Толерантність як фактор культури і безпеки

Ми живемо в багатонаціональній державі, де загальна історія зшита зі шматків історій інших великих і малих націй і народностей. У повсякденному житті ми якось не замислюємося над цим. А даремно, адже етнокультурна картина України — це модель сучасної Європи в мініатюрі разом з її «немініатюрними» проблемами. Останнім часом дедалі чіткіше спостерігаються дуже важливі зміни в українському суспільстві, котрі поки не позначаються на повсякденному житті, але здатні досить сильно вплинути на нього в майбутньому.

Насамперед, відбувається формування нових діаспор в Україні. Якщо раніше великі діаспори селилися в нашій країні під впливом політичних факторів (як, наприклад, вірменська, корейська, турко-месхетинська), то сьогодні їх зростання має економічну природу. За останні 10—15 років в Україні помітно розширилися в’єтнамська, нігерійська, китайська діаспори, що обумовлено в першу чергу економічними факторами — зростанням міжнародної торгівлі і трудовою міграцією.

Не можна не вказати на те, що нові діаспори і «приймаюча сторона», тобто українське суспільство, часто не мають ранньої історії співіснування і представляють принципово різні культурні і цивілізаційні традиції. У молодих людей, що приїздять нині жити і працювати в Україну, зовсім не такі мотиви, як у покоління їхніх батьків, знайомого багатьом за соціалістичним обміном. Вони не мають культурного досвіду тих, хто вчився в радянських вузах, стажувався на радянських підприємствах і обмінювався армійським досвідом.

Ще одна важлива особливість полягає в тому, що нові діаспори, на відміну від попередніх хвиль міграції, прагнуть потрапити не туди, де є вільна земля й умови для самовідокремлення, а до висококонкурентних просторів. У великі міста, у прибуткові сектори економіки, у комфортні райони.

Усе це створює певний рівень конфліктності, тому необхідно якщо не контролювати і регулювати, то, щонайменше, відстежувати цей рівень і зважати на нього.

Міжнародним центром толерантності було проведено масштабне соціологічне дослідження, мета якого — визначити рівень толерантності населення України до представників різних культурних, етнічних, соціальних і політичних груп. Хотілося дати відповіді на кілька основних питань. Перше — чи мають культурний вандалізм і злочини на ґрунті ненависті зв’язок зі зростанням конфліктності в політиці. Друге — яким є рівень готовності до неминучого збільшення міграційного навантаження на суспільство, а також рівень симпатій до тих, із ким нам доведеться ділити життєвий простір, оскільки Україна прагне інтегруватися в міжнародну економіку, стати членом СОТ, НАТО, розвивати відносини з Європейським союзом, але дотепер ніхто не прораховував наслідки цих кроків для українського суспільства. Також ми хотіли виявити приховані конфліктні лінії в суспільстві для того, щоб зробити таку інформацію не «робочим інструментом» для політтехнологів, а надбанням громадськості. Тобто — запобігти можливим у майбутньому конфліктам. Цим дослідженням розпочато постійний цикл соціологічного моніторингу ключових проблем України у сфері толерантності, міжнаціональних відносин і захисту прав людини.

Підсумки нашого першого дослідження виявилися більш ніж тривожними. Насамперед, нас стурбувала політична поляризація суспільства і різке підвищення рівня нетерпимості до політичних опонентів. Очевидно, що з моменту президентських виборів 2004-2005 рр. почався і продовжується період великого конфлікту в українському суспільстві, негативна енергія від якого поширюється на «неполітичні» сфери: побутову, соціальну. З технологічної розробки політтехнологів «розкол України» перетворився на реальний факт нашого життя.

Надзвичайно турбує помітне зростання нетерпимості до мігрантів (представників ромської національності, чорношкірих і кавказців). Особливо здивувало те, що регіонами-лідерами з такої нетерпимості стали багатонаціональний південь України і наша «європейська столиця» — Київ. Від 65% до 80% українців не бажають бачити їх громадянами своєї країни. Кількість осіб, які вважають, що таких людей «потрібно виселити з України», говорить про існування значного конфліктного потенціалу в українському суспільстві. Подібні зміни є явною ознакою того, що, незважаючи на європейську спрямованість наших політичних керівників, реальні суспільні настрої в Україні і позицію наших ЗМІ формує не світове і не європейське, а російське інформаційно-політичне поле. Тобто тенденції в Україні багато в чому стають продовженням сценаріїв, реалізованих у Росії. Ось і маємо «дистанційно керовану демократію».

Дослідження виявило ще кілька важливих проблем. Перша — це те, що з’явилися факти дискримінації за майновим станом. Бідні люди в Україні сьогодні реально відчувають свою незахищеність і обмеження основних прав. А це означає, що бідність в Україні перестала бути статистичною проблемою і стала гострим соціальним явищем. Друга — те, що корупція і неефективність держави починають усерйоз турбувати людей. Якщо зіставити цю позицію з іншими конфліктними особливостями українського суспільства, то вимальовується ситуація, яка взагалі свідчить про те, що нинішня відносна стабільність і цілісність суспільства — «факт усупереч». Над цим теж варто замислитися... Третє, що нас вразило — це різке неприйняття людей, хворих на СНІД, абсолютно нове явище, на яке не впливає масована телереклама. Отож, судячи з усього, потрібно серйозно думати не про яскраві акції за участю зірок шоу-бізнесу і не про телемарафони, а про масштабну і важку педагогічну та гуманітарну роботу. Таке ставлення до хворих на ВІЛ/СНІД — неприхована ознака того, що нам ще дуже далеко до Європи.

Зважаючи на загальні результати соціологічного дослідження рівня толерантності в українському суспільстві й аналізуючи останні події в сфері міжнаціональних відносин, можна зробити кілька основних висновків. По-перше, суспільство виявилося розділеним такою кількістю конфліктних ліній, що на сьогодні важко спрогнозувати, як вони можуть взаємонакластися у майбутньому і який конфлікт може вийти в підсумку. По-друге, незважаючи на підписання Універсалу національної єдності і зростання числа «об’єднувачів України», у суспільстві є великий конфліктний потенціал, який може «прорвати» саме у сфері міжнаціональних відносин. По-третє, толерантність для українського суспільства з культурного чинника перетворюється на чинник безпеки.

Олександр ФЕЛЬДМАН, народний депутат України.