Що наші діти хочуть отримати в подарунок? Відповідь на це запитання знають в Укрпошті, співробітники якої в передсвяткові дні тимчасово стають помічниками Діда Мороза. Хлопчики зазвичай просять комп’ютери, ігрові приставки, футбольні м’ячі. Дівчатка — набори косметики. Як правило, діти замовляють подарунки не тільки для себе, але й для всієї своєї родини: скажімо, для тата — машину, для мами — шубу... А одного разу надійшов лист від хлопчика, який просив цуцика. Він дуже детально описав, як саме треба упакувати його в посилку, щоб той не змерз, не зголоднів і не задихнувся.

А цього року діти вперше зможуть написати листа не тільки Діду Морозу, а й Святому Миколаю. Одразу повідомляю адреси: а/с «Дід Мороз», м. Київ-116, 01116; а/с «Святий Миколай», м. Київ-119, 01119. Зволікати не варто. Бо на кожен лист, відправлений до 10 грудня, обов’язково надійде відповідь. Тому не забудьте зазначити на конверті зворотну адресу. Окрім цього, надіслані листи візьмуть участь у розіграші 1 000 призів, серед яких ігри, 50 футболок, 50 наборів косметики, 10 річних передплат на журнал «Пізнайко», 90 передплат на журнал «Пізнайко» на 6 місяців та 800 презентаційних номерів журналу «Пізнайко».

«Ой хто, хто Миколая любить...»

Дві поштові адреси — це символ нашого часу. Єдності у нас немає навіть у тому, хто і коли приносить новорічні подарунки. В одних сім’ях чекають тільки на Святого Миколая. В інших — тільки на Діда Мороза. Щастить тим, хто отримує дарунки і 19 грудня, і на Новий рік, і навіть на Різдво. До речі, дітей мало хвилює, де закінчуються наші традиції і починаються зарубіжні. В головах їхніх — мішанина: з одного боку, уявлення про новорічних дарувальників формують батьки, що виросли на радянських традиціях, з другого — Голівуд. Де живе Дід Мороз? У лісі, Лапландії, в Карпатах? Сани тягнуть коні чи олені? І як він потрапляє в квартиру через димар, якого немає? Хочеться певної визначеності. Принаймні для дорослих. Бо часто недолугі відповіді на досить конкретні запитання (наприклад, чому Дід Мороз не купається) сіють перші зерна недовіри і розчарування.

Чи потрібна нам своя, суто українська, казка про новорічні дива? Адже ельфи, гноми, феї — це гості не з нашого фольклору. А в нашому — Морозенко зовсім не добрий дідуган з подарунками, радше навпаки. З такими запитаннями я чіплялася до людей, а вони, схоже, не одразу розуміли, чого я від них хочу.

— Який Дід Мороз? Нам Миколай приносить подарунки, — заявив директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович. — У моїй сім’ї він робить це щороку й обдаровує і дітей, і дорослих. Ми із Західної України, у нас там Дід Мороз чомусь не ходив, мабуть, не дійшов з Росії... І не треба нічого вигадувати. Якщо діти не знають про Святого Миколая, то треба звільняти з роботи вчителів народознавства. До речі, вам відомо, чим Дід Мороз відрізняється від Святого Миколая? Перший приходить з лісу, а другий — спускається з неба. Звідти він бачить, хто на що заслужив.

— Зараз діти думають, що Дід Мороз приходить із Лапландії...

— То не Дід Мороз, а Санта Клаус. Той самий Святий Миколай. Тільки американці зробили це свято дуже комерційним і образ Санти став атеїстичним. Але те, що приносить подарунки і Дід Мороз, і Миколай, і Санта Клаус — це прекрасно. Нехай усі приносять, хай іще когось вигадають. Для дітей — тільки вигода.

Кажуть, що народні традиції найкраще зберігаються у селах. Тож внести ясність у це питання я попрохала родичів, що мешкають на Житомирщині. Вони люди літні, мають пам’ятати, коли і хто приносив подарунки ще до епохи войовничого атеїзму.

— Я не пригадую, щоб у нас ходив Святий Миколай, — розповіла 87-річна Марія Дермановська. — Колядували і щедрували — це було. Що наколядував — те й маєш. А вночі подарунки ніхто не підкладав, ні в день Святого Миколая, ні на Новий рік. Ялинку ми теж не ставили. Перші ялинкові іграшки з’явилися в домі, вже коли діти попідростали.

