Влада не оцінила вчинок

Щоб «зам’яти» НП, на початку року чиновники клялися не залишити в біді потерпілих, поліпшити технічний стан закладу, встановити нову водонапірну вежу. Але незабаром про лихо забули. Якщо морози нинішньої зими знову вдарять з колишньою силою, школа в селі Береки закриється.

Тут історію України знову викладає Михайло Кригін. А у січні нинішнього року він мало не загинув під час ремонту шкільної котельні.

Через небувалі морози могла вийти з ладу система теплопостачання. Кілька днів школа чекала допомоги від районної влади і відповідних служб. Але в сільську глибинку ніхто не поспішав. Учителі вирішили рятувати школу самостійно. Кілька робітників, жителі села, директор Іван Спірін і Михайло Кригін взялися розморожувати труби газовим пальником. Саме тоді і вибухнув балон, педагогам відірвало ноги. Курс лікування не закінчився, але Кригін з’явився в рідних стінах напередодні навчального року. Треба було навести порядок у музеї, який сам створював кілька років, підготувати навчальний план.

Сьогодні він працює два дні на тиждень. Більше не дозволяють лікарі, наполягаючи на подальшому лікуванні. Викладає уроки в п’ятому та одинадцятому класах. В інших — його дружина, Лідія Кригіна, вчитель російської мови, берегиня і вірний помічник.

Директор школи позбувся обох ніг, вчителю історії одну ногу ампутували до коліна, другу вдалося врятувати. Спірін зі школи звільнився, йому дали квартиру. Кригіну ж, вирішили чиновники, квартиру давати не варто. А жити у селі йому протипоказано. Отже, вихід один — до дітей.

Історик змирився з долею: батько війну пройшов, сусіди-ветерани без рук, без ніг. Але жили... А ось за справу прикро. Адже постраждав за школу — і така байдужість до неї.

Після НП у ЗОШ приїжджав керівник облдержадміністрації, районна влада бігала по селу, обіцяючи дітям організувати харчування, водозабірну станцію побудувати тощо. А що маємо? Дах як протікав, так і тече. Вікна, як і раніше, затягнуті целофаном...

Найімовірніше, цієї зими школярам у Береках знову буде холодно, а, отже, вчителям знову доведеться думати над тим, як врятувати школу, як зігріти дітей. Чи жертвуватимуть вони своїм здоров’ям, знаючи, що цього можновладці не оцінять?..

Микола КОСИЙ.

Первомайський район

Харківської області.

Досить гратися в мови!

Нещодавно я стала свідком бійки в автобусі. Сутичку затіяв хлопець, якому не сподобався сусід, що розмовляв державною мовою. Один із пасажирів прокоментував: «Вот до чего доводят политические игры в стране!».

Й справді, за таке неподобство в суспільстві ми повинні, на мою думку, дякувати колишнім та нинішнім «правителям» держави, які завдяки мовній проблемі заробляють дивіденди на виборах. Деякі партії саме на цьому будували виборчі кампанії.

Цьогорічні парламентські перегони не були винятком. Дюжина партій із 45 поставили мовне питання на перше місце в передвиборній програмі. І що в результаті? Боляче, що наші політики не зближують людей, а розганяють їх по таборах.

«Досить нас ділити на бандерівців чи москалів, західняків чи східняків. Ми — українці. Ми єдина нація. Ми народ України — єдиної та неподільної».