Звідки ви, Сереховичі?

Відтепер мальовниче волинське село Сереховичі має свій літопис, прапор і герб. Такий приємний сюрприз його мешканцям піднесли учасники XXІ обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції «Минуле і сучасне Волині та Полісся», яка 17 листопада відбулася в райцентрі Стара Вижівка і Сереховичах.

Вихідці з цього села ставали депутатами вищих законодавчих органів трьох держав: Іван Бондарчук — послом сейму довоєнної Польщі, Юхим Ярощук — депутатом Верховної Ради УРСР, Андрій Бондарчук — депутатом Верховної Ради України першого скликання. Останній із них і став ініціатором розробки символів Сереховичів, а також проведення цієї конференції, присвяченої, зокрема, 505-й річниці першої згадки про село. За матеріалами конференції видано наукову збірку. Її автори — історики, краєзнавці, архівісти, вчителі, ветерани праці, місцеві старожили. Спонсор збірника — теж Андрій Бондарчук. Він передав майбутньому музею села копію картини «Проголошення Акта Незалежності України», яка прикрашає фойє Верховної Ради України. Таку само картину він вручив Старовижівському краєзнавчому музею.

Конференція у Старій Вижівці і Сереховичах стала п’ятою з проведених цього року Волинським товариством краєзнавців, Волинським краєзнавчим музеєм, облдержархівом і Волинським держуніверситетом. Подібні конференції пройшли в Камені-Каширському, Маневичах, Володимирі-Волинському, в селищі Олика. До її організації долучилися райрада і райдержадміністрація Старовижівщини, крайове братство Андрія Первозваного.

ХХІ науково-практична історико-краєзнавча конференція чимало зробила для ліквідації білих плям в історії Старовижівського і сусідніх районів. Широко було висвітлено діяльність УПА на Волинському Поліссі. Цікаві також доповіді про археологічні знахідки на території краю, про так звану шнайдерську (професійну) мову шевців села Нова Вижва, про старі метричні книги, легенди й обряди... Добрим словом на конференції згадали про уродженця Сереховичів Юхима Ярощука, який у 1956—1972 роках очолював виконком Волинської облради (до речі, першого корінного волинянина на цій високій посаді), обирався депутатом Верховної Ради УРСР. Про його любов до рідного села й сьогодні нагадують споруджені в Сереховичах Будинок культури і середня школа. Шкода, що обидва заклади давно вже потребують ремонту.

На думку голови райради Бориса Смілого, такі конференції треба проводити регулярно, адже в попередні роки ми мало дбали про збереження своєї історичної пам’яті, не турбувалися про створення літописів рідного краю.

Микола ЯКИМЕНКО.

Волинська область.

На позиціях істини й порядності

Йдеться про журнал «Наука і суспільство». Написав зопалу цей заголовок і думаю: а хто ж нині надрукує допис з такою претензійною назвою? І все-таки...

Сьогодні непросто живеться незаангажованим виданням, особливо україномовним. Деякі, попри все, тримаються. Як-от науково-популярний журнал «Наука і суспільство». Скільки пам’ятаю, журнал завжди відзначався об’єктивністю, точністю викладу фактів. Це єдиний справжній науково-популярний журнал України з багатими традиціями (йому понад 80 років) й авторитетом у читачів. Колись він стояв в одному ряду з відомими московськими виданнями. Але це був наш, український, журнал! Він і тепер такий — об’єктивний, чесний, хоч нині ці якості не в моді. Журнал послідовно проводить політику, спрямовану на становлення української держави, утвердження й розквіту суспільства. Оновлене видання прагне разом з читачами розібратися в проблемах соціально-економічного розвитку країни, залучивши до цього науковців з Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України. А ще ж традиційні науково-пізнавальні матеріали з проблем промисловості й сільського господарства, нетрадиційної енергетики, охорони здоров’я, екології, багата історична тематика, новини вітчизняної та зарубіжної науки.

Є проблеми з фінансуванням, приміщенням, кадрами. Журналу пропонували послуги підприємливі хлопці — навзамін вимагаючи одного: забути, ким були, відмовитись від своїх поглядів на проблеми науки і суспільства й перейти на позицію «чего изволите?» Колектив відмовився.

Що ж, таке життя. А розповсюджувачі преси залюбки пропонують замість наших видань — московські. Сам у цьому переконався, оформляючи передплату на улюблену «Науку і суспільство».