«Сфера культури потребує радикальних рішень»,

«Сфера культури потребує радикальних рішень»,

— вважає Тарас Батенко, заступник голови Львівської облдержадміністрації. На сесії обласної ради, робота котрої триває, його виступ присвячено проблемі охорони і використання пам’яток культурної спадщини.

Із досьє «Голосу України».

— І ви не пишете більше політичні портрети керівників влади чи нотатки про ті чи ті події — принаймні «в шухляду»?

— Не пишу і не писатиму. Це була данина часу, певна політична необхідність. Я в такий спосіб готувався прийти сюди. Розібрався, наскільки спосіб прийняття рішень керівниками був демократичним, колегіальним чи авторитарним. Що домінувало? Тепер, вивчивши управлінський досвід Петра Олійника, одного із найбільш ліберальних і демократичних керівників серед голів облдержадміністрацій, розумію, як шукати алгоритми тих чи інших рішень.

— Прикро, що останнім часом, після резонансних злочинів, Львівщину називають «кримінальною столицею». Як же нам захистити неповторну гуманітарну ауру регіону?

— Львівщина, пані Оксано, це — фантастичний регіон! Я навіть не сподівався, що він такий цікавий, працюючи на інших ділянках — як журналіст, науковець, політолог. Візьмемо питання збереження культурної спадщини. Тут — величезний пласт роботи і стільки можливостей для реалізації плеяди досвідчених і підготовки молодих кадрів! Щоб охопити все це, стажу роботи на цій посаді не вистачить. Але пріоритети розставлені. Я чітко знаю, якими методами досягти результатів, разом із командою, яку очолює Петро Олійник. І я чітко знаю, що вже є користь від тієї роботи, яку ми виконуємо: чи це пов’язано із збереженням культурної спадщини, чи з розвитком науки, чи з менеджментом у культурі. Тут власне Львівщина починає, як піонер, брати гору, задавати тон і тональність. І я вважаю, що вона може випередити інші регіони, якщо не заважатимуть... ура-патріоти. У гуманітарній площині ми можемо багато чого досягти і показати, що Львівщина справді є регіоном, який мислить по-європейськи.

— Скажіть докладніше, що і хто заважає...

— Ми зустрілися із проблемою заскорузлого ортодоксального підходу людей, які займаються культурною спадщиною. Вони вважають, до прикладу, що передавати замки в концесію, у приватні руки не можна. Замки не отримують достатньо субсидій, підтримки від Кабміну. Ми не можемо їх урятувати, а споглядати, як вони руйнуються, теж не можемо. Тому мусимо приймати кардинальні рішення. Одне з таких — передача цілісного комплексу Галереї мистецтв — включно із Олеським, Золочівським та Підгорецьким замками — до державного бюджету. Коли розпочали передавати до державного бюджету об’єкти Галереї, побачили, наскільки гнила у нас система з паспортизацією, інвентаризацією.

— Хто мав цим займатися?

— Цим ніхто по-справжньому не займався, бо донедавна у нас не було такого органу, який відповідав би за охорону культурної спадщини. Ми бачимо, як це робиться в Європі. Пам’ятку, яка залишається державною власністю, передають в оренду на 49 років. Інвестор робить готельний бізнес, рекреаційну зону, залучає туристів. І в такий спосіб облагороджує район, містечко. І ми також можемо зараз серйозно стартувати за рахунок туризму.

— Отже, багато чого залежить від державних мужів у столиці?

— Там до проблеми підходять формально. Скажімо, у нас на Львівщині — 20 відсотків від усіх об’єктів культурної спадщини України. Натомість вони фінансуються з розрахунку на душу населення. Ми вже років п’ять говоримо про це безглуздя. Нещодавно обговорювали проблему за участю Голови Верховної Ради, міністра культури, заступника міністра фінансів. А результат? Мають бути якісь серйозні зрушення на рівні Кабміну. Ось є серйозний інвестор, котрий готовий узяти Свіржський замок у концесію. Але оформлення концесійності дуже довго триває: це — внесення в концесійний реєстр, потім — постанова Кабміну і т. д. Держава має зробити серйозні кроки для європейського розуміння охорони культурної спадщини. І це дасть змогу піднятися таким регіонам, як Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Чернігівщина...

