«Підземні» туристи

«Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был?» — запитується у відомій пісні радянських часів. Перевірити правдивість цих слів тепер мають можливість і гості Донеччини. Місцеві туристичні фірми віднедавна влаштовують екскурсії на промислові підприємства краю. Головні замовники — іноземні бізнесмени, які приїздять до міста у справах. Відвідання шахт і заводів для них — різновид культурної програми.

— Особливо часто запитують про металургійний завод японці та німці, — розповідає директор туристичної фірми «Роял Вояж» Вікторія Лісна. — Таку можливість ми надаємо, хоча узгоджувати екскурсію з керівництвом Донецького металургійного заводу треба заздалегідь. Ще одна рідкісна можливість — спуск у шахту. Щоправда, не в діючу, а в навчальну. Її глибина невелика, але все одно підземелля справляє враження. Про цю екскурсію мало хто знає, та й не кожен захоче лізти в темряву. Але ті, хто побував, залишилися в захваті. Тим паче що в Європі спуститися в шахту практично неможливо.

Та найбільшу популярність у туристів мають відвідини соляної шахти і заводу шампанських вин в Артемівську. На соляній копальні екскурсанти вдягають каски із світильниками і довгі брезентові плащі. Під землею можна побачити скульптури із кам’яної солі, церкву і залу, де проходять концерти класичної музики. Коштує така екскурсія у складі групи 50 гривень. Для порівняння: тригодинна екскурсія в соляну шахту під Краковом (Польща) обходиться туристу приблизно в 15 доларів.

На сусідньому заводі шампанських вин за 30 гривень з особи пропонують спуск у гіпсові штольні, де вино витримується за класичною французькою технологією. Повернутися тверезим після дегустації кількох сортів продукції неможливо.

За словами Олени Пастернак, провідного менеджера із внутрішнього туризму туристичної фірми «Роял Вояж», екскурсії на соляну шахту і завод шампанських вин останнім часом набули такої популярності, що графік відвідувань вже розписано на два тижні наперед. Ще одна активна група туристів — школярі. На екскурсії до заводу із виробництва морозива чи кондитерську фабрику вони їздять цілими класами. Загалом, туристична фірма організовує 15—20 дитячих груп на рік, і популярність такого «корисного» дозвілля зростає.

Однак не всі підприємства раді екскурсантам. Найчастіше причиною відмови керівники називають безпеку виробництва: мовляв, шахта і завод — не місце для прогулянки. Інша причина, про яку воліють не говорити вголос, — насторожене ставлення до іноземців: хтозна, що вони хочуть і які висновки зроблять. «Торік до нас надійшов запит від однієї німецької компанії. 20 осіб із Німеччини хотіли приїхати до нашого регіону, ознайомитися із промисловими підприємствами. Але коли ми почали домовлятися, лише одиниці директорів погодилися приймати ці групи. Інші надіслали відмову», — пригадує Олена Пастернак.

А ось міні-металургійний завод «Істіл (Україна)» приймає гостей часто: тут прагнуть, щоб відвідувачі на власні очі переконалися в тому, що металургійне виробництво може бути сучасним і екологічно чистим.

— Ми не збираємося заробляти на екскурсіях, — зазначає перший віце-президент акціонерного товариства Фарук Сіддікі. — Ми будемо горді, якщо люди приходитимуть і дивитимуться на наше підприємство. Ми готові попрацювати з туристичними організаціями і міською владою. З метою піару це можна зробити, і ми обома руками «за». Окремим групам ми надаємо власний транспорт і, як правило, вручаємо гостям сувеніри із символікою підприємства.

— Промисловий туризм є перспективним напрямом у нашому регіоні, — вважає заступник начальника управління культури і туризму обласної державної адміністрації Наталія Шинкаренко. — Ми не можемо за природними умовами обійти Крим чи Карпати, а за кількістю історико-культурних пам’яток — Київ чи Львів. Тому прагнемо привабити дещо іншим. Дуже часто гості, які вперше потрапляють до міста, просто просять: «Покажіть нам терикони».

Що стримує розвиток промислового туризму? Туроператори скаржаться на відсутність маленьких колоритних дрібничок, які гості могли б придбати на згадку. Максимум, що можна знайти в донецьких магазинах, — це тарілки, кухлі, чеканку із гербом обласного центру. Пам’ятаю, як кілька років тому футбольні фанати із Шотландії, які приїхали на матч своєї команди до Донецька, скуповували на ринках... шапки-вушанки, вважаючи це кращим сувеніром із засніженої України. Директор туристичної компанії «Авіа Вояж» Галина Ротова обнадіює: одна з донецьких фірм уже розробила і незабаром випустить сувенір, який являтиме собою шматочок вугілля з маленькою трояндою — символами шахтарської столиці.

Інша проблема — відсутність так званих хостелів, де за скромну ціну можна отримати нічліг. Усі готелі, які з’явилися в Донецьку останніми роками, розраховані на подорожніх із чималенькими грошима. «Але коли шукаєш місце для туристів економ-класу, вони просять, щоб було чисто, зручно і недорого, — каже Галина Ротова. — До того ж такі готелі запитують навіть заможні туристи — вони вміють рахувати гроші і не хочуть витрачати зайве».

Крім того, фахівці з туристичного бізнесу звертають увагу на відсутність пунктів інформації для туристів. За кордоном у таких пунктах можна безкоштовно отримати карту міста, програми різноманітних екскурсій тощо. У Донецьку гість, який ступає на перон залізничного вокзалу чи сходить із трапа літака, у кращому разі потрапляє в «обійми» місцевих таксистів. Які поки що замінюють і довідкове бюро, і туристичний офіс.