Спинається на «ніжки», набирає сили молодший брат відомого Шацького національного природного парку — регіональний ландшафтний парк «Прип’ять-Стохід». Обидва розташовані у Волинській області. Першому пощастило більше. Його одразу, в 1983 році, пригорнула до себе держава. Статус «національний» зобов’язує забезпечувати державне фінансування утримання. А відтак, вирішення найголовнішого його призначення — збереження унікального Шацького водного комплексу, до складу якого входить 24 озера, найбільшим з яких є український Байкал — Світязь з його еталонною водою. А ще Шацький парк — це неповторне біорозмаїття з багатьма «червонокнижними» видами рослин, тварин і птахів, рідкісних лісових борів тощо. Парк включено до переліку Рамсарських територій і до списку біосферних резерватів ЮНЕСКО.

Регіональний парк «Прип’ять-Стохід» «народила» своїм рішенням Волинська обласна рада ще 11 років тому. І читач, певно, подивується, що завдяки не підгодовуванню, а повному «годуванню» Франкфуртського зоологічного товариства (Німеччина), яке надає фінансову допомогу у збережені природи багатьом країнам світу.

Отже, ні в області, ні в Любешівському районі коштів на утримання парку, забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами не знайшлося одразу, не знаходять і досі. Отож тільки за німецькі євро дирекція парку в міру сил виконує свої головні функції — зберігає також унікальний місцевий ландшафтний комплекс, розташований в долинах річок Прип’ять і Стохід (назву цієї рідкісної водної артерії визначили сто її рукавів) із значною кількістю рослин і тварин, занесених до Червоної книги України. Вздовж річок проходять масові міграції птахів. Частина угідь території парку віднесені до Рамсарських водно-болотних угідь міжнародного значення.

Щоправда, із кількох головних завдань збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів, розташованих на території парку, його дирекції доводиться зосередитися, хоч як дивно, на першочерговому — боротьбі з браконьєрством. З давніх-давен рибу в цих річках місцеві мешканці ловлять за допомогою спеціальних загат. Збудовані з дерева й інших матеріалів, ці «інженерні» споруди майже повністю перекривають русло. Браконьєри залишають лише вузькі місця, де і встановлють сіті. Загати перешкоджають протіканню води, спричиняють її застій, ріст водної рослинності, відкладанню мулу, заростають грубими травами і потім ще більше затримують рух води. Утруднюється і рух риби, особливо в нерестовий період, що призводить до зменшення рибних запасів.

Директор парку «Прип’ять-Стохід» Юрій Олексюк, розповів журналістам, котрі нещодавно побували там:

— За нашими орієнтовними підрахунками на час створення парку на обох річках всього було виявлено понад 300 загат. Близько 200 ми зруйнували. Але значна частина їх лишилася на притоках цих річок, старицях. Нам бракує коштів на пальне, відповідних транспортних засобів, щоб якнайшвидше знищити всі ці міцні перепони рухові води, життю річок і риби в них.

А відвідала група журналістів обидва парки під час прес-туру, організованого Програмою розвитку ООН, в рамках її проекту ПРООН «Розбудова екологічного коридору в Поліссі».

Його керівник Василь Толкачов зауважував:

— У рамках цього проекту ми плануємо про-аналізувати, що заважає активнішому розвитку територій цих парків. Потім запропонуємо заходи, спрямовані на вдосконалення координації і їх внутрішніх систем життєдіяльності, і з різними урядовими та відомчими структурами. Тож мають збільшитися території парків. Зокрема, до Шацького, вважаємо, варто включити зону витоків річки Прип’ять та лісові території, які належали колгоспам.

— І все ж, яку конкретну матеріальну, фінансову допомогу може бути надано паркам? Це для них, а особливо для парку «Прип’ять-Стохід», дуже важливо.

— Ми працюємо над розробкою економічних та фінансових механізмів надання паркам конкретних допомог. Вони будуть спрямовані на зміцнення їхньої матеріально-технічної бази, надання туристичних та інших послуг, кошти від яких будуть спрямовані на подальший розвиток територій тощо.

