Захоплюватися Прагою і думати про Україну

Наш луганський власкор стала учасником проекту чеського фонду «РЕОРLЕ ІN NEED» і міжрегіонального медіа-центру «Альянс»

«Позор!» Це було перше чеське слово, що ми прочитали на приліпленому до огорожі аркушику паперу. Слово було до болю знайоме, і ми вирішили, що громадськість Праги, очевидно, проводить якусь акцію, спрямовану на осуд негативного боку життя столиці. Як же ми здивувалися, коли довідалися переклад цього слова. З’ясовується, «позор» — це «увага». Зазвичай так починаються різні оголошення. В метро, приміром: «Позор пассажиров!» — звертається машиніст.

Але ми теж здивували чехів особливостями своєї мови. Представниця фонду «PEOPLE ІN NEED», вона ж наша мила перекладачка Катержина, ніяк не могла зрозуміти до пуття і, отже, правильно перекласти значення слова «спальний», уживаного з іншим — район. Коли дівчині пояснили, що означає це словосполучення, вона здивувалася тому, яке воно оригінальне й точне.

Прага справді красуня, як про неї розповідають. Гадаю, кращого міста на землі немає. Історією тут дихає кожен будинок, кожен почорнілий від вічності камінь. І хоча розумієш, що порівнювати Луганськ з Прагою геть не логічний і тому — безглуздий намір, усе-таки, зізнаюся, думки такі з’являлися.

Різна доля в наших міст. Луганську з самого початку визначено долю пролетаря, тож він і забудовувався будинками-стільниками для робочих «бджіл». А Прага... Прага — елітне місто з унікальною архітектурою, що створювалася століттями. Ця унікальність, на мій погляд, деякою мірою формує в цілому і характер нації. Чехи здалися мені людьми гордими, впевненими у собі й самодостатніми. Створилося враження, що їх цілком задовольняє стан суспільства, в якому вони живуть, й іншого їм не треба. Принаймні не один раз від чеських колег довелося почути фразу на кшталт: «У нас усе є, нам нічого не треба». Є робота, що в середньому дає можливість мати 10—12 тис. крон на місяць, є дешевий товар, продукти (Прага, до речі, вважається найдешевшою столицею серед європейських міст), нормально працює комунальна система і завжди є знамените чеське пиво. На 100 крон можна дуже ситно пообідати в ресторані. Мережа кафе і ресторанів тут досить розвинена, конкуренція, звісно, велика, тому власники таких закладів завойовують клієнта не шиком, а низькими цінами за свої послуги. За офіційними даними, за межею бідності в Чехії мешкає 8% населення.

Самовпевненість чехів певною мірою служить їм недобру службу. Жінки, наприклад, мабуть, вважають себе досить привабливими, тому не користуються косметикою, не вдаються до шарму, не прагнуть оригінальності в одязі. Повсякденна форма — це так звані в нас «в’єтнамки» або простенькі сандалії, шорти і маєчка. Все. Офіційного дрескода не дотримуються навіть державні чиновники. Ті само шорти, сандалії та окуляри на маківці. Саме в такому вигляді з’явився перед нами начальник управління у зв’язках зі ЗМІ міської ради Праги. Безперечно, це демократично. Але, зізнатися, чиновник у краватці й брюках викликає в мене більше довіри. А щодо жінок... Ми вже помітили: якщо за прилавком магазину чи стойкою кафе стоїть приваблива, чарівна, зі смаком і вигадливо одягнена й причесана дівчина — отже, вона наша співвітчизниця. Вірите, жодного разу не помилилися.

Наша програма була досить насиченою, тому часу для знайомства з містом приділялося мало. Але вже в перший день звернула на себе увагу відсутність сувенірів, які б мали національний колорит, представляли народну творчість, ремесло. Мене, принаймні, це вразило і поясню чому. Я бачила, яке величезне значення цьому надають у Великобританії. Народні умільці встановлюють свої пересувні майстерні просто на вулицях, а в музеях під відкритим небом відображають реальні картини минулого, пов’язаного з народними традиціями, побутом, культурою. Скажімо, кожен із британців може взяти участь у випіканні хліба за рецептом XVІ—XVІІ ст., або ж разом з гончарем виліпити якийсь стародавній горщик, або ж видовбати дерев’яну миску. У такий спосіб британці намагаються зберегти свої традиції, передати їх новому поколінню.

