Мене давно хвилює проблема подальшого виживання людини в умовах глобального потепління на планеті. Вуглекислий газ (CO2) — один з чинників, які впливають на цей процес. Як навчитися керувати вуглецем? Споживаючи CO2, зелені рослини, внаслідок фотосинтезу, в атмосферу виділяють O2, а у своїх клітинах надійно фіксують С. Під час розкладання мікроорганізмами вуглецеві сполуки «консервуються» у ґрунті, перетворюючись на ґрунтовий гумус. Цей процес отримав назву — секвестрація вуглецю в ґрунті. Великий енциклопедичний словник роз’ясняє, що завдяки фотосинтетичній діяльності перших зелених організмів у первинній атмосфері Землі з’явився кисень і виник озоновий екран, що і привело до біологічної еволюції.

Під час глибокої оранки плуг вивертає назовні поклади вуглецю, який у разі реакції з атмосферним киснем окислюється. Так і утворюється горезвісний CO2 — стимулятор глобальних проблем. Висновок зрозумілий: не можна руйнувати природну структуру ґрунту! Сучасні технології і техніка дають змогу сіяти без попередньої механічної обробки ґрунту, що скорочує виробничі витрати, зменшує кількість техніки, що використовується, палива, трудозатрат тощо. Технологічна революція в аграрному світі розпочалася років 30 тому, але в Україні тільки починають скорочувати кількість обробки, розуміючи екологічну та економічну переваги нової системи. Піонерам нового землеробства нелегко — немає державної підтримки, як у багатьох країнах світу, де мені довелося побувати. Утім, допомогу можна одержати не з держбюджету, а з боку міжнародних ініціатив, наприклад, Кіотського протоколу. Це міжнародна угода, яка передбачає зниження викиду вуглекислого газу в атмосферу для запобігання змін клімату на Землі. Кожній країні надається максимально припустима межа викидів його в атмосферу і право віддавати свої «вуглецеві кредити» різним підприємствам, зокрема і з інших країн. Наприклад, яка-небудь компанія в Японії може заплатити землевласнику в Україні за те, що він посадить ліс, рослинна біомаса якого поглинатиме вуглекислий газ і секвеструватиме його в ґрунті. Таких прикладів безліч. Назву лише один. Уряд Румунії отримав 3,66 мільйона доларів США за емісійний «кредит» у 1,018 мільйона тонн вуглекислого газу, який виник унаслідок лісових насаджень на величезних територіях.

Завдання Кіотського протоколу: зменшити до 2012 року емісію парникових газів на 5 відсотків порівняно з рівнем 1990 року. Країни, які не впораються, будуть вимушені закуповувати кредити в тих, хто виконує свої зобов’язання в рамках міжнародної угоди. У 2004 році рівень емісії в Україні становив лише 43 відсотки (!) від зобов’язань перед Кіотським протоколом. Водночас наша країна опинилася у виграшному положенні через спад виробництва в 90-х роках, що сприяло глобальному зменшенню забруднення повітря. Перевага — тимчасова. Індустріальні країни не зацікавлені купувати кредити CO2 у країни, яка отримала його в такий спосіб. Інша річ, якщо нагороду у вигляді інвестицій одержить країна, яка не тільки виробляє, а й управляє вуглецем: за допомогою секвестрації, компенсуючи його емісію і сприяючи чистому розвитку, заснованому на самовідновленні ресурсів.

Багато моїх колег з аграрного бізнесу переконані, що Україні необхідно змінити використання земель. У розділі Кіотського протоколу «Поради з ефективної практики» зазначено, що поліпшити управління сільськогосподарськими землями можна кількома способами: а) мінімалізація обробки ґрунту; б) вилучення чорного пару із сівозміни; в) вирощування багаторічних трав; г) перетворення земель на пасовища; д) припинення спалювання стерні.

Мінімалізація обробітку ґрунтів в Україні вже почалася, і у майбутньому ця тенденція лише посилюватиметься. Знижувати витрати виробника змусить економіка: він змушений буде скорочувати обробіток, щоб залишатися прибутковим. Згідно з даними Національного аграрного університету (Київ), за останні десять років до мінімалізації обробітку ґрунту перейшли на значній частині сільськогосподарських земель.

Якщо мінімалізацію обробітку ґрунту вже практикують, то чому б не «отримати» великі фінансові стимули, які передбачено в рамках таких міжнародних ініціатив, як Кіотський протокол? Діапазон внутрішньої торгівлі до Кіотського протоколу може бути від долара до 60 (за межами Кіотського протоколу від 2 доларів до 20). Щоб отримувати кошти за секвестрацію вуглецю, Україні потрібно до 1 січня 2007 року подати заявку про взяття зобов’язань за статтею 3.4 Кіотського протоколу.

Чи вигідна Україні стаття 3.4 Кіотського протоколу? В Україні, за оцінками FAO (Організація продовольства і сільського господарства ООН), у 2006 році 22 відсотки сільгоспземель значаться як деградовані, 18 — сильно деградовані, більш як 50 відсотків — схильні до деградації. Управління землями, орієнтоване на вуглець, не тільки знижує викид його в атмосферу, а й зменшує деградацію ґрунтів, а згодом і підвищує їх родючість. Результати системних вимірів вмісту гумусу в ґрунтах України (кожні п’ять років починаючи з 1965-го проводять моніторинг полів) підтверджують, що сьогодні вони — менше джерело емісії вуглекислого газу, ніж колись.

Україна, якщо прийме позитивне рішення за статтею 3.4 Кіотського протоколу, не зобов’язана доводити, що в її землях відбувається більше секвестрації вуглецю, ніж емісії. Їй потрібно довести лише різницю у вмісті вуглецю в сільськогосподарських ґрунтах. Які зміни відбулися за останні десять років? Мінімалізація обробітку ґрунтів, постійне покриття рослинними залишками полів (навіть у вигляді бур’янів), вилучення чорного пару із сівозміни, припинення землеробства на окремих полях і зменшення частини меліоративних ґрунтів — все це сприяє природному нагромадженню вуглецю в ґрунтах.

Отже, усі розрахунки вуглецю в сільськогосподарських ґрунтах для Кіотського протоколу порівнюють емісію 2008—2012 років з 1990 роком. Якщо за цей період вони виділятимуть менше вуглецю, то село зможе одержати кредити, а значить — інвестиції. Для цього Україні необхідно до 1 січня 2007 року встигнути подати заявку на прийняття зобов’язань за статтею 3.4 Кіотського протоколу. Саме у «встигнути» — найбільша проблема. З червня цього року Міністерство охорони навколишнього природного середовища, а тепер вже і Міністерство аграрної політики України розглядають таку можливість. Минуло п’ять місяців. Залишився один. Україна за крок від того, щоб втратити шанс за рахунок міжнародних інвестицій підтримувати свою природну «біофабрику» з переробки атмосферного вуглецю на гумус для підвищення родючості вітчизняних чорноземів і зміцнення конкурентоспроможності сільського господарства. Імовірність, що не встигнемо, — 5:2... А шкода, адже робимо великі гроші з повітря.

Петро ШВИДЬКО,фермер, засновник ТОВ «Шаролезька вівця», кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Новомосковський район

Дніпропетровської області.