Пропозиції будуть готові у першому півріччі наступного року. Їх треба захисти, відстояти в Глобальному екологічному фонді.

— До речі, коли, з якою метою і ким було створено цей фонд?

— На початку 90-х років минулого століття Організацією об’єднаних націй з метою надання країнам світу допомоги у розв’язанні гострих екологічних проблем.

Яків ГАЛЬЧЕНКО.

Київ—Волинська область—Київ.

Хто діброви не ростить...

Три століття тому майже половина території Вінниччини була вкрита лісами

Принаймні про це свідчать архівні матеріали. Нині показник залісненості становить лише 12,3 відсотка (проти тодішніх 44). Це навіть менше, ніж у середньому по Україні. Щоб Поділля мало стільки зелені, як у середньому в державі (майже 16 відсотків), треба посадити 73 тисячі гектарів молодих лісів. Торік у нас додалося 1,5 тисячі гектарів зелених насаджень. Така само ситуація в деяких інших регіонах держави. Як саме маємо «працювати для століть», лісівники з усієї України радилися на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Шляхи підвищення ефективності мисливського господарства і вирощування дібров», що відбулася у Вінниці.

За словами першого заступника голови Держкомлісу України Анатолія Бондаря, для збільшення лісистості території держави потрібні дві речі — фінансове забезпечення і професіоналізм та бажання лісівників. На жаль, останні, зазначив співрозмовник, свій потенціал використовують приблизно на 75 відсотків. Держава також не забезпечує лісогосподарські структури необхідними коштами. Дуже повільно впроваджуються нові технології вирощування лісів. Десятками років застосовують одні й ті само схеми. Чому? За словами А. Бондаря, в різних регіонах можна почути однакову відповідь: «Бо так робили завжди».

Вінницькі лісівники поділилися досвідом у справі вирощування елітних сіянців дуба. У нас це дерево домінує над іншими. У структурі лісових порід дуб становить 79,3 відсотка. Далі йде ясен — 7,2, сосна — 4, граб — 3,9 відсотка. Найменше маємо березових насаджень — 0,8 відсотка в загальній структурі лісу. Сіянці і навіть жолуді дуба вінничани реалізують лісогосподарським підприємствам інших регіонів держави. Секрет богатирської сили подільських дубів у тому, що їх вирощують з елітних дерев. На території області налічується сто елітних дубів (лісівники їх ще називають «плюсові» дерева), пошук яких тривав не один десяток років. Всіх їх занесено до спеціального реєстру й надійно оберігають. Саме з таких дерев надщеплюються молоді саджанці. З їхніх жолудів вирощують сіянці. Для цього в нас є спеціальні розсадники...

На Вінниччині є найкраще в Україні мисливське господарство. Як відомо, в селище Дашів Іллінецького району, де воно розташоване, постійно приїздять на полювання мисливці з-за кордону. Торік, для прикладу, вони поповнили касу господарства на 108,6 тисячі гривень (в середньому кожен сплатив 6,8 тисячі гривень). Дохід у Дашівському мисливському господарстві, де знайшли вдалий баланс його поєднання з лісовим господарством, з однієї тисячі гектарів лісу становить 9700 гривень. Тоді як у середньому по обласному управлінні лісового господарства — 519 гривень. Загалом у лісах України минулоріч полювали 347 іноземних мисливців. Кожен у середньому сплатив 3,5 тисячі гривень. Тоді як від одного нашого мисливця господарства отримали 90 гривень коштів.

Дашівське лісомисливське господарство тримається на його керівнику, наголосив на конференції голова Товариства лісівників України Віталій Самоплавський. І додав, що таких, як Валентин Кавуненко, мало в мисливській галузі. Дефіцит професійних кадрів стримує її розвиток. Тому галузь, яка може бути прибутковою, насправді окуповує затрати лише на 52 відсотки.

Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область.