На цю тему ми розмовляли з моєю колегою Лєнкою, яка чудово розмовляє українською мовою. Вона змушена була визнати, що збереження, розвиток народних і культурних традицій для Чехії не головне питання. Уряд не стурбований тим, що так нація може втратити своє коріння. Все цінне, що є культурою народу, як з’ясувалося, збереглося в Словаччині. Тут, як стверджує Лєнка, можна побачити стародавні обряди, елементи народного промислу. Можливо, я помиляюсь, але мені здалося, що Чехія вважає Словаччину провінцією й певною мірою неначе захищає себе від її самобутності.

Чи готові ми до європейських технологій?

До Чехії нас привів усе-таки професійний інтерес, тому об’єктами нашої уваги стали друковані видання. Ми відвідали кілька газет і журналів, які працюють за європейською технологією. Доля майже кожного видання прямо залежала від іноземного інвестора. Здебільшого таким донором стали німецькі компанії, що переслідували передусім комерційні проекти. Наприклад, одна з найстаріших газет «Лидове новины» у 1997 році була на межі банкрутства. Швейцарська компанія становище не виправила. Зміни на краще відбулися після того, як це видання придбала одна німецька компанія із Дюссельдорфа. Інвестиція була невелика, однак завдяки грамотному маркетингу, новим технологіям тираж удалося збільшити до 150 тис. примірників, зробивши газету прибутковою. Сьогодні тираж становить 70 тис. примірників, але, за словами шефа-редактора, цього досить, щоб виживати. Втім, він скаржився, що «жовта» преса дедалі більше впливає на формування смаків читачів і така тенденція не йде на користь серйозним виданням, яким вважає себе «Лидове новины». Прикметно, що нові технології, проте, не завжди дають очікуваний успіх. Наприклад, як додаток один час газета почала продавати книги. Прибуток від їх продажу був, але тираж газети підняти не вдалося. Сьогодні колектив впроваджує ще один задум — замість книжок реалізує DVD. Ще один проект спрямований на те, щоб додатком до газети стала дискета для вивчення іноземної мови. Однак, на подив самих видавців, збільшення тиражу — до 40% — зміг дати розклад уроків, який почали друкувати в газеті, і карта Моравії з визначенням місць відпочинку — на 150%.

До речі, на зниження тиражу своїх видань скаржилися майже всі редактори. Головними причинами такої ситуації вони називали появу безплатних газет для транспорту, наступ «жовтої» преси та інтернет-видань.

Власне, у нас ті самі проблеми. Однак, я не впевнена, що чеська, чи, точніше сказати, європейська газетна технологія може в нас прижитися. Ставка на коротку інформацію, коментар певною мірою робить газету відстороненою від реального життя людей. Проблеми тільки називають, а це, згідно з нашою ментальністю, не дає їм ходу для дозволу. Втім, в одній з редакцій це підтвердили: мовляв, газета не повинна лобіювати будь-чиї інтереси, навіть у тому разі, коли йдеться загалом про одну із категорій населення. Скажімо, про студентів.

Найпевніше, на даному етапі розвитку нашого суспільства така технологія нам не підійде. Наш читач заполітизований, соціально активний, емоційний. Він хоче висловити власну думку і його цікавить думка інших. Він хоче одержати відповіді на свої запитання. В цьому плані газети поки що залишатимуться засобом ідеології, а не одним із видів бізнесу. Мимоволі спадає на думку, що до роздержавлення засобів масової інформації Україна ще не готова. Населення, скоріш за все, без особливого задоволення сприйме комерційні проекти. І вже є приклади, що підтверджують це.

Координатор нашої групи студент Артем, який у свої роки побував уже майже в десятку країн світу, дорогою до Праги сказав: «Найкраща країна у світі — це Україна. Найдобріший, найкрасивіший народ — це українці». Ми, досвідчені журналюги, що пізнали життя і людей, тоді з цієї фрази посміялися. Ми були не праві.

Луганськ.