Споконвічну дискусію фізиків і ліриків на тему, хто з них важливіший, потрібніший у цьому мудрому світі, вчені Харківського національного університету радіоелектроніки та Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова вирішили продовжити на... спортивному майданчику. Результат перевершив усі сподівання.

Важко передати атмосферу чудового свята змагальності, сили духу і фізичної витривалості, що продемонстрували студентам, та й усім іншим уболівальникам, у дружній зустрічі з міні-футболу поважні сивочолі професори, доктори наук шанованих у країні й далеко за її межами двох науково-освітніх шкіл. Але прошу повірити на слово: такий динамічний і видовищний футбол побачиш не щодня, навіть за участю професіональних клубів. Ну, а що стосується споконвічної філософської суперечки, точніше — результату гри, то він такий: у першій зустрічі перемогли фізики, у другій — лірики. Причому, якщо підсумувати забиті та пропущені м’ячі в обох матчах, то загальний результат двобою — нічия. Коротше — природна рівновага.

У суспільній свідомості образ ученого (який, між іншим, майже зник у наш час зі сторінок газет і екранів телебачення) дотепер залишається в культивованих стереотипах минулого століття: людина обов’язково худа, довготелеса, нерідко неуважна і неодмінно в окулярах, якій і на думку не може спасти підійти до турніка, настільки вона поглинута черговою ідеєю.

— Це не зовсім так, — усміхається мій співрозмовник, ректор Харківського національного університету радіоелектроніки, професор і, до речі, майстер спорту з вільної боротьби Михайло Федорович Бондаренко. — Вчені, а особливо фізики, електронники — люди, взагалі-то, за своєю природою справді посидючі, вдумливі, але без спорту, наскільки мені відомо, життя свого не мислять. Наприклад, наша університетська збірна з міні-футболу складається з людей солідних, в основному докторів наук, очолює її наш перший проректор. Таких само безмежно відданих здоровому способу життя колег ми знайшли одного разу в педагогічному університеті імені Драгоманова. І от з тих пір шукаємо філософський камінь на спортивних майданчиках. В них у вузі, додам принагідно, також дуже сильна жіноча команда з футболу — чемпіонки України.

Харківський університет радіоелектроніки — один з провідних вузів галузі не тільки в Україні, а й у всьому колишньому СРСР. Причому, досягнення ці не лише історичні, а й теперішні. Вчені зайняті вирішенням найнасущніших світових проблем у радіоелектроніці, в комп’ютерних науках. Студенти нарозхват у десятках країн світу. Тому тим більш радує, що таких вершин досягають люди, в яких усе гармонійне: і думки, і тіло, і напевне душа. Вдумайтеся тільки: у звичайному навчальному закладі електронного, а не спортивного профілю в послужному списку більше 100 майстрів спорту, чемпіон Європи, чемпіони світу. Блискучий шахово-шашковий клуб, де постійно проводяться змагання на рівні гросмейстерів. У цьому клубі займаються студенти не тільки ХНУРЕ, а й інших вузів міста. Є серед них майстри спорту міжнародного класу.

— Тижня не минає без того, — продовжує ректор, — щоб наші студенти не брали участі в яких-небудь спортивних змаганнях. У першій лізі є хороша баскетбольна команда. Відмінні результати показує волейбольна. Ну, а футбол — наше загальне і, певно, найбільше захоплення. У команді сама професура, яку визнають, цитують, звичайно ж, не за футбольні вподобання, а за вагомий внесок у сучасну науку, у відомих світових компаніях. А як то студентам спостерігати за своїми кумирами, що показують клас не тільки біля студентської дошки, але і в складній футбольній комбінації? От і беруть з них приклад в усьому. Звичайно, все це потребує належного фінансування. Але спорт, фізкультура, здоровий спосіб життя — мабуть, єдина стаття витрат, де ректорат не заощаджує. Цікавий факт. Радіоелектронна промисловість у країні сьогодні практично припинила своє існування. Студентів же за останні десять років у Харківському університеті радіоелектроніки стало вдвічі більше. Виключно технічний вуз сьогодні один із найпрестижніших у місті, відомому як студентська столиця України. Тому вузові вкрай бракує сьогодні не тільки студентських аудиторій, лабораторних приміщень, але й спортивних споруд. Фізкультура і спорт настільки культивовані в інституті дисципліни, що власних спортивних майданчиків уже не вистачає, й адміністрація вузу змушена сьогодні орендувати спортзали і стадіони, щоб задовольнити прагнення молоді до здорового способу життя. У найближчих планах ХНУРЕ — будівництво просторого критого стадіону не тільки для гри в міні-футбол, але й для льодових змагань, занять волейболом, баскетболом, боксом, атлетичними видами спорту.

— Михайле Федоровичу, а якими видами спорту захоплюєтеся ви?

— З огляду на мій вік правильніше було б сказати «захоплювався».

— ?!

— Я майстер спорту з вільної боротьби, грав у футбол, великий теніс.

— Коли добираєте найближче оточення, своїх заступників, певно, теж питаєте, яким видом спорту той чи інший претендент на посаду захоплюється?

