«Я обрала спеціальність вчителя-логопеда завдяки своїй вчительці, бо дуже хотіла бути схожою на неї. І це не дивно, бо тільки наша вожата могла так цікаво організувати і провести військово-спортивну гру, незабутні поїздки в підшефну школу-інтернат Чорнобиля, незрівнянні виступи перед шефами-комсомольцями «Електронмашу». Нам завжди було цікаво і весело з нею.

Дуже часто згадую свою вожату. Розповідаю про неї вже дорослому сину і шкодую, що в його шкільному житті не було такої наставниці.

Ірина ШАЛАГАН (РОМАНЮК),випускниця 1986 року».

«Чи завжди навчання в початковій школі яскраве, незабутнє?

У мене воно було саме таким. Бо моя перша вчителька заохочувала нас до навчання походами і поїздками. Ми всі прагнули добре вчитися, щоб піти на екскурсію, під час якої наш клас згуртовувався.

І сьогодні бачу однолітків у художньому музеї російського мистецтва, в дендропарку Олександрія (Біла Церква)...

Наталя ПАСТУШЕНКО,випускниця 2001 року».

«Завдяки вчительці свої перші роки у школі я згадую з теплом та легким смутком. Адже їх не повернути...

Не повернуться ті години, коли ми долали кілька кілометрів лісом, щоб потрапити у повоєнний дот.

Для нас це була справжня пригода. Блукання з ліхтариком лабіринтами та спуск у підземні коридори, найсмачніший обід на галявині — хіба це забудеться?

Я впевнена, багато моїх однокласників поділяють мою думку. У кожного з нас залишилися кумедні фото, зроблені власноруч. На них зафіксовані Трипілля, куди ми ходили катером; Боярка, де відвідали музей Островського; Білогородка... де знаходиться вищезгаданий дот.

Що ще сказати? Хіба що «щиро дякую»!

Олена ТОКАР,випускниця 1996 року».

Ці душевні спогади — про Ольгу Соломонюк, учителя-методиста, відмінника освіти, лауреата конкурсу «Творчість освітян», наукового кореспондента Інституту педагогіки АПН.

Вона 18 років працює в столичній гімназії східних мов №1. Її «технологія» навчання зацікавила колег з інших закладів...

Третьокласники виходять по черзі до дошки, на якій — мапа України. В руках у кожного — маленьке сердечко з паперу. Учень, розповівши про свою малу батьківщину і відповівши на запитання вчительки, прикріплює його символ на карту. Тим самим віддає серце Вітчизні.

...Зустріч дітей сільської школи та столичної гімназії. Використання вчителем Соломонюк інтерактивних технологій. Для дітвори це — цікаві ігри, мандрівка станціями «Пісенна», «Театральна», «Інтелектуальна», «Зроби сам» тощо.

Сценарій свята, проведення екскурсії, захист проекту (з першого класу!), заняття з дітьми в гуртку, участь у семінарах і залучення учнів до активної участі в конкурсах, фестивалях. А ще — публікації у періодичних виданнях (дитячих і дорослих, зокрема педагогічних), творчі зустрічі і контакти з колегами, письменниками, співаками, композиторами, колишніми вихованцями, які вже приводять до Ольги Вікторівни своїх дітей. Цим жила і живе київська вчителька.

30 років працює вона в школі, з них 26 — з найменшими. Закінчивши школу і не вступивши до педучилища (кілька сотих бала не добрала!), починала лаборантом. Хотіла піонервожатою, та вік не дозволив. З колбами, пробірками, реактивами «спілкуватися» творчій натурі було нецікаво. Та вже не могла зрадити мрії — стати вчителем. Пригадує, як сусідських дітей захищала і... навчала. Її підшефні поважали веселу і добру старшокласницю, слухалися її. І навіть друга невдача (знову не вистачило балів!) не зупинила її. Втім, з такими оцінками можна було йти до іншого вузу, що й радили рідні та друзі, але де там!

А тут запропонували місце вожатої в школі-інтернаті №1 (з вивченням китайської мови). Не пішла, побігла писати заяву. Ось де можна спілкуватися з дітьми до ночі. Тепер колеги і діти називали її Ольгою Вікторівною. У скрутну хвилину вислухати і порадити, допомогти, чим може — такою запам’ятали її діти.

У вуз Ольга, звісно, вступила, була старостою курсу. І по сьогодні без неї не обходиться жодна зустріч випускників, хоч минуло вже 20 років. Тож кожні п’ять літ однокурсники чекають на свого головного організатора. Оля зателефонує, нагадає, збере всіх.

Її кредо — опановувати нові технології, не тільки навчати, а й навчатися самій, вдосконалюватися. Тому нещодавно пройшла тренінги з превентивного навчання, впроваджує в життя проектну педагогіку.

У 1999 році в гімназії східних мов №1 відкрився шкільний музей історії українського війська, який Соломонюк і створила. Відвідують його не тільки учні гімназії, а й діти міських шкіл...

Київ.