1 грудня 1991 року:ми вибрали незалежність

Марії Петрівні вже «стукнуло» 86, вона — одна з найстаріших жителів Мачух, однак останнім часом тяжко хворіє, та, на щастя, поруч живуть сини.

У рідному селі мешкають і Віталій Володимирович Рудь та Сергій Петрович Бова. Останній, до речі, кілька місяців тому став дідусем — у нього народився онук.

Віталій Володимирович, як і 15 років тому, їздить на роботу до Полтави, де вже два десятиліття працює на заводі «Знамено». Його дружина навіть жартує, що за цей час і на підприємстві відбулися позитивні зміни: якщо колись заробітну плату не виплачували роками, то нині затримки не більше місяця-двох.

А загалом усі троє переконані, що вибір на користь незалежності тоді зробили правильний: «Як же це — не бути господарем у власній хаті?».

На жаль, нема в живих лише людини, яка завжди залишалася «за кадром», — самого автора знімку — полтавського фотожурналіста, заслуженого діяча культури України Павла Дем’яновича Здоровила, який помер у жовтні минулого року. Він теж був палким поборником незалежності, шанувальником і популяризатором українських традицій і культури.

Це було п’ятнадцять років тому. Тоді було піднесення, радість. А що сьогодні? Щоб зрозуміти настрої суспільства, наші власні кореспонденти попросили жителів різних регіонів відповісти на запитання:

1. Що означає для вас 1 грудня?

2. Чи проголосували б ви за Акт проголошення незалежності України сьогодні?

3. Що ви хочете побажати керівникам держави цього дня?

Волинська область

Петро Троневич, історик, 51 рік, Луцьк:

1. Узагалі це перший день зими. Дата референдуму призабулася, та вона і не відзначена в календарі. Проте саму цю подію, яку пережив особисто, та всенародне бажання до незалежності забути неможливо.

2. Без сумніву — так.

3. Розробити і впровадити в життя ідеологію української національної держави.

Жанна Новосад, інженер, 54 роки, Луцьк:

1. Бачила, як на нашу дільницю в день референдуму прийшов 90-літній дідусь, який кілька років через неміч не виходив із квартири, власне, його майже внесли. Так людина хотіла особисто проголосувати за незалежність, відчути причетність до цієї знакової події. Присутні плакали, коли він опускав свій бюлетень до урни. Це був момент високого духовного піднесення нашої нації.

2. Сто разів неправі ті, хто списує негаразди в державі на незалежність. Усе-таки за ці роки ми змінились на краще, стали духовно багатшими. За це голосувала і буду голосувати.

3. Не втрачати довіри народу. Жити його проблемами, вирішувати їх.

Петро Зінчук, селянин, 45 років, Волинь:

1. Цей день об’єднав всю Україну. Якими рідними ми відчували тоді мешканців Криму, Севастополя, Херсона. Ми були однодумцями і братами. Хочеться, щоб так було завжди.

2. Це питання ніколи в мене не виникає. Другого такого голосування не може бути. Це раз і назавжди.

3. Знати, що вони хочуть. І розповісти про це народу.

Віктор Демчук, колишній шахтар, Нововолинськ:

1. Ностальгія за втраченими сподіваннями. Багаті, сильні, розумні ми могли багато чого досягти. Але наші керманичі не зуміли скористатися сприятливими умовами. Сусідня Польща, яка тоді була далеко позаду України, живе сьогодні значно заможніше. Вони — в Євросоюзі, а нас там навіть не чекають.

2. За незалежність голосуватиму завжди, а ось недолугих брехливих політиків вже підтримувати не буду.

3. Частіше спілкуватися з простими трудівниками. Знати життя таким, яким воно є насправді, а не з розповідей обласної влади. А то, якщо її слухати, проблем — жодних, одні успіхи і перемоги. А де вони?

Вікторія Лемешко, підприємець, 34 роки, Ковель:

1. Це було першим моїм волевиявлення як повноправного громадянина держави. Запам’ятався піднесений настрій людей, які прийшли на дільницю. Шкода, що 1 грудня мало хто сьогодні сприймає як свято. Ось і для мене це звичайний день. А мало б бути інакше.

2. Різні повторні вибори починають дратувати. Тому і народ стає щораз пасивніший під час голосування. Я вже своє слово раз сказала і не збираюся забирати його назад.

3. Нарешті стати державними мужами. Забути власні комерційні інтереси. Треба пишатися не наддорогими годинниками, машинами, «хижками», а зробленими для людей добрими справами.

Донецька область

Людмила Ставрова, 53 роки, двірник:

1. Нічого не означає. Який ще референдум? Коли? Не пам’ятаю.

2. А хіба від мене щось залежить? Не подобається мені ця незалежність, але мене ніхто не питав.

3. Стати на моє місце і хоч один день попрацювати. А я із задоволенням посвяткувала б. А то в мене ні вихідних, ні свят не буває.

