Назріла потреба втілення в життя конституційної реформи

Багато дискусій ведеться останнім часом навколо системи управління, яка нині існує в державі. Всі доходять висновку: вона не відповідає вимогам часу, її потрібно докорінно змінити, але реально нічого не змінюємо, не впроваджуємо в життя те, що вже підкріплено законодавчо.

Більш як п’ятнадцять років блукаємо і шукаємо той філософський камінь, який допоможе розв’язати всі наші проблеми — особисті, суспільні, громадські, — та все не знаходимо.

На жаль, Конституція не стала основним документом нашого життя. Ми можемо скільки завгодно пишатися тим, що перша в Європі Конституція з’явилася в Україні, і це була Конституція Пилипа Орлика, але водночас повинні визнати: у нас відсутня повага до Основного Закону. У нас не виконуються практично всі вимоги Конституції.

Конституційна норма говорить про те, що висловлена недовіра голові районної, обласної державної адміністрації половиною складу рад чи двома третинами дає підстави для прийняття відповідного рішення Президентом. Дві третини — це, безумовно, відставка. Половина — умовно кажучи, зволікання часу.

Треба приймати рішення, не затягувати процес, не переводити його в конфлікт, щоб не створювати проблем у цих регіонах.

Реалії сьогодення свідчать про те, що живемо не розумом, а гаслами. Часто помноженими на лукавство, коли заявляємо одне, думаємо друге, робимо — третє. Як підсумок — упритул наблизилися до такої ситуації, коли точки напруги у суспільстві переросли в точки «розладу».

Складається враження, що Президент не зацікавлений у доведенні конституційної реформи до кінця. Запропонований главою держави проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не сприяє вирішенню кадрової проблеми в разі невідповідності займаній посаді голови районної, обласної державних адміністрацій. А навпаки, через додаткові механізми захисту перебування осіб на вказаних посадах дає в руки головам районних та обласних державних адміністрацій індульгенцію недоторканості, привід для безкарних зловживань своїм службовим становищем, на практиці робить неможливим звільнення особи з цієї посади за рішенням ради.

Постає запитання: чому проектом Президента в привілейований стан ставиться голова райдержадміністрації стосовно голови районної ради, для звільнення якого подібні підстави та порядок висловлення недовіри не передбачаються? Чому проектом закону надаються переваги структурі виконавчої влади?

Якщо на державному рівні всі заявляють, що голова районної державної адміністрації та голова районної ради несуть однаково відповідальність за розвиток території, то чому голові ради може бути висловлено недовіру в будь-який час, незалежно від терміну перебування на посаді, а щодо здійснення цієї процедури стосовно голови районної державної адміністрації створюються певні обмеження. У такий спосіб голова районної державної адміністрації уникає персональної відповідальності перед громадою за прорахунки та недоліки, що взагалі є парадоксом.

Якщо погодитися з проектом Президента, то виникають такі правові суперечності:

— Проект Президента суперечить пункту 12 статті 46 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому йдеться про те, що пропозиції стосовно питань на розгляд ради (в тому числі і щодо недовіри голові відповідної державної адміністрації) може вносити голова районної ради.

— Цей проект позбавляє конституційного права депутата пропонувати питання для розгляду їх радою та суперечить частині 3 пункту 2 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

— Якщо зберегти пункт 5 статті 72’ проекту в редакції Президента, то, по-перше, вимога висновків усіх постійних комісій про обгрунтованість підстав для висловлення такої недовіри може анулювати безпосереднє право однієї третини депутатів щодо розгляду їх пропозицій на пленарному засіданні ради.

По-друге, якщо залишити пункт 5 статті 72’ проекту, то не виключена ситуація, коли одна із постійних комісій ради, в якій, наприклад, із 5—7 членів комісії переважають на один голос підлеглі голови відповідної державної адміністрації, зробить висновок (під адмінтиском) про необґрунтованість підстав для висловлення такої недовіри. І тоді, відповідно до пункту 5 статті 72’ проекту, питання на сесії не може бути розглянутим. 3—4 депутати, залежні від голови місцевої державної адміністрації, можуть зірвати розгляд питання, висунутого однією третиною загального складу ради.

Це знову ж таки порушення прав депутатів, передбачених Конституцією та законодавством України.

І головне, проект Президента про внесення змін до Закону України не вирішує основного недоліку статті 72: не вказуються терміни прийняття рішення Президентом України. А звідси випливає висновок: якщо навіть рада врахує усі підстави статті 72’ проекту та дотримається порядку висловлення недовіри голові місцевої державної адміністрації, то Президент держави, згідно з чинним Законом і згідно з пропонованим проектом, у термінах прийняття рішення не обмежений — може і два роки «думати» та «зважувати» так, як це Президент України робить сьогодні: по кілька місяців, а то й півроку, тримаючи на посаді тих голів райдержадміністрацій, кому районні ради висловили двома третинами від загального складу ради недовіру, і, таким чином, не виконує Конституцію і закони України.

Проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не дає відповіді на запитання: як бути у разі, якщо Президентом на посаду голови районної державної адміністрації чи обласної державної адміністрації призначається непрофесійна, некомпетентна людина, і громада не може оцінювати її роботу?

Інша річ. Призначається на посаду людина амбіційна, емоційна, зухвала, корислива. Зміни також не передбачають впливу громади на цю людину.

Щоб уникнути ситуацій, які виникають на місцях з висловленням недовіри головам районної державної адміністрації, не треба змінювати чи підтасовувати чинне законодавство конкретно під когось, потрібно якнайшвидше чітко розділити повноваження між виконавчою та представницькою гілками влади, наділити органи самоврядування повноваженнями, які дозволяли б їм формувати виконавчі комітети, з яких у подальшому можна було б запитати за роботу.

Необхідно прийняти новий закон про місцеве самоврядування. Його ухвалення потребуватиме прийняття закону про зміни до Бюджетного кодексу та про зміни до податкового законодавства, щоб можна було вивести органи місцевого самоврядування на самостійне забезпечення потреб місцевих громад на основі ефективної роботи органів місцевого самоврядування.

Петро ЗБАРОВСЬКИЙ,голова Новотроїцької районної ради Херсонської області.