«Ноєв ковчег» по-сумськи

У цьому матеріалі йдеться лише про найближчу «сорочку» до тіла кожного квартиронаймача — житлово-експлуатаційні контори, яким за статусом належить бути нашим найвідданішим кумом, сватом і братом. Це «кумівство» проілюструю на прикладі «співпраці» тільки однієї 144-квартирної оселі з дуетом у складі колишнього виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління №3 (ВЖРЕУ-3) та його «немовляти» під назвою ТОВ «Зарічник». Тим паче, що «тато» передав своєму «дитятку» у спадщину опікунство над житловим мікрорайоном, в якому, на лихо, розташований і будинок вашого кореспондента. Тож «радість» спілкування знаю не лише з чуток, а й із скарг мешканців мікрорайону на адресу нашої редакції, та власного дванадцятирічного досвіду...

Перші два роки свого існування «дитятко» хоч і сяк-так, але виконувало взяті на себе обов’язки. А от потім я не міг ні докликатися, ні докричатися, ні допроситися. Торік, наприклад, дочекався сантехніка лише після двомісячного безперервного оббивання порогів «Зарічника». На моє обурення один з колишніх жеківців менторським тоном наставляв мене, як пришелепкуватого: «Гроші на бочку — й сантехнік бігтиме на виклик попереду тебе». Тричі «прибігав»: уперше — з невеликим ковадлом, удруге — з розвідним ключем для ремонту магістральних газопроводів, утретє — взагалі без інструменту. Підсумок — несправність довелося усувати самотужки. Однак то лише прелюдія до комунального балету під назвою: «Вік би вас не знати». Ось уже чотири роки кожного вівторка і четверга —дні визначені для встановлення лічильників води у квартирах — у підвалі перекривають усі засувки, і будинок на 6—8 годин залишають без води. На вимогу мешканців перекривати лише стояки, на яких встановлюють прилади обліку, комунальники, мов заведені, співають: немає грошей на оновлення запірної арматури. Ціле десятиріччя безмовно і покірливо мешканці будинку терпіли комунальні тортури: самотужки ремонтували під’їзди, замінювали у квартирах несправні труби водяного опалення, прочищали внутрішньобудинкову ринву, яка під час дощів заливає сходи з дев’ятого до першого поверху... Терпець урвався на початку минулої зими. Надворі — грудневі морози, а в квартирах — собачий холод. Збіг тиждень, другий, а представники «Зарічника», як і за часів діяльності жеку, знов своєї: у всьому винне «Сумитеплоенерго», яке економить на теплоносіях. Причину відшукали лише після створеної міськвиконкомом авторитетної комісії: сопло одного з трубопроводів будинкової тепломережі на дві третини чи то було запаяне, чи то заварене металом ізсередини. Утім, це була чи не єдина світла пляма впродовж нашого «братнього» багаторічного співіснування з комунальниками. Усередині минулої зими, швидше всього, через просідання будинку, в деяких квартирах першого під’їзду погнуло труби опалення. Директор «Зарічника» пообіцяв замінити їх у травні, потім у червні, серпні і, нарешті, вересні. І досі я чекаю заміни. А коли починаєш заїкатися про неподобство, то від окремих комунальників можна почути й таке: «Замінимо, якщо придбаєте труби власним коштом». Для повного переліку «співдружності» наведу останній факт: у підвальному приміщенні нашої оселі, де прокладено всі будинкові комунікації, — ні пройти, ні амфібією проїхати: близько року вода стоїть вище кісточок. У «Зарічнику» про це знають усі, навіть сторожові собаки. До речі, через коротке замикання майже в половині квартир нещодавно погоріли телевізори, холодильники, радіосистеми, радіотелефони і комп’ютери. Однак ніхто навіть не думав відкачувати воду. Ще рік такого «плавання» — і оселю просто зірве з «якоря».

Золотоносний Клондайк — жалюгідний обшарпанець у порівнянні з багатством, яке припливло до рук більшості тодішніх керівників житлово-експлуатаційних управлінь п’ятирічної давності. До «реструктуризації» загальна вартість усього цього добра, з будівлями, транспортом, виробничими цехами, оргтехнікою та іншим майном, спільно нажитими громадою, становила сотні мільйонів гривень. Нині від цього багатства, боюся, лишилися хіба що одні козлячі ріжки. Ось як описує комунальний «дерибан» по-сумськи незалежна міська газета «Панорама» за 18—25 жовтня 2006 року в статті «Пограбування віку» в номері від 15 жовтня: «... приміщення і техніку загальною вартістю більш як 250 млн. грн., що раніше належали комунальним ВЖРЕУ, нині розпродують. Частина майна належить дирекціям єдиного замовника (ДЄЗам). Про долю другої частини можна дізнатися, якщо прочитати у пресі оголошення про їх продаж...». За такі кошти половину нових Сум можна добудувати. Тим часом, «бідні» і «голі» приватизатори продовжують хором репетувати: «Дайте гроші!». Парадокс, але нинішня сумська влада підспівує комунальним «співакам» на повний голос: нещодавно виконком Сумської міськради прийняв епохальне рішення про підвищення комунальних тарифів на житло вчетверо(!) і п’ятеро(!): з 24 до 95 копійок за один квадратний метр у п’ятиповерхівках та до 1 гривні 14 копійок — у висотках. Через закритість інформації мешканці Сум перебувають у блаженному невіданні, тож «Голос України» чи не першим повідомляє їм про «сюрприз», яким влада «ощасливила» їх з 1 листопада.

І як резюме. Доки сумські можновладці, наперед знаючи, що левова частка комунальних надходжень потрапить не до міського бюджету, а наповнюватиме кишені приватизаторів, обмізковують, як одним махом «безболісніше» здерати із сумчан чотири шкури, мої сусіди з непідробною тривогою намагаються спрогнозувати майбутнє своєї оселі. Одні стверджують, що підтоплений водою, яка й надалі прибуває, будинок невдовзі зніметься з «якоря» і вирушить в автономне навколосвітнє плавання, другі переконані, що, підмитий водою, він розвалиться і поховає під уламками сотні людей...

Якщо у міського голови Сум пана Мінаєва є інше бачення розвитку сценарію, просимо надіслати свою версію до редакції. Тим паче, що таких «ноєвих ковчегів», як мені відомо, в обласному центрі нині «плаває» не один десяток...

Суми.