Виставку архівних матеріалів СБУ про голод 1932—1933 років «Розсекречена пам’ять» в Українському домі відкрив Президент Віктор Ющенко. Він ще раз закликав усіх українських політиків підтримати законопроект про визнання голодомору геноцидом проти українців, як це зробили парламенти багатьох країн: під час «жнив скорботи» безневинно загинуло близько 10 мільйонів людей, і цинічно заперечувати цей факт — означає топтатися на їхніх кістках.

Голова Верховної Ради Олександр Мороз під час спілкування з журналістами повідомив, що парламент розгляне поданий Президентом законопроект наступного пленарного тижня і зробить це об’єктивно. Особиста позиція пана Мороза — визнати це лихо як геноцид не української нації, а українського народу, бо, мовляв, це стосувалося всіх, хто жив тоді в Україні. Щодо адміністративної відповідальності за «небачення» геноциду, то глава парламенту пропонує керуватися міжнародними нормами. Тобто після того, як ухвалять відповідне рішення, можна діяти «відповідно до закону».

Президент вважає безпредметною дискусію про необхідність введення адміністративної відповідальності за заперечення голодомору: це положення передбачено в проекті закону. В багатьох країнах світу, наголосив він, є навіть кримінальна відповідальність за сумніви в існуванні холокосту, «а ми ведемо дискусію в Україні, чи варто говорити про адміністративну відповідальність».

Під час відкриття виставки документів з архівів спецслужби голова СБУ Ігор Дріжчаний зазначив, що применшення чи заперечення масштабів голодомору 1932—1933 років є не просто безглуздим, а й нечесним і несправедливим з історичної точки зору, бо сьогодні про цей злочин свідчать п’ять тисяч документів, котрі зберігалися в архівах КДБ під грифом «Цілком таємно».

Після цього в Українському домі відбулася презентація трьох книг («Голодова катастрофа у Києві», «Сталінським курсом» та «Український хліб на експорт 1932—1933 років»), підготовлених з ініціативи київського товариства «Меморіал». Вони містять чимало досі не відомих документів-свідчень про геноцид, котрий, за визначенням міжнародної Конвенції від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього», серед іншого полягає в «умисному створенні для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення її».

Хіба ж не підпадають під це визначення свідомі дії з цілковитого виметення хліба з України з одночасною забороною селянам залишати місця проживання? Тим часом, як зазначається в одному з опублікованих у книзі «Український хліб на експорт 1932—1933 років» документів, у 1931 році плани експорту було виконано на 103,5 відсотка, у 1932 — на 101,8 відсотка і в першому кварталі 1933 року — на 106,7 відсотка. І цього ж до голови Ради Народних Комісарів УРСР Чубаря надходили звернення та повідомлення про масове недоїдання, смерть від голоду та людоїдство. Саме тому голова Київської міської організації товариства «Меморіал» Роман Круцик вважає, що Верховна Рада України, керуючись міжнародною Конвенцією від 1948 року та Конвенцією ООН від 26 листопада 1968 року «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», просто зобов’язана ухвалити закон «Про визнання голодомору 1932—1933 років геноцидом». «Якщо українська влада спроможеться на такий крок, то це вже буде вагомою дією у моральному плані до пам’яті тих багатомільйонних жертв голодомору та створить умови для визнання його геноцидом на міжнародному рівні», — вважає Р. Круцик.

Водночас доктор історичних наук Володимир Сергійчук нагадав, що іще у 1998 році очолювана шведським професором Джекобом Сундбергом Міжнародна комісія юристів, до складу якої не входило жодного українця, визнала голодомор геноцидом українського народу і дійшла висновку, що його жертвами стали від семи до десяти мільйонів чоловік. На це також вказують дані переписів 1926 та 1937 років: якщо загалом по СРСР за цей час чисельність населення зросла на 16 відсотків, по РРФСР — на 28 відсотків, по Білорусі — 11,2 відсотка, то в Україні, за офіційними даними, населення скоротилося на 9,9 відсотка. І це тоді як після голодомору у вимерлі села України ешелонами переселялися села й колгоспи з Російської Федерації. Крім того, В. Сергійчук, коментуючи заяви про те, що, мовляв, голод був не тільки в Україні, зазначає, що у Казахстані він найбільше зачепив хліборобські території, де у 1926 р. проживало 800 тисяч українців, що Поволжя також було заселене українцями, про що свідчать назви сіл — Полтавка, Спасівка, Чернігівка... Так само відомо, що перша вивезена до Сибіру кубанська станиця називалася Полтавська... «Де було українство, там був і голодомор», — вважає він.

І насамкінець неліричний відступ від теми. Український дім, де експонується виставка і відбувалася презентація, президентська охорона пильнувала з такою прискіпливістю, наче загороджувальні загони відібраний у селян хліб у ті страшні голодні роки. Людей відганяли від парадного входу до службового, в чому не було жодної логіки, бо й там не пропускали. Ми були свідками, як дідусеві, що дивом вижив у тридцятих і просився на презентацію книжок, охоронці невблаганно пояснювали: «Діду, нічого не вийде, там Президент». Кращого «іміджу» Ющенкові не вигадали б навіть його опоненти. До речі, сам Віктор Андрійович у цей час давав інтерв’ю іноземним журналістам зовсім на іншому поверсі, і поведінку охорони можна пояснити лише одним: вони — спадкоємці методів, що вкоренилися ще в часи Сталіна—Кагановича—Берії.

...Сьогодні відбудуться жалобні заходи із вшанування пам’яті жертв голодомору. Українців усього світу просять увечері взяти участь в поминальній акції «Запали свічку». Це не просто вогонь. Це — пам’ять.

Людмила КОХАНЕЦЬ.

Сергій ЛАВРЕНЮК.