Олена, 39 років, продавець господарчих товарів:

1. А що, якесь свято намічається? Я не знала. Дякую, що сказали. Референдум? Мабуть, голосувала, тоді ми всі ходили голосувати.

2. Швидше за все, так. Але я і за дружбу з Росією. Щоб не було так: Україна незалежна і закрилася від сусідів. Радянський Союз не повернути, але навіщо обривати всі зв’язки, які були раніше? Нам без Росії не прожити.

3. Не знаю... Нехай проведуть цей день у робочому режимі. Нехай працюють, щоб ми краще жили. Ось ходжу, думаю, де мені роботу іншу знайти, міняти треба. За квартиру не зможу заплатити при своїй теперішній зарплаті. Залишається або голодувати, або «бомжем» ставати.

Анатолій Дерев’янкін, 46 років, диспетчер:

1. Якби для нашого народу цей день (1 грудня) щось означав, то дату добре пам’ятали б. Адже пам’ятаємо ми День перемоги. А якщо ніхто не знає, що то був за референдум, значить, це не така подія, щоб її святкувати.

2. Ну й питання ви ставите... Історію не перепишеш. Ви хочете сказати, що ми і досі жили б у Радянському Союзі? Такого не могло бути. Був план із розвалу СРСР — його виконано. І люди, голосування, референдуми якісь тут ні до чого. А взагалі я маю багато родичів у Росії, але не збираюся туди перебиратися. Мені подобається жити тут.

3. Наші правителі почали віддалятися подалі від людей. Їм, навпаки, треба опускатися нижче і нижче. Що людина більше підноситься, то вона далі від народу. Треба до народу йти.

Віктор Олексійович, 65 років:

1. Який ще референдум про незалежність? Незалежність від кого? Від Росії? Нехай це свято бандерівці святкують.

2. Те, що нам обіцяли тоді, і те, що ми отримали, — велика різниця. Пам’ятаєте, що нам говорили? Що Україна сама себе може прогодувати, що сама зароблятиме гроші й не ділитиметься з Москвою. А що отримали? Злидні, держава людей пограбувала, залишила без заощаджень, пенсії маленькі, тепер ось цінами душать. То навіщо нам така незалежність? Я за об’єднання із Росією, за російську мову.

3. Розуму їм набратися у простого народу. Про що ми чуємо? Коаліція, НАТО, референдуми, незалежність... Треба бути духовно незалежним. І не придумувати якісь неіснуючі свята. То день свободи, то голодомор, то ось референдум надумали відзначати. Сором.

Ірина Колчіна, 24 роки, представник фармацевтичної фірми:

1. Вибачте, не знала про цю дату. Та я тоді ще й не могла голосувати.

2. Мабуть, так. Гадаю, в якийсь момент незалежність стала необхідною. Треба було щось змінювати в суспільстві. Але шлях цей важкий. Шкода дивитися на моїх бабусь, як вони доживають віку без якоїсь упевненості в майбутньому. Все життя жили за соціалізму і сподівалися на забезпечену старість.

3. Так уже набридли новини про безкінечні «переговори», що я навіть телевізор перестала дивитися. Керівникам держави побажала б цього дня зібратися, подивитися один одному в очі, поспілкуватися. Зараз не час для урочистостей. Просто зібратися і зробити висновки із колишніх помилок. І перестати вважати мешканців Донецька меншими патріотами, ніж мешканці Києва чи Західної України. Тут люди багато і важко працюють, щоб Україна була економічно незалежною.

Бюджетний «плюс»на користь медицини

Закон про державний бюджет на 2007 рік буде прийнято за основу не пізніше 15 грудня, впевнена народний депутат України, голова парламентського Комітету із питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва. «Цей бюджет зрозумілий і прогнозований, адже основний акцент у ньому зроблено на зростання економіки», — відзначила вона в розмові з журналістами у Донецьку. Одним із «плюсів» головного фінансового документа депутат вважає збільшення асигнувань на медицину на 4 мільярди гривень. Із них 400 мільйонів призначено для придбання медичного обладнання. Передбачено двоетапне підвищення заробітної плати для медичних працівників.

Т. Бахтєєва прокоментувала інформацію про нецільове витрачання бюджетних коштів, що її обговорювали під час одного з останніх засідань Кабінету Міністрів: «Ви лише вдумайтеся: 9 мільярдів гривень були витрачені, і на що? На чартерні поїздки для членів родин високопоставлених держслужбовців, які виїжджали в курортні зони, витрачали бюджетні гроші на «сніговиків», на «міс краси». У підсумку під час формування бюджету ми втратили гроші, які можна було використати, в тому числі для медицини, соціальних виплат. Зараз ставлять запитання: а де 25 мільярдів гривень від продажу «Криворіжсталі»? Ці гроші зникли, розчинилися. Хоча така величезна сума могла принести позитивний результат. Тому сьогодні ми маємо бюджетну «дірку» в 7 мільярдів, яку якось треба поповнювати».