Резюме про ПДВ,або Фінансові маніпуляції на тлі політичних спекуляцій

31 жовтня 2006 року за поданням народних депутатів Л. Бірюка, Ю. Триндюка і В. Коржа в секретаріаті Верховної Ради України зареєстровано проект постанови «Про утворення Тимчасової спеціальної комісії з питань вивчення причин вибіркового відшкодування податку на додану вартість, порушення посадовими особами Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України законодавства в сфері оподаткування» (реєстраційний №2439).

Ідея ПДВ, у принципі, кримінальна; і проста, як парашут: не розкрився — сам винен! Спочатку в тебе забирають гроші, а потім, якщо добре поводитимешся, може, й віддадуть. Віддадуть згодом, після того, як трохи твоїми грошами покористуються інші, в інших інтересах.

Вибіркове відшкодування ПДВ та відповідні припущення про порушення законодавства характеризуються іноді цікавими цифрами.

Так, загальний план відшкодування ПДВ у серпні 2006 року було виконано на 76 відсотків, але...

Але в Криму і Луганській області цей план було виконано на 130, в Донецькій — 221,8, тоді як по місту Києву — на 16 відсотків, у Полтавській області —11, Київській — 6, Волинській — лише на 2,7 відсотка.

Вочевидь нинішня урядова команда в особливий спосіб створює особливий режим сприяння для улюблених східних і південних областей, відверто блокуючи економіку центральних і західних областей України.

Лише цілковитий дурень не бачить у цій ситуації очевидного зв’язку між політичними орієнтаціями і фінансовими маніпуляціями.

Проте не будемо нервувати і спокійно розміркуймо.

Трохи теорії

Отже, податок на додану вартість (ПДВ) було запроваджено в Україні дев’ять років тому («Відомості Верховної Ради», 1997, № 21, ст. 156).

Запроваджено всупереч законам економіки, на повну протилежність меті, яку переслідує ПДВ у країнах розвиненої демократії, і відповідному ринковому порядку.

Адже головна ідея ПДВ (а звідси і його призначення) — стримувати виробництво, в тому числі: гальмуючи платоспроможний попит в умовах високого рівня життя громадян. Саме тому ПДВ періодично (нерідко зі змінною нормою) застосовується в економічно розвинених країнах для профілактики кризи надвиробництва і запобігання рецесії.

ПДВ можна розцінювати також як антиінфляційний акумулятор грошей; але знову-таки, лише в умовах нормальної, демократичної держави і національно орієнтованої, а не колоніальної економіки.

Застосування ПДВ в Україні з самого початку не мало (і нині не має) економічного сенсу, позаяк нам, наразі, не загрожує надвиробництво, а життєвий рівень громадян ще дуже далекий від рівня, скажімо, Німеччини чи Данії.

Наявність ПДВ у системі фінансового обігу України дає можливість правлячій еліті використовувати цей податок як певний амортизатор бюджету. Але головне його призначення залишається впродовж дев’яти років одне й те саме: бути джерелом нагромадження корупційних коштів в умовах переважно торговельно-перепродувального господарювання.

Тому абревіатуру «ПДВ» часом розшифровують як «подарунок для викрадачів». Вже 2000 року частка ПДВ у кошторисі України становила 9,73 млрд. грн., тобто 32 відсотки від усіх надходжень до бюджету.

ПДВ, по суті, нищить вітчизняну економіку. Бо чим менша сума заробітної плати, прибутку і чим більші матеріальні витрати, тим менший обсяг ПДВ. Цей податок стимулює бідність і кримінал в інтересах тих, хто керує величезними сумами ПДВ на рівні бюджету країни.

Відомий економіст Юрій Кам’яний свого часу слушно називав ПДВ одним із засобів розпродажу нашого суверенітету. Адже збільшення обігових коштів підприємств на величину ПДВ у масштабах країни потребує додаткової емісії грошей, а враховуючи ризик невчасного повернення ПДВ державними інституціями, навіть найпростіше виробництво з циклом 1—2 місяці стає менш вигідним, ніж «купи—продай», де цикл реалізації учетверо-вп’ятеро менший.

Згідно з економічною теорією і широкою міжнародною практикою, ПДВ з’явився як інструмент поглинання зайвих капіталів. Бо в державі інколи необхідно створити голод на капітал, задовольнити який можна перенесенням частини платіжних засобів (грошей, векселів, акцій тощо) зі сфери споживання у сферу нагромадження.

Саме через це ПДВ до останнього часу не було у США, бо їхня економіка переживала стійке піднесення.

Натомість в Україні, де пільгово-тіньовий сектор економіки вміщує близько 50 відсотків загального обсягу фінансових операцій, ПДВ — у сукупності з іншими податками — добиває лежачих.

Думка експерта

Професор Національної академії управління доктор Олег Соскін давно і послідовно виступає за скасування ПДВ:

«Вся історія існування ПДВ в Україні свідчить про те, що цей податок ні в якому разі не можна використовувати в умовах реальної корупції. Тому що ПДВ лише зміцнює корупцію, збагачуючи багатих за рахунок збіднення бідних. Я вже не кажу про інфляційні наслідки ПДВ, в тому числі: через його вплив на утримання високих кредитних ставок, а отже, й пригнічення бізнесу.

ПДВ, який утворюється у сфері експортних поставок, перетворився на могутній чинник формування і поповнення капіталів привладних кланово-корпоративних груп.

