Лист з останньої пошти рубрики
«Тема» від киянина Євгена Батуріна: «Нас намагаються залучити до благодійності, закликаючи переказувати гроші на спорудження найсучаснішої дитячої лікарні та придбання «гама-ножа». Хотів бігти до пошти, але згадав, що преса пише про пожертви переважно людей з невеликими статками, але ніде не читав, скільки переказали на придбання «гама-ножа» не- бідні співгромадяни. Мабуть, що нічого, бо з 27 млн. грн., потрібних на купівлю ножа, за кілька років зібрано лише 4 млн. До речі, скільки треба буде заплатити, щоб потрапити в таку лікарню чи лягти під такий ніж?»Мабуть, наш читач, як, до речі, мало не більшість нас, не вірить, що пожертви спрямують за адресою. Принаймні не пам’ятаю інформації, що в Україні щось з’явилося на внески благодійників. Спробувала дізнатися про пожертви українців в інтернеті. Але, крім концертного туру Ірини Білик
«Допомогти — так просто!», де вона віддавала на дитячу безпритульність по 5 грн. з кожного проданого квитка, більше нічого! До слова, в одному з міст на заході нашої країни городяни навіть бойкотували її концерт через пісні, виконувані... російською. Нехай безпритульні зачекають...Тим часом потреба робити добро притаманна людству з давніх-давен. У багатьох давніх цивілізаціях із заможних людей стягувався податок на користь бідних, а середньовічні церкви різних країн заохочували вірян вносити церковну десятину на підтримку лікарень і сирітських притулків.
Традиції у цій справі має також дореволюційна Україна. Оскільки вважалося, що в СРСР бідних не було, то про благодійність не йшлося. Але нині вони є! Принаймні політики, які прагнуть влади, про боротьбу з бідністю говорять немало. Про благодійність, щоправда, не йдеться, але в демократичних країнах це само собою зрозуміло: багаті діляться з менш успішними громадянами. Але благодійників, готових поділитися, у нас щось не видно і не чути.
Тим часом нині у європейських країнах — справжній передріздвяний благодійний бум:
«Допоможи бідним, голодним, безпритульним, хворим!» — заклики перших сторінок друкованих видань, телеканалів, які повідомляють прізвища благодійників та суми, які вони пожертвували. Оскільки власні хворі там забезпечені лікуванням, то надзвичайно популярно, приміром, допомагати хворим африканським дітям. А багатії, які оперують величезними капіталами, навіть змагаються у щедрості: їхні пожертви — суми з багатьма нулями. Одні кажуть, що вони це роблять, аби вирізнитися серед знайомих, інші — щоб залишити по собі добру пам’ять. Але чи так уже й важливо, чому саме вони це роблять?Недавно одна з наших політичних діячок цілком серйозно переконувала, що в Україні благодійництво... невигідне. Бо лише три відсотки від чистого прибутку можна перевести в благодійний фонд, не обкладаючи податком. Навіть у пожертві Ахметова, який спрямував 300 тис. дол. на допомогу родичам загиблих у катастрофі під Донецьком російського літака, вона побачила лише...
«красиву політичну акцію». Тож наші багатії таки інші...Якось прочитала чиєсь мудре висловлювання:
«Зроблене вами сьогодні добро завтра буде забуте. Однак робіть добро!». Зрештою, ми його робимо не лише задля бідних чи убогих, а передовсім для спасіння власної душі...