— Пане Тарасе, громадськість дуже схвильована збереженням дерев’яної архітектури, пам’яток сакрального мистецтва. Вони горять, гинуть. І ніхто за це не несе відповідальності...

— Передусім треба визначити, хто справді відповідальний. Це — відділи охорони культурної спадщини. Це — правоохоронні органи, які повинні уважно стежити за мотивами можливих умисних підпалів. Але насамперед відповідальні церковні громади. Мені здається, що бракує розуміння глибини проблеми з боку багатьох священиків. На жаль, у багатьох з них —недостатній освітній рівень. Вони дозволяють собі перебудовувати, переплановувати об’єкти сакральної архітектури, які є пам’ятками місцевого чи національного значення. Роблять те, що не погоджено із законодавством. І жодна людина за часи незалежності не була покарана за ситуацію з погорілими чи понівеченими церквами. Відомо, що після деяких пожеж інвентар церков з’являється на ринках. Це не розслідується або ж робиться висновок, що фактів, які б підтверджували умисний підпал, не було. Недавно ми провели велику нараду з владиками, я виступав дуже жорстко. Ми робимо все, що в наших силах, — невеликих, чесно кажучи. Дуже важливо провести інвентаризацію й паспортизацію разом з органами МНС та іншими, щоб побачити ресурси церкви, систему протипожежної безпеки. Ми це робимо. Але на це теж потрібні кошти.

— Поки дочекаємося «прозріння» — згорить остання пам’ятка дерев’яної архітектури...

— В Україні є досвід музеїфікації дерев’яних церков. На Закарпатті, приміром, виділяють території, куди переносять церкви і роблять музеї. Але перенесення — дуже дорога річ. Ми теж можемо таке запланувати, але на це мають бути передбачені кошти обласного бюджету. Моя доповідь на сесії присвячена комплексній регіональній програмі охорони культурної спадщини.

— Про які кроки у гуманітарній сфері можемо сказати напевне: крига скресла!?

— Це — увічнення жертв війни й політичних репресій. Роками не вирішувалося питання про впорядкування могил українців за межами держави. Якби не зусилля облдержадміністрації, секретаріату Президента, ми не мали б того динамічного прориву, який маємо нині в царині увічнення пам’яті. Це і Павлокома, і відкриття каплиці отця Вербицького в Млинах, і багато інших об’єктів. Зрушилося питання про передачу у власність українській громаді Народного дому в Перемишлі. Сподіваємося, це станеться найближчими місяцями.

Водночас підготували пропозиції для польської громади про виділення ділянки під будівництво культурного центру у Львові. Ми намагаємося діяти у взаєминах з поляками паритетно й знаходимо порозуміння.

— Погодьмося, що культура, як жодна інша сфера, завжди потребувала й потребує служіння лицарів без страху і докору...

Розмову вела Оксана ТЕЛЕНЧІ.

РЯДКОМ ДОКУМЕНТА

Розглянувши на прикладі Львівської області діяльність органів місцевої влади щодо роботи з охорони та збереження об’єктів культурної спадщини, Консультативно-дорадча рада з питань законодавчого забезпечення місцевого самоврядування та регіонального розвитку при Голові Верховної Ради України вирішила:

1. Вважати питання про охорону та збереження культурної спадщини пріоритетним у сталому соціально-економічному і культурному розвитку територіальних громад та регіонів України. Зосередити увагу органів місцевого самоврядування разом із відповідними органами виконавчої влади на здійсненні належного обліку, збереження і використання культурної спадщини.

2. Рекомендувати Голові Верховної Ради України О. Морозу вирішити питання щодо прискорення доопрацювання, розгляду та ухвалення проектів закону України «Про внесення змін до статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини», Постанови Верховної Ради України «Про посилення охоронних заходів щодо збереження культурних цінностей» та інших проектів законодавчих актів, що регулюють правовідносини у цій сфері.

3. Заступнику Голови Консультативно-дорадчої ради, голові Комітету Верховної Ради з питань бюджету В. Макеєнку під час формування проекту державного бюджету на 2007-й та наступні роки передбачити необхідні кошти на виконання заходів щодо охорони та збереження культурної спадщини.