На Валентина Вікторовича Шура перші доноси-рапорти були написані ще у війну. Причиною того був його характер: різав правду-матінку старшим по званню, а це не всім подобалось. Навіть документи на нагородження через це не раз «втрачались». Але й були командири, які його за це поважали, а тому й відправляли подалі від лиха. Так, після поранення під Харковом (кинули у бій без зброї!) молодий хлопець опинився не в концтаборі (за «антирадянські висловлювання»), а знову на фронті.

Колишній фронтовик, інвалід другої групи, кавалер ордена Слави все-таки опинився у тюрмі. Головною причиною стала його категорична відмова посилати свого сина в Афганістан. Цим здивував співробітників військкомату, почали його соромити. Чоловік же затявся:

— Нехай діти секретарів обкомів, райкомів ідуть воювати! А мого залиште. Однак батька не хотіли слухати, тоді він, виведений з себе, при всіх сказав:

— Я даю тобі, Вікторе, наказ: у першому бою здатися...

Звичайно, після цих слів син залишився вдома. Проте невдовзі проти В. Шура було відкрито три кримінальні справи. Не «за Афганістан». Просто у Валентина Вікторовича було хобі, яке не дуже заохочувалося в радянські часи.

— У 1932 році, гуляючи на Валу, я натрапив на сарай з стародруками, — розповідає колекціонер. — Уявляєте, від порога до стелі — стільки книжок! А через кілька днів усе це було спалено! На початку

1960-х років брат моєї дружини розповів, що з усієї області у гараж Чернігівського райвиконкому звезли десь до 30 тисяч ікон, а потім їх перевезли в район сільгосптехніки і спалили. Нищили церкви, релігійні старожитності... А я у той час почав їх збирати. Мені один колега по роботі подарував ікону Феодосія Углицького, і відтоді я, мов зачарований побаченим, почав приносити додому заборонені образи. Багато бабусь з радістю їх віддавали безплатно. Одна зняла з горища аж 27 ікон. Її син мав їх спалити, а тут прийшов, як за повелінням Бога, рятівник. А скільки я всякого церковного начиння познаходив у пунктах прийому металобрухту!

Першу кримінальну справу було порушено за скуповування крадених старожитностей. Другу — за спекуляцію іконами. Та міліція змушена була закрити ці справи за відсутністю складу злочину і недоведеністю протиправних дій. А ось за те, що чинив опір під час конфіскації ікон, отримав півтора року таборів (відсидів вісім місяців).

У 1985 році за купівлю трьох старовинних монет колекціонер знову потрапив до тюрми. Стародруки, близько 100 ікон було конфісковано. Валентин Вікторович і досі нереабілітований у цих справах, які, на його думку, були спеціально сфабриковані тодішнім режимом за його позицію.

...Завдяки невтомному колекціонеру велика частина його колекції перебуває у заповіднику «Чернігів стародавній», а інша — поповнюється новими експонатами. Чого тільки вдома у нього нема! Кіоти з позолоченим різьбленням, срібні чаші, підсвічники... Вражає багатством барв колекція ікон, вишитих бісером. Зібрано майже 120 образів!

— Подивіться, — каже збирач старожитностей, — яке красиве обличчя Богоматері. Та хіба можна байдуже на нього дивитися, воно випромінює любов, добро!

Колекціонер сам реставрує унікальні ікони, інші предмети релігійного життя минулих століть. Резонанс про його старожитності дійшов навіть до В. Ющенка, який побував у помешканні В. Шура під час відвідин Чернігова у 2002-му та 2004 році. Останнього разу, щоправда, колекціонера «пов’язали» з отруєнням нинішнього Президента України. Адже попросив гостя та його супроводжуючих пом’янути його померлу дружину спиртним напоєм власного виробництва.

Довелося потім розпрощатися з настоянкою (взяли на експертизу), давати показання, не спати ночами...

Здавалося б, усі хвилювання позаду. Та тепер у Валентина Вікторовича наступна пекуча проблема: як організувати музей для зібраних експонатів? У 81 рік життя вирішити це питання не так просто. А допомогти в цій справі ніхто не поспішає. Колекціонер хвилюється, щоб його зібрання не розпорошилось, а було зосереджене в одному місці.

Чернігів.