Врешті довелося звернутися до фахівця, провідного наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології доктора історичних наук професора Олександра Курочкіна.

— Усе справді почалося зі Святого Миколая. Дід Мороз — це пізніша трансформація. Святий Миколай — персонаж середньовіччя. Є багато легенд, присвячених йому. Серед них виділяють кілька, пов’язаних із дивом. Одна з них розповідає про бідного чоловіка, у якого було три доньки на виданні. Він зібрався відправити їх, нині б сказали, на панель, бо грошей на посаг не було. Дізнавшись про це, Святий Миколай тричі приходив уночі і тричі підкидав гаманці із золотими монетами... Друга гіпотеза вірогідніша. Молоді католики, готуючись до першого причастя, вивчали катехізис. Нібито іспити у них приймав Святий Миколай або хтось, хто перевдягався під нього. Хто добре складав, отримував у подарунок солодощі. Хто погано — палицю. Спочатку цей звичай поширився у школі. Потім зі шкільного побуту — в народний. Після Берестейської унії, коли значна територія України почала сповідувати греко-католицизм, традиція прийшла на Західну Україну. А ось на Сході її не було.

Далі події розгорталися так. На землях Німеччини у період реформації частина німців перейшла до протестантства і відмовилась від католицьких звичаїв, відкидаючи культ святих. Для протестантів найголовніше свято — Різдво. Отож традиція дарувати подарунки пересунулася з дня Святого Миколая на Різдво. Довгий час у Європі так і було. На католицьких землях готували подарунки до Миколая, на протестантських — до Різдва. А тепер, коли відійшли від церковних тонкощів, відзначають і те свято, й інше.

До речі, в католицьких країнах Святий Миколай, як і раніше, приносить солодощі, які складає в чобіток. А ось на Різдво приходить Різдвяний Дід або Різдвяний... Козел.

Дамо дітям ялинку!

А що ж у нас? На наші терени все нове чомусь приходить із запізненням. Новий рік в імперській Росії почали відзначати тільки у другій третині ХІХ століття. Тоді ж з’явилася і «Снігуронька» Олександра Островського, Мороз-воєвода Миколи Некрасова... А ялинки в міських будинках почали запалювати лише незадовго до революції. До села новації так і не дійшли. Цікаво, що тоді проти ялинок і чужих традицій виступала православна церква. Наголошую на цьому тому, що коли радянська влада скасувала Різдво й оголосила бій різдвяним ялинкам і Дідам Морозам, останніх вона називала попівськими вигадками.

— За документами простежується, що на початку 20-х років Ленін ще організовував ялинки, — розповідає Олександр Курочкін. — І в Україні в перші роки радянської влади новорічні і різдвяні свята були. Наступ на релігію розпочався 1923 року, і свята було заборонено аж до 1936-го. А потім у «Правді» з’явилася відома стаття Постишева «Давайте дамо радянським дітям новорічну ялинку!». В Україні, зокрема, в Харкові, вперше почали влаштовувати громадські новорічні ялинки з 1936 року. Спочатку в школах, палацах піонерів, потім — вуличні ялинки, і аж потім — сімейні.

Дід Мороз — це суто літературний образ. У СРСР намагалися віднайти відповідник, який не мав би релігійного забарвлення. Святого Миколая малюють в єпископському вбранні. Дід Мороз — у чомусь подібному, але більш світському. До речі, дещо запозичили і з образу Санта Клауса, розробленого на початку минулого століття для рекламної акції Кока-Коли.

А Снігуронька стала помічницею Діда Мороза завдяки зусиллям Сергія Михалкова та Льва Кассіля, які писали сценарії для Кремлівських ялинок. До речі, саме вони перетворили Снігуроньку з доньки на онучку. І тепер уже котре покоління дітлахів дістає батьків запитаннями, чому Снігуронька сирота і де поділися її батьки.

Ось так формуються традиції, так продовжується казка. Вона вже ніби на сто відсотків наша, але все-таки ще трохи чужа. Чогось нашому Діду Морозу бракує. Може, української прописки, а може, варто навчити Снігуроньку щедрувати? Може, врешті-решт їх познайомити: Діда Мороза і Святого Миколая?