Ліквідація Інституту онкології АМН призведе до руйнування всієї галузі!

У червневому номері газети «Голос України» вже порушувалася ця проблема і завдяки активній позиції громадськості, вчених Національної академії наук, народних депутатів не було реалізовано на початку літа плани Міністерства охорони здоров’я України — за півтора місяці ліквідувати Інститут онкології АМН України.

На жаль, сьогодні це невивчене питання реформування ініціюється вже на рівні Президента України, про що свідчить нарада, яка відбулася 20.11.2006 р. під головуванням глави держави, щодо створення Національного інституту раку.

Приводом до реформування ініціатори визначають Указ Президента від 06.12.05 р. «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», міжнародну Угоду про співробітництво «План боротьби з раком в Україні», Універсал національної єдності та схвальну оцінку ХІ з’їзду онкологів України. Але якщо оглянути перелічені документи, то жоден із них не передбачає грубого втручання в устрій системи охорони здоров’я населення, тим паче ліквідації будь-яких установ в Україні, насамперед головного в країні закладу з проблем онкології — Інституту онкології АМН України.

Для того, щоб чіткіше зрозуміти сутність питання, необхідно поінформувати, що «онкологія» — це широке поняття, воно охоплює всі види пухлин — і доброякісні, і злоякісні, які походять з різних видів тканин. «Рак» — це злоякісна пухлина, яка походить тільки з епітеліальних клітин і це поняття не ототожнюється з іншими злоякісними новоутвореннями — саркомами тощо. Інститут онкології комплексно розглядає, вивчає та вирішує ці взаємопов’язані хвороби. Нарешті, треба сказати про морально-етичний бік заміни Інституту онкології на Інститут раку. Не важко уявити психологічний стан хворого, якого, наприклад, з доброякісною пухлиною направляють лікуватися до Інституту раку, у зв’язку з чим його моральні страждання можуть бути набагато важчими, ніж фізичний стан.

На перший погляд гучна назва створюваної установи з лікування раку — «Національний інститут раку в Україні» викликає у кожного громадянина лише позитивні емоції та підтримку в розпочатій справі. Але якщо уважніше дослідити запропоновані зміни та зупинити погляд на проекті постанови Кабінету Міністрів України, поданому 12.05.2006 року виконувачем обов’язки міністра МОЗ України Гайдаєвим Ю. О. до уряду, то можна переконатись у можливому руйнуванні системи онкології.

Навіть на погляд необізнаної у медичній сфері особи, досить дивним видаються такі положення проекту постанови:

1. Утворити на базі Інституту онкології Академії медичних наук України, що ліквідується, Національний інститут раку в Україні та віднести його до сфери управління Кабінету Міністрів України.

(термін — до 1 липня 2006 року)

2. Затвердити Положення про Національний інститут раку в Україні, що додається.

3. Призначити директором Національного інституту раку в Україні Щепотіна Ігоря Борисовича.

4. Академії медичних наук України, Фонду державного майна України передати майновий комплекс Інституту онкології Академії медичних наук України на баланс новоствореного Національного інституту раку в Україні.

(термін — до 20 липня 2006 року)

5. Міністерству фінансів України та Міністерству економіки України спрямувати бюджетні кошти на утримання Національного інституту раку в Україні в межах видатків, передбачених Академії медичних наук України Державним бюджетом України на 2006 рік, та передбачити видатки за окремою бюджетною програмою на забезпечення діяльності Національного інституту раку в Україні під час складання проекту Державного бюджету України на 2007 рік і наступні роки.

