Двадцять п’ять тисяч свічок запалало 25 листопада, в День пам’яті жертв голодомору, на Михайлівській та Софійській площах столиці. Мерехтіння ніжного полум’я було промовистіше за всі дискусії, що традиційно супроводжують тему голодомору наприкінці осені. Цих людей, що зібрались у центрі Києва, інших міст і сіл України, що запалювали свічечки в сутінкових домівках на своїх підвіконнях, об’єднала спільна трагедія й біль за голодні корчі мільйонів своїх попередників, народжених в житниці Європи, на квітучій і щедрій землі. Об’єднала генетична пам’ять, яку не могли спопелити ні брехлива ідеологія, ні її нинішні спадкоємці...
— Я не прошу, я вимагаю від українського парламенту визнати голодомор актом геноциду української нації. Це — обов’язок Верховної Ради! Неминуча вимога історії, — звертається до народу, що зібрався на Михайлівській площі, Президент Віктор Ющенко. В його долоні колосок пшениці. Він
«дуже хотів би передати його в сотні, в тисячі містечок і сіл України, в яких люди вимерли майже до одного. Вони гинули. 17 людей щохвилини. Тисячу щогодини. 25 тисяч щодня».Жалобні панахиди в українських церквах, хода, калиновий гай, свічки на тлі цієї жахливої арифметики — надто мала данина пам’яті тим, хто не дочекався колоска з майбутнього, кого розтоптала людожерська сучасність. Без чітких історико-правових оцінок наші нащадки приречені тримати сірники для свічок про запас...
Ті, хто сьогодні заперечує голодомор, наголосив Віктор Ющенко, глибоко і переконано ненавидять Україну. Вони заперечують не історію, а наше майбутнє. Президент закликав Росію на державному рівні вшанувати пам’ять жертв великого голоду і продемонструвати цим належний російському народові приклад людського співпереживання.
У жалобних урочистостях узяли участь Голова Верховної Ради Олександр Мороз, група народних депутатів, представники з кожної області, дипломати, колишній міський голова Олександр Омельченко. Та головною ознакою цього дня було не високе представництво можновладців на площі, а відсутність фальші у словах, сльозах і просто скорботному мовчанні людей.
Зате, як на авторський суб’єктивний погляд, нею були просякнуті присвячені темі ток-шоу з їх принципом плюралізму. Справа не в тому, що хтось вважає — чи робить такий вигляд — голодомор вигадкою
«буржуазних націоналістів». Запрошувати їх у ці дні до висловлювання альтернативної думки — з іронічними посмішками на добре вгодованих обличчях — все одно, що викликати дух Геббельса у дні вшанування жертв холокосту. Це не тільки цинічна наруга над багатомільйонними жертвами «вигадки». Це — просто гидко по-людськи....Цього року вперше в Москві відбулося поминальне богослужіння за жертвами голодомору в Україні — в Богоявленському кафедральному соборі. Панахиди та інші меморіальні заходи відбулися і в багатьох регіонах РФ, де компактно проживають українці.
***
У Донецьку відбувся велелюдний мітинг біля пам’ятника жертвам політичних репресій і голодомору на Рутченківському полі. Покладено квіти до меморіальної дошки на будівлі державної музичної академії імені С. Прокоф’єва, де свого часу розміщувалося обласне управління НКВС, а також до барельєфа Василя Стуса на філфаку Донецького національного університету. У навчальному закладі пройшла науково-практична конференція, присвячена голодомору 1932—33 років на Донеччині, інформує наш власкор Ліна КУЩ.
