Важко в селі без телевізора

Від мого першого спілкування з Орлиновським сільським головою Валерієм Сендеровичем я був не в захваті.

Я пропонував керівникові сільради, як мені здавалося, справу дуже привабливу: організувати роботу мережі кабельного телемовлення. У будинках чотирнадцяти довірених йому сіл — майже вісім тисяч жителів — телевізори через гірський рельєф приймали дві-три програми. А тут відразу майже три десятки каналів з високою якістю! Сендерович відкинув мою пропозицію.

До розв’язання будь-якої проблеми Сендерович готується ґрунтовно. Геть випадково знайшли невикористовувану радіощоглу в сусідньому районі. Демонтаж, транспортування і збирання на одній з гір, що оточують села Байдарської долини, — всі операції проходили під керівництвом Сендеровича. І без копійки витрат з бюджету ради. З ініціативи сільського голови депутати сільради проголосували за створення цільового фонду розвитку мережі телемовлення на довіреній їм території.

У підсумку селяни навесні 2006 року одержали на свої телеприймачі додаткові вісім ефірних телеканалів. Але фонду це коштувало майже вдвічі дешевше, ніж передбачалося.

Інформаційне поле

Гроші, що залишилися, можна буде витратити, приміром, на втілення ще одного задуму сільського голови — створення власної телестудії з можливістю робити і транслювати власний медіапродукт.

У Сендеровича особливе ставлення до ЗМІ — його розумінню важливості повного, об’єктивного й оперативного інформування населення про дії влади не грішно було б повчитися і керівникам найвищих рангів. У той час, коли в багатьох райцентрах України перестали виходити районні газети, Орлиновська сільська рада три роки регулярно видає щомісячний інформаційний «Байдарський вісник». Бюджетних грошей на видання не витрачають. Як не витратили їх і на річну підписку на парламентську газету «Голос України», який у 2007 році отримуватимуть усі голови сількомів. На оплату суспільно необхідної і корисної праці сільських активістів ні закон, ні тим паче бюджет витрат не передбачає.

Чистота — запорука здоров’я. І головного болю...

Проблемою № 1 тривалий час на території сільради була утилізація твердих побутових відходів. Спеціалізовані підприємства надавати цю послугу відмовлялися через її нерентабельність.

Довелося сільраді перебрати на себе функції міських спеціалізованих структур і створити АТП. Щоправда, складається воно з лише одного спеціально обладнаного автомобіля, купленого за позабюджетні кошти. Сільрада розробила і на сесії ухвалила правила благоустрою, розрахувала тарифи на послугу, в «Байдарському віснику» опублікувала графік об’їзду сіл і заклик до господарів дворів укладати договори. До останнього залучилися сількоми, які, до слова, стали реальною силою місцевого самоврядування саме при Сендеровичу. На сьогодні підприємство, що займається утилізацією ТПВ, працює без збитків, регулярно платить зарплату своїм працівникам і податки в бюджет.

Санітарного порядку в селах помітно додалося. Але... У всілякі інстанції почали надходити анонімні дзвінки: «Сміттєва машина з Орлиного відходи возить не на полігон, а звалює їх у лісі!». Кількаразові перевірки екологів таких фактів не встановили. Сендерович змушений був акуратно підшивати всі контрольні талони, що видають кожній машині на полігоні, і з ними в руках доводити начальству: «Не порушуємо!».

Сини за батьків у відповіді

Уперше (а було це більш як п’ять років тому) Валерія Юрійовича Сендеровича земляки обрали на посаду сільського голови з майже радянським результатом — понад 70% голосів віддали за нього. Сендерович народився і виріс у Байдарській долині, після вузу повернувся в село. Батько його, учасник Великої Вітчизняної, мав незаперечний авторитет у селян. Не забуває і син фронтовика про ветеранів. За підтримки Сендеровича в селах розгорнувся волонтерський рух під девізом «Ветеран ветерану». Сільрада виділила кімнату, в якій на громадських засадах пенсіонери-медпрацівники надають своїм одноліткам безплатну медичну допомогу. Тут же працює майстерня, в якій безплатно полагодять нескладну побутову техніку. Деякий час тому сільський голова домовився в одному із санаторіїв Південнобережжя Криму забрати списані, але ще придатні до роботи праски, електрочайники і передав їх у майстерню як підмінний фонд.

У переддень святкування 60-річчя Перемоги співробітники сільради власними силами підготували до друку «Книгу пам’яті Орлиновської сільської ради». Багаторічна кропітка робота в архівах, військкоматах, бесіди зі старожилами дозволили закарбувати для нащадків прізвища практично всіх земляків, котрі загинули і вижили у воєнне лихоліття.

Сендерович підтримав ініціативу співробітниці сільради Аліме Факрієвої і допоміг у виготовленні й установці в селі Широкому пам’ятного знака мешканцям села, які загинули у Велику Вітчизняну.

І значний особистий внесок

У селах Орлиновської сільради проживає понад дві тисячі депортованих громадян. За державними програмами облаштування на вирішення соціальних, побутових та інших їхніх проблем влада виділяє значні фінанси. На розподіл яких, звісно, знаходяться охочі «сісти». Крім того, у прибережній чорноморській зоні (а Байдарська долина розташована саме в ній) найбільш «капітальним» капіталом є земля, якою розпоряджається сільрада. За «правильної» організації процесу — голова. Тому Сендерович, який має своє бачення з практично всіх питань і далеко не завжди погоджується з «керівною» думкою, не всіх задовольняє як сільський голова. Свіжий у пам’яті селян спротив Валерія Юрійовича розпорядженням севастопольських і навіть київських начальників «з розумінням поставитися до потреб міжнародної організації, що підтримує інвалідів», і виділити її представникові понад чотири га землі.

Валерій Юрійович швидко визначив, чого останньому потрібно насправді. Виділити ділянку відмовився. Зателефонували зі столиці. Через якийсь час голові все-таки довелося поступитися. Але в договір оренди вдалося закласти пункт, що дозволяв через два роки бездіяльності орендаря повернути землю у власність громади.

Севастопольські міськдержадміністрація і міська рада приурочили до Дня місцевого самоврядування подання кандидатури Орлиновського сільського голови до нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Канцелярський стиль передбачає стислість, але ємність формулювань: «За значний особистий внесок у забезпечення і розвиток місцевого самоврядування, зразкове виконання службових обов’язків, високий професіоналізм».

Севастополь.