У положенні, що додається до проекту постанови, чітко визначено:

— утворюваному Національному інституту раку підпорядковується цілісна система онкологічних закладів — онкодиспансерів, науково-дослідних інститутів, що досі належали Міністерству охорони здоров’я України;

— директор Інституту раку здійснює керівництво діяльністю онкологічної служби України, розпоряджається майном та коштами Інституту;

— директору Національного інституту раку надати право затверджувати структуру, штатний розпис і кошторис не тільки Інституту, а й міжрегіональних онкологічних науково-практичних центрів, науково-дослідних закладів, дитячих лікувальних онкологічних установ, реабілітаційних центрів тощо, клопотати про застосування до організаторів охорони здоров’я та спеціалістів онкологічної служби заохочень та стягнень;

— усі витрати у реалізації цього проекту покласти на державний та місцеві бюджети.

Таким чином, одній особі надано право здійснювати керівництво всією галуззю — призначати директорів, заступників, головних лікарів у районах і областях, розпоряджатися майном та коштами, яких, до речі, не вистачає на лікування, обладнання, заробітні плати тощо. У зв’язку з цим місцеві органи влади будуть повністю позбавлені можливості впливати на вирішення нагальних питань захворювань у своєму регіоні.

Для порівняння доцільно сказати, що на даний час директор Інституту онкології АМН України здійснює керівництво роботою лише Інституту, затверджує штатний розпис і кошторис лише Інституту, а не всіх інших онкологічних закладів у системі охорони здоров’я.

Необхідно звернути увагу, що Національний інститут раку планується створити не як науковий центр розвитку онкології в державі, а як практичну установу на зразок управління онкології МОЗ України або Республіканського онкологічного диспансеру. Основними функціями цього закладу передбачаються технічні напрями в управлінні. Питання перспектив розвитку та виконання наукових досліджень не є визначальним у діяльності Національного інституту раку, що недопустимо.

Проект містить цілу низку протиріч та неузгодженостей, що спонукало дослідити запропоновані нововведення, у зв’язку з чим були направлені звернення до провідних вчених та уповноважених державних органів. Треба сказати, що відповіді на це болюче питання не змусили довго чекати. Негативна оцінка стосовно передчасності та недоцільності подібного реформування була висловлена фахівцями, професорами, академіками Національної академії наук України Патоном Б. Є., Возіановим О. Ф., Шалімовим С. О., Чехуном В. Ф., Зозулею Ю. П. та іншими вченими. Також на проект ліквідації Інституту онкології АМН України та створення замість нього Національного інституту раку надано негативні висновки Рахункової палати Верховної Ради України, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Фонду державного майна України, НАН та АМН України.

Стосовно позиції онкологів України, то це питання є досить цікавим! Відповідно до Указу Президента «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення» на ХІ з’їзді онкологів України (29.05.06 р. — 03.06.06 р.) було заплановано здійснити підсумки виконання Державної програми «Онкологія» в 2002 р. — 2005 р. та визначити основні напрями подальшого удосконалення розвитку онкології, розглянути концепцію Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007—2016 роки. Натомість, за інформацією учасників зібрання, заступник міністра охорони здоров’я Гайдаєв Ю. О. та головний позаштатний спеціаліст з клінічної онкології МОЗ України Щепотін І. Б., посилаючись на особисте доручення Президента України, виступили з доповіддю, в якій подали пропозиції щодо реформування онкологічної галузі шляхом створення Національного інституту раку та міжрегіональних онкологічних центрів. Була наведена запропонована схема реорганізації структури онкологічної служби України, в якій Інститут раку та Інститут онкології представлялись як окремі заклади, поєднані лише методично. В цій доповіді перед широкою громадськістю онкологів не йшлося про ліквідацію Інституту онкології АМН України. Проте пізніше з’ясувалося, що проект постанови про ліквідацію Інституту вже поданий до Кабінету Міністрів України з посиланнями на схвальну оцінку онкологів, що свідчить про введення в оману громадськості та керівників держави.