Нагадаю, що одним із професійних гасел помаранчевої революції була вимога ліквідувати ПДВ як податок, що сприяє перетворенню державної бюрократії на державну мафію. На жаль, після революції було збережено цю фінансову точку опори корупційного апарату.

А вже після приходу до влади комсоцолігархічних «антикризовиків» бачимо, що ця команда почала використовувати ПДВ для шаленого збагачення за рахунок суспільства.

Зокрема, як можна здогадатися, перерозподіляючи виплати коштів ПДВ на користь південних і східних областей України, з одночасним обмеженням відшкодувань для західних і центральних областей, сучасні керманичі України знищують національний український бізнес європейського зразка і посилюють проросійські позиції в господарстві держави.

Фактично відбувається підрив національних інтересів держави.

Нині, щоб остаточно перетворити українську економіку на сферу монополії донецьких олігархів, вони хочуть проштовхнути через «свою» Верховну Раду закон про створення спеціальних банківських рахунків підприємств для нагромадження ПДВ.

Якщо це станеться, тоді нинішні можновладці фактично і офіційно «прихватизують» у своїх руках не менше чверті бюджету країни та отримають можливість використовувати ці величезні кошти у своїх інтересах. А отже, є реальна небезпека того, що ПДВ у нинішній Україні може бути використаний для поступового переходу до встановлення комуно-кримінальної диктатури.

На мою думку, нині, як ніколи, дуже актуальним є термінове прийняття закону про ліквідацію ПДВ або, в крайньому разі, зниження ставки цього податку з 20 до 5 відсотків із зняттям всіх обмежень щодо його відшкодування».

Кожен бажаючий може увійти в інтернет-портал Верховної Ради і ознайомитись із Законом «Про податок на додану вартість», до якого протягом дев’яти років з моменту прийняття вже внесено 129 (!) змін і доповнень. Отже, інтерес до цього потужного джерела фінансових можливостей з плином часу не лише не зменшується, а навіть посилюється.

Високий рівень цієї зацікавленості підтвердив зі свого боку навіть Верховний Суд України у постанові від 8.10.2002 № 25/1251 «Про відшкодування ПДВ», а також інші закони і постанови Кабміну («Про порядок застосування ПДВ...», «Про впорядкування відшкодування ПДВ...», «Про реєстрацію платників ПДВ», «Про реєстр платників ПДВ»...).

Хоча вже й нині «система ПДВ» доведена до високого рівня її корупційної централізації і дає можливість цілком законно робити гроші із законно вилучених коштів, в тому числі: враховуючи такі юридичні нюанси, як «за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка»; визначаючи «об’єкти оподаткування»; враховуючи також, що «з метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється...» тощо.

Але справжньою бюрократичною поемою в прозі, а водночас і сучасним Клондайком, де без жодних зусиль гроші робляться з нічого — тобто із штучного часового вакууму — можна вважати такі собі непоказні підпункти статті 7 закону про ПДВ, в яких йдеться про терміни відшкодування.

Починаючи з п.7.7.5, процедурна арифметика законної на термін до 107 днів затримки грошей, які належать постачальникам товарів (послуг), але перебувають у монопольному розпорядженні «бермудського трикутника» — податковий орган + Державне казначейство + Кабмін — розкриває примітивний, але дуже дійовий механізм створення ще одного легально-тіньового бюджету при бюджеті.

А якщо вам мінімальний термін у 107 днів затримки відшкодування здається не надто тривалим (хоча і його може бути достатньо для того, щоб потрібне підприємство поставити на коліна), «Кабінет Міністрів України має право визначити більш довгі строки...»

Тим більше що й «Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України»...

Виняток зроблено лише для випадків «міжнародної технічної допомоги», операції з якої «оподатковуються за нульовою ставкою», а відшкодування передбачено «протягом місяця», тобто можливо й наступного тижня.

Що далі?

Якщо запропонований проект постанови Верховної Ради буде прийнято і спеціальну комісію утворять, її, як передбачено у проекті постанови, має очолити народний депутат України Руслан Зозуля з фракції БЮТ.

А він повідомив, що Державна податкова адміністрація вже втретє за останні місяці проводить перевірку податкових декларацій підприємств на заході й у центрі України, фактично заморожуючи мільярдні суми доходів підприємств в іноземній валюті. Отже, термін 107 днів уже давно пройдено, і перевіряльники далі б’ють рекорди.

Зрозуміло, що високим розпорядникам ПДВ з регіональною символікою ніщо (і ніхто) не завадить надалі атакувати перевірками підприємства і територіальні громади, які симпатизують прихильникам демократичних змін і вимагають виконання «помаранчевих» обіцянок.

Президент України Віктор Ющенко на зустрічі в Харкові зазначив, що сума неповерненого ПДВ за період упродовж серпня-жовтня збільшилася з 4 млрд. грн. до 7 млрд. грн., але не дав належної оцінки цьому факту.

А тим часом, спостерігаємо таку закономірність у процесі повернення грошей підприємствам упродовж вересня-жовтня (у відсотках до двомісячного плану): у Донецькій області — 110,5; Запорізькій — 85,0; Львівській — 49,3; місті Києві — 28,2; Вінницькій області — 15,7.

Ситуація є такою очевидною, як і абсурдною. Щоправда, абсурд здійснюється за продуманим планом.

Але можливо, саме це мають на меті панове-товариші з так званої антикризової коаліції — довести економічну ситуацію до остаточної руйнації національної економіки задля перемоги їхньої тіньової логіки над здоровим глуздом?

І тоді, мабуть, саме це й означатиме здійснення обіцянки «Усьо будє Донбасс»?