***
Напередодні Віктор Ющенко взяв участь у відкритті дерев’яного хреста-пам’ятника жертвам голодомору в Сергіївці Прилуцького району на ЧернІгІвщинІ. Він зауважив, що
«такі пам’ятники мають бути у тисячах українських сіл. Наш спільний обов’язок — згадати, що було з нашими дідами і прадідами». У цьому селі у 1933 році без їжі померли понад 1000 хліборобів та їхніх дітей. Подякувавши сергіївцям за їхню ініціативу, Президент разом із школярами взяв участь у відкритті калинового гаю у пам’ять про загиблих, повідомляє наш власкор Сергій ПАВЛЕНКО.***
У ЛьвовІ даниною пам’яті убієнних стало перепоховання останків жертв політичних репресій в обласному центрі та місті Жовкві. Після 1939 року сталінський режим впроваджував у Галичині свої методи
«вправляння мізків»: вивезення в Сибір, Казахстан, масові розстріли. Лише в третій декаді червня 1941 року у львівських тюрмах знищили сім тисяч політв’язнів. Останки майже 270 людей знайдено у 2002 році в підвалах монастиря отців-василіанів у Жовкві. За висновками судмедекспертів, чимало їх належало дітям до 15 років, жінкам. У деяких хребтах були забиті цвяхи. Свого часу приміщення монастиря використовувалося спецбойовиками НКВС, повідомляє наш власний кореспондент Оксана ТЕЛЕНЧІ.***
На ХерсонщинІ жителі селища Антонівки на власні кошти спорудили пам’ятний знак на згадку про своїх земляків, які померли у дні голодомору. Ініціатором виступила корінна мешканка Антонівки Ганна Зарудня. Місце встановлення хреста визначив краєзнавець Григорій Теремченко. На глибині двох штиків лопати земля виявилася переповнена людськими кістками, повідомляє наш власний кореспондент Алла БРУСИЛОВА.
***
У Черкасах у Соборному парку відкрито пам’ятний знак жертвам голодоморів та політичних репресій. У гранітному меморіалі автори Анатолій та Лідія Ніколенки зобразили трагічну постать матері-України, розіп’ятої на хресті. Кам’яне коло навкруг знака символізує вічність, незнищенну пам’ять поколінь, передає наш власний кореспондент Лідія ТИТАРЕНКО.
***
У СІмферополІ учасники численного траурного мітингу ухвалили звернення до Президента і Верховної Ради України, в якому наголошено на потребі негайного прийняття парламентом країни постанови
«Про голодомор в Україні». Кримчани висловилися про необхідність підтримати ініціативу встановлення у Сімферополі пам`ятника жертвам голодоморів і політичних репресій, повідомляє наш власний кореспондент Віктор ХОМЕНКО.***
«
Поїзд скорботи» з участю громади Кам’Янець-ПодІльського району Хмельницької області запалив свічки у тих куточках, де в страшні роки знищено тисячі земляків. Зокрема, у селі Гуменці, де два роки тому встановлено пам’ятник односельцям, знищеним сталінським режимом, на «Хуторі смерті» (колишній хутір Загальського), де енкавеесівці в 37—38 роках по-звірячому вбили понад три тисячі людей. Серед закатованих — і відомий український композитор, диригент і педагог Михайло Коссак. Щоб не чути було розстрілів, кати на цілу ніч вмикали мотори...Зал пам’яті жертв голодомору відкрито в навчально-виховному комплексі (НВК) №9 міста Кам’янця-Подільського. Серії робіт юних художників ілюструють минуле України, красу і духовне багатство нашої землі, інформує наш власкор Віра ШПИЛЬОВА.
***
У СевастополІ на мітинг-реквієм пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій зібралися представники Військово-Морських сил Збройних сил України, громадських і політичних рухів. Після покладання вінків першими поминальні свічки запалили голова міської ради Валерій Саратов і голова міської держадміністрації Сергій Куніцин.
Водночас під час римо-католицького богослужіння єпископ Одесько-Сімферопольської діоцезії РКЦ владика Броніслав Бернадський у своїй проповіді закликав пам’ятати про трагічні факти вітчизняної історії і підкреслив, що голодомор страшний не так фізичними смертями людей, як спробами умертвіння духу народу, передає наш власкор Микола МАГДИЧ.
