. Але... половина цих черговиків — пенсіонери з досвідом і терпінням стояння у черзі по десять-двадцять років та пільговики. Більшість із них і є отими 5907 ощасливленими, які отримали квартири упродовж останніх п’яти років. Про ощасливлення діючих «оперів», слідчих, постових, інспекторів годі щось казати. Кожний п’ятий із ста тисяч молодих працівників системи не забезпечений належними житловими умовами і навіть «на горизонті» не бачить прояснення, адже позбавлений навіть права стати на квартирний облік.

Головний висновок — назріла нагальна потреба у відпрацюванні нової державної чи національної програми забезпечення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей, яка відповідала б вимогам теперішнього часу. Чільні представники силових відомств просили зрозуміло чого — бюджетних і позабюджетних коштів. Усього, за словами одного із співдоповідачів, для всіх силових відомств і військових необхідно на найближчі три роки 15 мільярдів гривень (порівняймо —за минулу п’ятирічку МВС з бюджету отримало на житло 800 мільйонів грн). Скільки матимуть на той рік —побачимо у законі про бюджет, якщо його підпише глава держави, він же і Верховний Головнокомандувач ЗСУ. Цікаво, чи урядовці, які нишком багатозначно кепкували з такого «безсоромного апетиту» (15 мільярдів!) силовиків, тоді прогнозували півтораразове подорожчання до кінця 2006-го цементу й інших будматеріалів та космічні стрибки цін на квадратні метри і на первинному, і на вторинному ринках житла? Інформація для чиновницьких роздумів: у 2001 році планували платити з бюджету по 1226 гривень за квадратний метр житла — чому загаялись?

Військові в особі тодішнього депутата генерала Д. Рудьковського пропонували запровадити грошову компенсацію військовослужбовцям за неотримане житло (депутат скористався правом законодавчої ініціативи). МВС — прискорити у 2006 році впровадження механізму випуску облігацій внутрішньої державної позики для залучення коштів на будівництво і надання черговикам безпроцентної цільової позики. Рахункова палата вимагала провести загальну інвентаризацію руху продажу і обміну державного майна, перевірку тендерних процедур, будівельних фірм і фірмочок, квартирних черг. Спілка офіцерів України, від імені якої виступав екс-депутат В’ячеслав Білоус, пропонувала Кабміну вже до 1 березня розробити порядок надання позик для військовослужбовців, які прослужили понад 20 років, з урахуванням досвіду фонду молодіжного будівництва, а також передбачити надання депозитного рахунку кожному військовослужбовцю, на якому щороку накопичуватиметься три квадратні метри житла. Одним з виходів, який допоможе зняти проблему, тодішній перший заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони Борис Андресюк бачив такий: офіцеру, який починає службу, надавати добротне службове житло, а потім щороку зараховувати на його особистий рахунок певну суму коштів з тим, щоб, звільняючись років через 15 з військової служби, він міг одержати кошти, потрібні для придбання житла за встановленими нормами.

Про те, що з цього зроблено, можна судити із збільшення (чи зменшення?) кількості членів різноманітних (але ганебних для держави!) спілок безквартирних офіцерів і навіть бездомних (є й така!) військовослужбовців. Почуємо сьогодні і на дні уряду. Буде гаряче. На наступний рік Кабмін пропонує армії чекати коштів від реалізації надлишкового військового майна, чим займеться Фонд держмайна. Тобто буде весілля, якщо дядько гроші позичать. Серед «без п’яти хвилин пенсіонерів» МВС — настрій, близький до паніки. Колега нинішнього стража закону, який устиг вийти на заслужений (і не зовсім) відпочинок півроку тому, отримує чи не вдесятеро більшу пенсію. Бо тоді її «нарощувало» рідне відомче начальство (премії, доплати...), а наступного року чекай милості від Пенсійного фонду. Недарма непереодягнені міліціонери нещодавно стояли у лавах демонстрантів перед будинком парламенту, коли там «обсмоктували» бюджетні кістки.