Саме через стільки часу лікарям Вінницької обласної лікарні імені Пирогова разом з реаніматологами «швидкої допомоги» вдалося повернути до життя потерпілого

Ним виявився їхній колега — завідувач відділення патології вагітних обласної клінічної лікарні імені Пирогова Юрій Банах. Поки Юрій Віталійович перебуває на лікуванні, його колеги кажуть, що сам він, мабуть, не погодився б на публікацію. Втім, розповісти про цей випадок у газеті нас попросили читачі. Вони, до речі, повідомили про те, що сталося. «Правда це чи ні? —запитували ті, хто свого часу був пацієнтом Банаха і вболівають нині за нього, як за самих себе. — Невже справді лікар так довго залишався непритомним? Як він почувається нині? Що взагалі з ним сталося?»

...Того суботнього дня Банах працював на дачній ділянці. Коли повернувся, заглянув у відділення. Він це робив постійно, кажуть його колеги. І у вихідні, і у свята заходив і цікавився самопочуттям хворих. Приблизно о пів на десяту вечора зателефонував черговій по відділенню. Дружина Оксана Іванівна у цей час стелила ліжко дитині. Невдовзі почула стук від удару крісла об підлогу у кімнаті, де був чоловік. Відчинивши двері, побачила, що він лежить на підлозі. Він не озивався. Оксана Іванівна перевірила пульс — і одразу кинулася до телефону. Зателефонувала спершу у відділення (Банахи живуть неподалік від «пироговки»), а вже потім на «03».

— Хвилин через 7—10 ми вже були у квартирі Юрія Віталійовича, — каже лікар відділення патології вагітних Лариса Дьяконова. — Він залишався непритомним, пульс не прослуховувався, серце зупинилося. Одразу почали робити штучне дихання, вентиляцію легеней, підключили крапельницю, тобто вжили всіх необхідних заходів. «Швидка» теж приїхала оперативно. Реаніматологи підключили апарат для дифібріляції, тобто відновлення роботи серця з допомогою електророзряду. Крім лікарів, які були на зміні в нашому відділенні, — Віктора Ошовського, Валерія Дехтярьова, Наталії Домінської, буквально прилетів з дому ще один наш досвідчений анестезіолог-реаніматолог Олександр Кедик...

Як пояснили медики, у переважній більшості випадків дифібрілятор дає можливість відновити роботу серця після двох-трьох включень. На жаль, у цьому разі такого не сталося. Дифібрілятор залишав на тілі свої позначки, а пульс відновлювався лише на деяку мить — далі на кардіографі знову вимальовувалася пряма лінія.

Але лікарі настійливо продовжували робити свою справу. Десь після десятого включення дифібрілятора реаніматологи із «швидкої» недвозначно подивилися на колег з «пироговки». Вони, які не раз бували у таких ситуаціях, мовчки давали зрозуміти, що ситуація безнадійна. Однак ніхто й не думав припиняти процес порятунку.

Коли на тілі Банаха з’явилася 16-та мітка від електророзряду, його серце озвалося слабенькими, але стійкими ударами. Апарат замість прямої лінії почав записувати кардіограму.

Скільки саме тривала клінічна смерть, рятівники Банаха сказати не можуть. Для них не це головне. Їм вдалося неймовірне — запустити, як вони кажуть, серце свого колеги. Зробили це через півтори години. У таке не можуть повірити навіть самі медики.

Коли Юрій Банах поїхав на консультацію до Києва в Інститут Амосова, на прийомі у одного з тамтешніх світил, доктора медичних наук коротко розповів про те, що з ним сталося. Але той, схоже, менше слухав, а більше вникав в історію хвороби. А коли ознайомився з нею, сказав: «Гаразд, привозьте хворого, будемо лікувати».

— Професоре, хворий — це я, — мовив Банах.

Або ви невдало пожартували, або я нічого не розумію у медицині, приблизно так відповів нашому лікарю фахівець з Інституту Амосова.

Думка заступника головного лікаря обласної лікарні імені Пирогова Василя Стойка:

— Скажу без перебільшення: лікарі у цій ситуації здійснили подвиг. Вони билися за життя свого колеги до перемоги. Крім професіоналізму, величезну роль зіграв фактор часу. Коли зупиняється серце, у проміжку від шести до десяти хвилин гине кора головного мозку. Після того роботу серця ще можна відновити, але людина, як кажуть, втрачає розум і стає неповноцінною. У даному разі нашому колезі поталанило, що його рятівники не упустили жодної хвилини і постійно, нехай на долі часу, запускали серце. Нині Юрій Віталійович перебуває на лікуванні у нас. Однак його варто було б показати фахівцям однієї із спеціалізованих зарубіжних клінік. Адже треба встановити, чому таке сталося з людиною, яка ніколи раніше не скаржилася на біль у серці. На це потрібні кошти. На лікарську зарплату їх не зібрати. Тому ми відкрили рахунок із сподіванням, що нашого колегу підтримають так само, як він підтримував своїх пацієнтів.

Вінниця.