— В цьому вузі я з 1962 року, сорок п’ятий рік пішов. Усі мої нинішні заступники колись були моїми студентами. Більша частина викладацького складу — це випускники ХІРЕ, молоді розумні хлопці. Незважаючи на лихоліття в науці, в нас навіть тепер щорічно захищається не менше 10 докторських і 50 кандидатських дисертацій. Звичайно, всі вони і хороші фахівці своєї справи, і всебічно розвинуті, культурні люди. А людина культурна не може не дружити зі спортом. Єдине, що прикро, — слабка підтримка науки державою. Однак ми схильні вважати, що це тимчасове явище. Тому що сьогодні без науки складно побудувати економічні відносини в нормальній державі.

— На фасаді головного корпусу університету великий плакат — «Ярмарок вакансій». Що це значить?

— Тільки те, що в нас традиційно наприкінці листопада відбувається так званий ярмарок вакансій. В нашому університеті хороший центр «Кар’єра», де всіх студентів занесено до бази даних, за якою можна відстежити успішність, практичні навички того чи іншого випускника, починаючи з першого курсу. Тому в нас із багатьма фірмами, в тому числі і з зарубіжними, підписано контракти, договори на «купівлю» наших студентів. Покупці зацікавлені в тім, щоб період адаптації майбутнього працівника був мінімальним. І, природно, всіляко беруть участь у підготовці майбутнього свого працівника, надають свою базу, лабораторії. Сьогодні багато студентів, навчаючись у вузах, підробляють і одержують по 200—300 доларів щомісяця. Пропозиції в 500 гривень просто смішать. З нами працюють і «Майкрософт», і «Сіменс», інші наші партнери, знамениті світові фірми. Спочатку вибирають, але, в кінцевому підсумку, розбирають усіх випускників. Тому коли в колі колег іноді заходить мова про проблеми розподілу, жартую: друзі, я зовсім не розумію, про що ви говорите! Ну, а якщо говорити серйозно, то сьогодні в нас навчаються студенти з більш як 40 країн світу. Іноземних студентів уже понад 500 чоловік, а незабаром буде не менше 1000. Задумайтеся, цікавий факт: кращі зразки техніки створюються в західному світі, а одержати освіту майбутні інженери прагнуть у нас.

Головне завдання ХНУРЕ — справді високоякісна освіта. І цьому в його стінах приділяється дуже серйозна увага. Імідж університету, імідж диплому — це дорожче за гроші, які ледачі студенти готові за нього заплатити. Протягом року вуз відраховує до 500 чоловік, причому дві третини з них — студенти контрактної форми навчання. Висновок простий: гроші — це ще не диплом. Тому фахівці і затребувані не тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу.

А останнім часом за участю вузу створюються успішні спільні підприємства. Мета не тільки прагматична, але й патріотична: освічені, кваліфіковані працівники повинні не їхати з країни, а піднімати свою державу. Такі спільні підприємства є вже і з американцями, і з німцями, і з поляками, і з бізнесменами інших країн. Розробки та технології щонайпередовіші: цифрове телебачення (його чекає не менший бум, ніж мобільний зв’язок); цифровий підпис, покликаний зробити технічну революцію в паперовому документообігу; комп’ютерне тестування рівня знань школярів і студентів, яке за лічені хвилини видасть результат і унеможливить його фальсифікацію, і т. д.

Проте було б несправедливо закінчити цю розмову не на спортивному майданчику й не поцікавитися в інших учасників дружньої зустрічі з міні-футболу: а яке їхнє бачення конгломерату науки і спорту?

Перший проректор ХНУРЕ, професор, доктор технічних наук В. Семенець:

— Маю відзначити, що єднання наукових лабораторій і спортивних майданчиків аж ніяк не механічна дія, а природне явище. Згадаймо Стародавню Грецію: ледь не всі люди, що її прославили, були, до всього іншого, ще й видатними спортсменами. І такі спортивні зустрічі між вузівськими колективами, я впевнений, незабаром стануть традиційними. Вони настільки добре зміцнюють відносини між ученими, студентами, настільки позитивно впливають на підвищення освіченості, розвиток загальної культури, що часом, мені здається, корисніші за деякі наукові симпозіуми.

Проректор НПУ, доктор фізико-математичних наук А. Кудін:

— Чим ми займаємося? Насамперед, здоровим способом життя, в якому є місце і кваліфікаційному зростанню, і спорту, щоб залишатися якомога довше в гарній фізичній та інтелектуальній формі.

Директор інституту політології, соціології та права НПУ, доктор історичних наук Б. Андрусишин:

— Наше головне завдання не виграти турнір, не досягти високих результатів у спорті. Ми викладачі, професори освітніх закладів, але ми також вважаємо, що наша місія — і пропаганда здорового способу життя. Студенти, бачачи нас, далеко не юних, на спортивних майданчиках, не можуть не брати з нас приклад. Спорт у нашому вузі, якщо хочете, священна корова. Студенти нашого інституту — чемпіони університету з баскетболу, основа університетської збірної, яка, у свою чергу, стала чемпіоном Києва. Давно помічено: студенти, що активно займаються спортом, як правило, добре встигають з усіх основних дисциплін. Спорт, крім усього іншого, ще й стимулює організаторські навички. Зі студентських років по сьогоднішній день мій робочий графік завжди розписаний по хвилинах, але я все встигаю й нікуди не спізнююсь.

Харків.