Працювати в інтересах людей

Дев’ятий з’їзд Народної партії збігся в часі з 10-річчям її створення. Голова партії Володимир Литвин закликав «народників» відмовитися від практики паралельного існування — партія сама по собі, а члени партії самі по собі. До того ж, на його переконання, треба підвищувати довіру до НП і не соромитися своєї партійності.

Стосовно взаємодії з іншими політичними силами лідер народників зазначив, що слід рівновіддалитися від усіх політичних сил. Щоправда, за його словами, Народна партія може йти на тактичні союзи для вирішення місцевих проблем в інтересах людей.

А сьогоднішню ситуацію в країні Володимир Литвин охарактеризував так: «Якщо до злочинного минулого, про яке так багато кажуть сьогодні можновладці, додати невизначене майбутнє, то вийде наше сьогодення».

Екс-глава парламенту закликав Верховну Раду, Президента, прем’єра визначити єдине трактування конституційних норм щодо кадрових призначень: «Або ми будемо в перманентній виснажливій боротьбі, або чітко визначимо правила гри».

Тему виборів міського голови Полтави можна вважати закритою. Напередодні Октябрський районний суд міста відхилив позов одного з кандидатів на посаду міського голови Віктора Животенка, який оскаржував результати виборів за «фактами масового підкупу виборців» (на думку суду, ці факти не підтвердилися).

Тож сесія міської ради, яка відбулася минулого вівторка, затвердила відповідну постанову територіальної виборчої комісії. Її голова Василь Похилюк вручив посвідчення міського голови Андрію Матковському, який на виборах 26 листопада набрав найбільшу кількість голосів. На сесії його привітали голова облдержадміністрації Валерій Асадчев, заступник голови обласної ради Володимир Марченко та народний депутат України Вадим Петренко.

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.

Полтава.

Тепер уже й історію синхронізуємо

Днями міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко повідомив: на початку нового року в рамках українсько-російської міждержавної комісії Ющенко—Путін розпочне роботу спеціально сформована група істориків обох країн. Предметом її діяльності буде створення посібників з історії України та Російської Федерації. Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Дмитро Табачник та російський колега пана Ніколаєнка — Андрій Фурсенко домовилися про необхідність узгодження конфліктних моментів у «біографіях» двох держав.

Ідея, поза сумнівом, грандіозна, хоча й не нова. Знаючи звичку сусідів усе своє вважати єдино правильним, можна лише здогадатися про народжені в муках міждержавної творчості розділи.

Ось, наприклад, Андрій Боголюбський: засновник держави, що згодом почала називатись Московською, і цю заслугу, як і його воєнні «звитяги», дуже вшановують у сучасній Росії. Для нас цей «боголюбець» відомий більше як любитель обчистити київські храми і душогуб, що два дні вбивав киян і палив «матір руських городов». Їхні історики про цей епізод не згадують і приписують нищення Києва в 1169 (!) році татарам. Мабуть, узгоджений варіант запропонує таку редакцію: в 1169 році Андрій Боголюбський здійснив дводенний офіційний візит до Києва. Зустріч відбулася в гарячій і дружній атмосфері. Від честі лицезріти високого гостя кияни помили місто власною кров’ю і склали до його ніг усі свої коштовності. З образом Пресвятої Богородиці включно.

...Можна узгодити все. До безкінечності. І Мазепу з Полтавською битвою, і новітніший голодомор, і вже зовсім новітню Тузлу. В принципі, ця ідея взагалі заслуговує на запозичення. Ізраїль може «підрихтувати» свою історію разом з Ліваном, турки з вірменами, та сама Росія подивитися на обриси деяких островів московсько-токійським поглядом. У неї взагалі в цьому плані багато можливостей порозумітись із сусідами...

Українські вчені доволі прохолодно поставилися до нової урядової ініціативи. Заступник директора Інституту історії НАН Станіслав Кульчицький вважає, що «навіть сьогодні російські вчені ще не визначилися, де починається їхня історія», а «всі колишні радянські республіки мають право на свою історію... і повернення часів, коли історія кожного народу писалася як частина історії Росії, неможливе».

Доктор історичних наук Володимир Сергійчук також негативно ставиться до задуманої Табачником «синхронізації» в такій делікатній сфері. «Кожна країна має свою історію. За узгодження можна братися тоді, коли є добра воля обох сторін на встановлення істини. Сумніваюся, щоб наші російські колеги цього прагнули...»

Ну, а що гадає історик Дмитро Табачник, він уже сказав. Одне слово, «нагуманітарив»...