Одразу ж, коли стали відомі реальні обставини справи, і ця проблема набула широкого обговорення та значного супротиву громадськості, автори реформування дещо припинили свою наполегливість у лобіюванні цього питання. Тим часом розпочалася дискредитація Інституту онкології АМН України та його керівництва у зверненнях до вищих посадових осіб держави та засобах масової інформації, що не відповідало дійсності. Постійні звинувачення в діловій неспроможності Інституту онкології АМН України, як куратора Програми «Онкологія», безпідставні, оскільки не було жодних зауважень щодо роботи Інституту як з боку МОЗ України, так і АМН України. Висунуті позаштатним спеціалістом з клінічної онкології МОЗ України звинувачення до Інституту про порушення законодавства під час підготовки тендерних закупівель медикаментів та обладнання в рамках Програми «Онкологія» не були підтверджені чисельними перевірками Рахункової палати, Контрольно-ревізійним управлінням, Генеральною прокуратурою, оскільки в процедурі тендерних закупівель Інститут онкології участі не брав.

Другою спробою підпорядкувати провідний онкологічний заклад України стало розроблення в надрах МОЗ України ще одного проекту постанови Кабінету Міністрів України, але за іншою назвою — «Деякі питання Лікувально-діагностичного центру «Державний інститут онкології України» в авторстві, напевне, тих само осіб.

Основними положеннями нового «шедевра» було:

1. Прийняти пропозицію Міністерства охорони здоров’я України про передачу Інституту онкології АМН України до сфери його управління.

2. Перейменувати Інститут онкології Академії медичних наук в Лікувально-діагностичний центр «Державний інститут онкології України».

Ініціатором створення Національного інституту раку у Франції був Президент Жак Ширак, який у березні 2003 року затвердив «онкологічний план», де одним із пунктів було передбачено створення згаданої установи. Таким чином, ним офіційно було оголошено боротьбу з раком, що стало одним із важливих напрямів діяльності.

Через два роки, у травні 2005 р., Інститут раку почав працювати під керівництвом Давида Кайята. Основними функціями створеної установи стали координація роботи суб’єктів лікування, профілактика та досліди, об’єднання ведучих спеціалістів, професорів із різних клінік, які періодично збираються для обговорення нових наукових досягнень та напрацювання практичних рекомендацій для лікарів, розробка стандартів лікування онкопатологій, моніторинг, інформація тощо. Інститут було створено як окрему установу, що не зачіпала жодних інтересів, планів, досягнень та структури онкологічних закладів Франції.

Але через рік роботи французький Національний інститут раку, за повідомленням вищезазначених ЗМІ, зазнав повного фіаско. Аудиторські перевірки генеральної ради з економіки та фінансів «Bercy» виявили непрозорість діяльності, великі фінансові порушення у вигляді нецільового (на власні «екстравагантні» потреби) використання коштів та зловживання посадових осіб. Також контролюючими органами встановлено, що проблемами онкологічних хворих ця установа не займалася. Зазначені перевірки відобразили повну об’єктивність діяльності французького Національного інституту раку, що стало наслідком відставки 1 серпня 2006 року президента Інституту Давида Кайята. Хочу звернути увагу на ці реальні події 2006 року, що набули неабиякого резонансу у Франції.

Аналізуючи такий розвиток обставин, мимоволі постає запитання: «А що буде у нас, якщо ліквідують провідний Інститут онкології, а замість нього з’явиться установа з невизначеними функціями, але з французьким — європейським досвідом?»

