П’ятнадцять років тому, 8 грудня, у Біловезькій Пущі закінчилася епоха Радянського Союзу. Тоді підписанти промов не виголошували. Розробники були за спинами керівників. До кадру фотожурналіста потрапили тільки троє: Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич. Можливо, й досі не всі знають, що під історичними Біловезькими угодами стоїть не три підписи, а шість. Від Росії їх підписав тодішній глава уряду Геннадій Бурбуліс, від України та Білорусі — його колеги Вітольд Фокін та В’ячеслав Кебич.

Попри те, що відтоді минуло 15 років, інтерес до біловезьких подій не зменшується. Тодішній голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич в одному із своїх численних інтерв’ю якось зауважив: «Я вже стільки про це розповідав, що мені скоро доведеться вигадувати, аби було цікаво слухати». Але політики і політологи досі сперечаються: хто був ініціатором, в якій лазеньці зібралися «три зубри», скільки прийняли на груди, що зважилися покласти край сімдесятирічній історії Радянського Союзу. «Нехай зберуться три губернатори і спробують розвалити Сполучені Штати!» — відповідає на це колишній президент України Леонід Кравчук... Тепер, коли вже минуло чимало часу, з’ясувалося, що, запрошуючи до себе президентів України та Росії, білоруська сторона навіть не здогадувалася, чим може закінчитися та зустріч. Принаймні так запевняє В’ячеслав КЕБИЧ, який нині очолює Торгово-фінансовий союз Білорусі.

— Ми просто вирішили поговорити про долю Радянського Союзу. Оскільки стався путч, у Росії з’явився новий президент, в Україні відбувся референдум... Тому за пропозицією Єльцина вирішили, щоб лідери трьох слов’янських держав зустрілися і переговорили, яким вони бачать майбутнє Союзу. Ось яка була офіційна мета, принаймні у нашої делегації.

— Кажуть, зустріч була спонтанна?

— Так, з боку України та Білорусі. Але вона не була спонтанна з боку Росії. Як потім з’ясувалося, Єльцин їхав з вельми і вельми підготовленими документами. Він їхав, щоб відібрати владу у Горбачова.

— Хто першим озвучив ідею розпустити Радянський Союз?

— Звичайно, Росія. Це було несподіванкою і для білоруської сторони, і для української. Тим паче що тоді між Кравчуком і Єльциним були натягнуті стосунки. Тож уявити, що між ними могла бути якась попередня домовленість, неможливо. До речі, ми були настільки не готові до такого перебігу подій, що, коли довелося друкувати документи, з’ясували, що немає секретарки. Довелося шукати її в сусідньому колгоспі...

— Ви пам’ятаєте той зламний момент, коли Леонід Кравчук пристав на пропозицію Єльцина?

— Звісно, пам’ятаю. Річ у тім, що першочерговим завданням білорусів було помирити Кравчука і Єльцина. І в перший день приїзду за вечерею ми жодних серйозних рішень не ухвалювали. Потім між Кравчуком і Єльциним відбулася конфіденційна розмова. І коли наступного ранку ми сіли готувати меморандум за результатами зустрічі, Росія запропонувала документ про надання найбільшої самостійності всім союзним республікам. І готували саме цю угоду. Але коли документ був фактично готовий, Росія запропонувала наступний пункт: у зв’язку з цим денонсувати договір 1922 року про створення СРСР.

— Як відреагував на це Леонід Кравчук?

— Він розумів, що створення СНД дає фактично повну незалежність Україні. До речі, згідно з підписаними тоді документами, СНД передбачав єдину зовнішню політику з головних напрямів, єдину грошову систему, єдиний митний простір, єдину армію, єдиний ринок.

— Кажуть, доля СРСР вирішувалася у лазеньці...

— Ну що ви! Це — пусті балачки! Українська делегація взагалі в лазню не ходила. Це я точно кажу вам. Єльцин ходив, але це було як вечірнє дозвілля. Переговори там не велися.

— І що, навіть не випивали?

— Скажіть мені, будь ласка, коли збираються великі люди, хіба без цього обходиться? Якби ви приїхали до мене в гості, хіба ми без цього обійшлися б? Але п’яних не було.

— Кажуть також, що тоді в Біловезькій Пущі побоювалися гніву Михайла Горбачова, арештів чи військової атаки...

— Ні. Горбачов взагалі нічого не знав. Знав, що ми зібралися, але з якою метою — ні. Коли документи вже підписали, Єльцин зателефонував Бушу, а після цього Шушкевич — Горбачову. Інформації про можливі силові дії у нас не було. Інша річ, Єльцин весь час переносив час відльоту літака. Очевидно, про всяк випадок.

...Секретарку, якій випала честь друкувати історичний документ, звали Євгенія Патейчук. Знайомі називають її жінкою, котра розвалила країну. Євгенія Андріївна мешкає в сусідньому селі Каменюки. Того дня вона готувала святкову вечерю — відзначали ювілей чоловіка.

«Мене завели до кімнатки і наказали чекати. А я навіть розчесатися не встигла. Так і просиділа кілька годин у шапці», — розповідала вона згодом журналістам. Хвилювалася Євгенія Андріївна і про те, як гості поставляться до відсутності господині. Спробувала зателефонувати додому, але всі телефони було вимкнено.

Перші листочки, написані від руки, їй приніс Геннадій Бурбуліс. Запитав: «Вам краще диктувати чи розберете почерк?». Від хвилювання у першому ж слові «договір» вона зробила дві помилки...

Геннадій Бурбуліс нині представник адміністрації Новгородської області у Раді Федерації ФЗ РФ. Зі звинуваченням, що, мовляв, зібралися і розвалили Союз, не погоджується. «Був час, коли я вважав, що ключовим моментом у розпаді СРСР є 8 грудня 1991 року — підписання Біловезьких угод. Але нині очевидно, що величезна будівля радянської державної машини впала в серпні, під час путчу». «Нам вистачило розуму і мужності назвати речі своїми іменами, і юридично, і політично констатувати те, що, на превеликий жаль, уже сталося. Радянський Союз де-факто припинив існування. Оформивши це де-факто, ми попередили ще небезпечніший сценарій. Можливо, навіть балканський».

Вітольд Павлович Фокін згадувати події 15-річної давнини сьогодні не хоче. Від інтерв’ю «Голосу України» він відмовився. Секретар Вітольда Павловича уточнила, що він узагалі не бажає давати інтерв’ю жодному кореспондентові.

Тодішній міністр закордонних справ Білорусі Петро Кравченко писав у своїх спогадах, що ще перед початком переговорів Фокін сказав Кебичу: «Ну що, Славо. Вляпалися ми з тобою в історію!». Згадує він і реакцію Вітольда Павловича на пропозицію Кебича поставити свої підписи під документами: «Славо, що ти робиш? Навіщо тобі це? Давай залишимося осторонь!». Проте підпис Фокіна все-таки з’явився...

За словами Петра Кравченка, те, що Україна приєдналася до СНД — теж заслуга тодішнього українського прем’єра. Мовляв, саме він переконав Леоніда Кравчука, який, посилаючись на результати референдуму, не погоджувався на створення нового об’єднання, підписати договір про СНД. Чи справді було саме так? Нагадаю, дізнатися у самого Вітольда Павловича не вдалося.

І нарешті — про 100 грам... «На тверезу голову все було, — запевняє в одному з інтерв’ю тодішній директор заповідника Біловезька Пуща Сергій Балюк. — Після вже замочували, по 100 грам випили... Як від’їжджали, Єльцин був трохи напідпитку. Решта — нормальні».