У Верховній Раді зареєстровано узгоджений проект закону «Про парламентську опозицію».

Ніхто не заперечуватиме, що закон «Про парламентську опозицію» потрібен усім політичним силам України, бо відомо, що сьогодні партія може бути при владі, а вже завтра — в опозиції. Для прикладу: саме за таким сценарієм розвивалися події 6 липня 2006 року, коли зранку про свої претензії на владу заявляла коаліція демократичних сил, а вже після обіду ситуація змінилася із точністю до навпаки. Пригадаймо, що лідер на той час опозиційної фракції Партії регіонів, погоджуючись розблокувати роботу Верховної Ради, заявляв, що без створення для опозиції належних умов неможливо побудувати ефективну систему влади. «Ми, як майбутня опозиція, захищали свої права, ми вважали, що опозиція існує не тільки для парламенту, а й для українського народу і держави», — зазначив він. У відповідь на ці вимоги керівники всіх парламентських фракцій підписали угоду про принципи діяльності політичних сил у Верховній Раді, котра, зокрема, передбачала, що за опозицією закріплюється посада заступника Голови Верховної Ради (він мав відповідати за організацію та забезпечення контрольних функцій парламенту) та керівництво у комітетах Верховної Ради (пропорційно до кількісного складу фракцій). Далі робоча група парламенту разом із секретаріатом Президента мали підготувати перелік органів державної влади з контрольними функціями, керівництво яких також закріплювалося за опозицією. Після цього з парламентської трибуни виступила Юлія Тимошенко, котра від імені коаліції демократичних сил пообіцяла підтримати такий закон «Про парламентську опозицію», який напише сама опозиція. «Розуміючи, які у нас були складності, коли ми 10 років були опозицією, яка мала право тільки ставити намети, ми хочемо змінити цю ситуацію раз і назавжди», — зазначила вона. Лідерка БЮТ також запропонувала закріпити за опозицією половину парламентських комітетів, у тому числі регламентний, свободи слова, контролю за діяльністю правоохоронних органів та збройних сил, комітет з контролю за екологічною політикою та природокористуванням, з питань функціонування системи правосуддя тощо. До відання опозиції мала належати і Рахункова палата України, котрій пропонувалося надати надзвичайних контрольних функцій.

Отже, чи враховує узгоджений законопроект «Про парламентську опозицію» ці побажання? За парламентською опозицією пропонується закріпити керівництво в таких комітетах Верховної Ради: з питань свободи слова та інформації; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; бюджету; Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради; функціонування судочинства; контролю за захистом прав промисловців, підприємців та інвесторів; контролю за дотриманням соціальних стандартів та забезпечення належного рівня життя громадян; за діяльністю державних монополій, національних акціонерних компаній, державних банків та управління державними корпоративними правами; енергетичної безпеки; аграрної політики та земельних відносин і охорони здоров’я, науки та освіти. Також опозиція матиме право на посади перших заступників решти парламентських комітетів. Крім того, законопроектом передбачено, що парламентська опозиція може утворювати опозиційний (тіньовий) уряд, а його голова не тільки може бути присутнім на засіданнях Кабінету Міністрів України, а й має право на виступ тривалістю не менш як п’ятнадцять хвилин. Щоправда, в узгодженому варіанті законопроекту, на відміну від пропонованого Ю. Тимошенко, зазначається, що голова та члени опозиційного уряду працюють на громадських засадах. Проте загалом фінансування діяльності парламентської опозиції здійснюватиметься за рахунок коштів, виділених на забезпечення діяльності опозиції, а розпорядником цих коштів буде секретаріат парламентської опозиції.

А коли йдеться про реальні владні повноваження, то за парламентською опозицією пропонується закріпити право на внесення кандидатур на посади голови, заступника, секретаря та чотирьох контролерів Рахункової палати (парламентська більшість вносить кандидатури першого заступника голови Рахункової палати та трьох контролерів), чотирьох членів Ради Національного банку України (парламентська більшість — трьох), опозиція та більшість отримають по два члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та, відповідно, одного і двох членів Вищої Ради юстиції. Також пропонується встановити, що Державний комітет фінансового моніторингу України є державним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується парламентською опозицією України.

Окрім того, за парламентською опозицією пропонується закріпити право на 5-хвилинний виступ її уповноваженого представника з будь-якого питання порядку денного, право на виголошення заяви (один раз протягом чергової сесії Верховної Ради тривалістю до 30 хвилин) про ставлення парламентської опозиції до офіційного курсу парламентської більшості та Кабінету Міністрів, до діяльності Президента України, інших органів державної влади та їх посадових осіб, а також право на проведення «Дня опозиції» (один раз протягом чергової сесії), під час якого розглядаються запропоновані опозицією питання. А під час розгляду Верховною Радою низки питань (про засади внутрішньої і зовнішньої політики України, Держбюджет, програму діяльності та звіт уряду, питання відповідальності Кабміну чи усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, висловлення недовіри Генпрокурору України, під час виголошення Уповноваженим Верховної Ради з прав людини щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, щорічного звіту Рахункової палати та щорічного звіту Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення) парламентська опозиція матиме право на виголошення своєї співдоповіді. Отже, у разі ухвалення цього законопроекту опозиція зможе не тільки «встановлювати намети», а й набуде статусу «державного інституту» із чітко визначеними контрольними функціями.