Чоловіки в Україні живуть на тринадцять років менше, аніж жінки. Чоловіки далебі частіше від представниць слабшої статі накладають на себе руки від безвиході чи з інших причин. Такий несподіваний ракурс в обговоренні теми рівних прав жінок і чоловіків в українському суспільстві запропонував голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин Леонід Грач. Він виходив з того, що тема гендерної політики у нас звелася переважно до проблем жіноцтва, втім, з його слів, захисту потребують і «особи у штанях». Щоправда, вигуки жінок із залу «ганьба!» лунали на його адресу не за цей постулат, а з приводу «чергової» тези про гарне радянське минуле і погане нинішнє незалежницьке та про не зовсім вивірений європейський курс. Яскравий приклад того, що жіноцтво в нас не аполітичне, як того комусь хотілося здавна, і здатне оцінити реалії незалежно від «корпоративно-статевих» інтересів. Про становище «сильної статі» дуже слушно додала Оксана Білозір: 31 відсоток чоловіків нині помирає у віці 40—60 років!

Як нагадали учасниці слухань «Рівні права та рівні можливості: реалії та перспективи», наше жіноцтво під вагою сімейних проблем не втратило потягу до державотворчості. Цікавий статистичний факт, що пролунав з уст заступника міністра сім’ї, молоді та спорту Тетяни Кондратюк: 75 відсотків державних службовців України — жінки і дівчата! Але це не означає, що й у державі жінка — голова. Бо ці держслужбовці у спідницях працюють переважно в найнижчих ланках управління. А на горі — «дрімучий патріархат», скажімо, серед перших осіб облдержадміністрацій — лише три жінки (привіт Марії Іванівні, над якою висить судовий вердикт за позовом попередника-чоловіка!).

Учасники розмови зійшлися на тому, що маємо один з кращих законів про рівні права і можливості представників обох статей суспільства, та не маємо належного механізму його реалізації. Наслідки — навіч. Середня зарплата жінок становить дві третини чоловічої, старий стереотип на кшталт «у вас — малі діти» залишається одним з домінантних під час добору кадрів, 87 відсотків українських заробітчан за кордоном — дівчата і жінки (а хто тут народжуватиме і виховуватиме вже народжених!). Цифри статистики ставлять під сумнів одну з найжіночніших рис, бо, з’ясовується, в нас 60 відсотків носіїв СНІДу — носійки.

Як і під час попередніх слухань на гендерну тему (а вони відбувалися в один день), політичні опоненти з антикризової коаліції не уникнули нагоди розкритикувати профільне сімейно-молодіжне міністерство на чолі з «помаранчевим» міністром, на чий захист з пропозицією подякувати Міністерству сім’ї, молоді та спорту за роботу стала екс-міністр культури Оксана Білозір. Коли вже в політиці буде, як у побуті: там берегині домашнього вогнища, зазвичай, критикують своїх і хвалять чужих чоловіків.

А що пропонують жінки, щоб почуватися газдинями не лише на кухнях? Вироблення й узаконення гендерної стратегії, проведення в Україні року рівних можливостей, запровадження окремого органу виконавчої влади з гендерних питань, справжньої, а не бутафорської гендерної експертизи чинного законодавства, вирівнювання пенсійного віку трудівників обох статей і ще багато чого... А передусім, і це завжди (а не лише під час слухань) можна прочитати в їхніх очах, вони хочуть нас —дбайливих, добрих, дужих і грошовитих. Тільки де ж нас таких стільки взяти, коли... (читай початок матеріалу).