Провідною ідеєю при організації Національного інституту раку є створення структури для адміністративного, організаційного та фінансового підпорядкування всіх онкологічних закладів України. Ці функції, згідно з чинним законодавством, виконують МОЗ України та регіональні державні адміністрації. Автори реформи планують перебрати на себе, окрім безпосереднього керівництва службою (включаючи прийом та звільнення з роботи керівників регіональних онкологічних закладів), функції управління фінансовими потоками, спрямованими на забезпечення «Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007—2016 роки» у розмірі близько 2 млрд. грн. Таким чином, ці кошти можуть бути виведені з-під державного та громадського контролю всупереч законодавству України, зокрема, законам України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Одночасно можна припустити, що цій само меті підпорядковані намагання реформаторів затвердити в МОЗ України власні стандарти діагностики та лікування онкологічних хворих замість розроблених Інститутом онкології АМН України клінічних протоколів медичної допомоги онкологічним хворим. З цією метою підготовлено Наказ МОЗ та АМН України від 11.05.2006 р. № 266/28 «Про затвердження складу робочої групи з розробки стандартів діагностики та лікування онкологічних хворих», в якому з вимог до стандартів діагностики та лікування онкохворих вилучено самі критерії якості діагностики, лікування, тривалості та якості життя хворих, критерії відбору на санаторно-курортне лікування, але включено пункт про надання медичної допомоги за кошти онкологічних хворих, що фактично є запровадженням платного лікування для них. Одразу слід наголосити, що такі дії суперечать вимогам Конституції України та рішенню Конституційного Суду щодо безплатного лікування.

За інформацією науковців, стандарти діагностики та лікування, розроблені позаштатним онкологом МОЗ України, були представлені на ХІ з’їзді онкологів України та отримали істотні критичні зауваження з боку фахівців.

Окрім цього, зі сфери діяльності утворюваного Національного інституту раку вилучається наукова діяльність, незважаючи на те, що розробка новітніх діагностичних та лікувальних технологій і впровадження їх у практику спеціалізованої допомоги хворим на злоякісні новоутворення є надзвичайно актуальною.

Аналізуючи висновки експертів та прогнозуючи на їх основі подальше реформування у сфері онкології, можна з упевненістю сказати, що такі дії приведуть до повного хаосу, руйнування та занепаду онкології в Україні. І народну мудрість: «Хотілось як краще, а вийшло, як завжди» без застережень можна ототожнювати з новою реформою в онкології.

На сьогодні у цій сфері, як і в інших, існує безліч проблем, які потрібно вирішувати спільними зусиллями. Зокрема, доцільно сконцентрувати увагу на закупівлі онкопрепаратів «нового покоління», які, не пошкоджуючи організм, впливають саме на ракові клітини, розглянути можливість передачі коштів для закупівлі онкопрепаратів на місця — в області, для ефективнішого використання відповідно до потреб, збільшити кількість ліжок для хворих, поновити лікувальну базу та інше.

Але з огляду на можливості сьогодення Інститут онкології АМН України проводить активну роботу в цій сфері медицини. Він був ініціатором та автором Державної програми «Онкологія» на 2002—2006 роки, здійснював координацію роботи з її виконання, брав активну участь у виконані Національної програми «Діти України», Державної програми «Здоров’я киян» тощо.

Основними напрямами діяльності Інституту онкології, що визначені МОЗ та АМН України, є вивчення патогенезу злоякісних новоутворень, захворюваності та смертності від них, вплив наслідків аварії на ЧАЕС, розробка нових і вдосконалення наявних методів діагностики та лікування пухлин, розробка ефективних методів організації протиракової боротьби. На базі Інституту функціонує Національний канцер-реєстр України, який виконує моніторинг рівня ураження населення України злоякісними новоутвореннями та стану надання онкологічної допомоги. Цей провідний заклад здійснює прогноз онкоепідеміологічної ситуації та на основі цього визначає пріоритети протиракової боротьби в країні.

Нині в Інституті онкології розширюється його клінічна база. Проектом закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено кошти на завершення будівництва нового додаткового корпусу для онкологічних хворих, що створить необхідні реальні умови для розв’язання найактуальніших проблем громадян та онкологічної науки і практики.

Інститут онкології має висококваліфіковані наукові й лікарські кадри та здатний в повному обсязі виконувати функції з організації онкологічної служби в країні і надання спеціалізованої допомоги онкологічним хворим.

Виходячи з рівня наукових досліджень провідного в Україні закладу у сфері онкології, враховуючи 85-річний досвід роботи, оцінюючи його вклад у розвиток онкологічної допомоги в країні, доречно клопотати про надання Інституту онкології Академії медичних наук України статусу «Національний».