Позиція

Листи, що надійшли на публікації рубрики «Тема», й цього разу відзначаються різноплановістю і неабияким інтересом до громадсько-політичних процесів, які відбуваються у суспільстві. Наші читачі висловлюють власне бачення партійного поля України, інтеграції у європейські структури, ініціативи Президента щодо створення єдиної Української православної помісної церкви, а також ставлення до можливого вступу в НАТО — і позитивне, і негативне, повертаються до дискусій про неоднозначні сторінки історії Великої Вітчизняної війни. Але чи не найцікавіше, що більшість дописувачів намагається осмислити і власне місце в суспільстві, і свій вплив на його розвиток. Чимало авторів полемізують з читачами, чиї листи надруковані в минулій добірці листів («Чому ми бідні?», «Голос України», 16.08.06), деякі з них пропонуємо для обговорення у нашому «Форумі».

Матеріали рубрики «Тема» цікаві й потрібні, бо вони правдиво відображають наше життя. Але остання добірка «Чому ми бідні?» не сподобалась. Виходить, як пише читач з Іллічівська, коли дати Україні — цьому «кораблю-примарі» компас, то він відразу піде правильним курсом? Або, коли припинити продаж електроенергії, як пропонує читач Е. Шахназаров, то ми станемо багатшими, а тим паче, якщо «відсічемо» Ю. В. від Президента, то заживемо ого-го -о як? А деякі читачі й узагалі вважають, що коли автор «Теми» не буде критикувати владу, то зникне бідність.

На мою думку, слід шукати причини наших бід. Горбачов проголосив перебудову, суть якої і сам не розумів. Зате добре зрозуміла компартійна еліта, котра почала пограбування країни, яке назвали приватизацією. Союз партійних бонз і кримінальних злочинців захоплював і присвоював народне добро. Після оголошення «незалежності» розбій став ще нахабнішим. Раніше майно не було ні священним, ні недоторканним. Але як тільки ним заволоділи «нові українці», то воно відразу стало і священним, і недоторканним. Стаття 13 Конституції України гласить, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині. Але 200 олігархів, які за безцінь скупили 60% власності народу, начхали і на цю статтю, і на нас з вами. Українські мільйонери, яких за статистикою вже 1800, живуть у палацах, мають можливості для першокласного лікування, багато іншого, що проста людина й уявити не може. Одне слово, як у Шевченка: «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають!»

«Голос України» передплачую з дня випуску й читаю кожен номер. І, звичайно, «Тему». Хоч деякі читачі критикують її відкриту позицію, однак ніхто не звинуватить автора у байдужості до життя в Україні. Я теж пропоную кілька тем для рубрики, зокрема, питання зарплат і пільг можновладців. Тим паче що наш уряд не знає, звідки взяти гроші на соціальні потреби. А чому б не зменшити зарплати міністрам і депутатам бодай до 10 тисяч, а також ліквідувати пільги, що вони мають, зокрема оплату за житлово-комунальні послуги? Перед законом усі рівні, але чому наші керманичі «рівніші»? А також запровадити прогресивний податок на доходи фізичних осіб, а не 13%, як нині. От вам і додаткові надходження в бюджет. Та й Президента України не раз підкреслював, що багаті повинні ділитися з бідними. Коли це нарешті настане?

З. ОЛЕКСАНДРОВА.

Тернопіль.

Правдиво, коротко, точно

Саме так висвітлюються суспільні проблеми в матеріалах рубрики «Тема». Публікації журналіста В. Писанської відображають нашу дійсність такою, як вона є. Хоч читачі й сприймають їх по-різному, але матеріали «Теми» нагадують нам про місце кожного у житті суспільства: що більше людей братиме участь у ньому, то кращим воно буде. Неодмінно й надалі читатиму публікації рубрики з тим, щоб краще розуміти перипетії громадських і політичних подій.

З повагою, Микола БЕРЕЗИНЕЦЬ.

Київ.

Посієш смуту...

Коли узгоджувався об’єднавчий документ Президента та парламентської коаліції, хоч як це дивно, постало питання про релігію. Президент Ющенко вперто намагається створити єдину Українську помісну православну церкву. Водночас у ст. 36 Конституції України говориться, що церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Це означає, що й держава від церкви. То чому державна влада намагається влізти в церковні справи?

Релігія — не одяг, який можна змінити за сезоном чи модою. Релігійність зазвичай передається у спадок: батьки з раннього віку навертають дітей до віри, звісно, до своєї. І так з покоління в покоління. А релігійна громада сама визначає свою приналежність до тієї чи іншої церкви. У цьому — суть конституційного права громадян на свободу віросповідування. Штучно ззовні внести зміни в цей процес — означає підірвати віру, ущемити права віруючих, передбачені Конституцією. Організувати церкву за принципом військового гарнізону — означає посіяти смуту, створити конфлікт, котрий розірве країну ще й за релігійними ознаками. Політичні ігри у царині релігії у демократичній державі протипоказані.

За «круглим столом» з представниками фракцій Президент підкреслював, що всі угоди повинні будуватися на грунті Конституції і законів України, а сам вносив пропозиції усупереч цьому. Як це розуміти?

І насамкінець. Віктор Андрійович — пересічний прихожанин. І вносити пропозиції щодо церковної перебудови може лише на зборах приходу, якщо така тема раптом виникне серед прихожан. А ставити себе над церквою щонайменше некоректно. А якщо, приміром, наступним Президентом країни стане католик, то чи не може статися, що під приводом духовного об’єднання з ЄС він ініціюватиме заміну православ’я на католицизм?

А. ЄМЕЛЬЯНОВ.

Чернігів.

Що за кроками?

Мені подобається рубрика «Тема». Дуже здивували листи панів Гаврилюка з Києва та Шпорти з Лубен у минулій добірці «Чому ми бідні?», які критикують автора «Теми» та захищають клани буржуїв, що нічого доброго для простих людей не роблять. Приміром, у програмі Президента йдеться про 10 кроків назустріч людям. Перший крок зробила Юлія Володимирівна, коли була прем’єр-міністром: підвищила зарплатню для можновладців. Другим кроком було підвищення тарифів на комунальні послуги та залізничні квитки . За третім —зросли ціни на хліб та енергоносії, що неодмінно потягне за собою зростання вартості товарів широкого вжитку.

Скільки ще буде таких кроків? Відповідь можна знайти, зокрема, в прогнозі, що в 2050 році громадян України стане на 17 млн. менше. Пан Шпорта пише, що нам неодмінно треба вступити до НАТО. Але ж ми колись підтримали Декларацію про суверенітет України, де записано, що ми — позаблокова держава. Це не критика пана Шпорти, а факт, який ніхто не може спростувати. Бажаю авторам рубрики «Тема» продовжувати писати так само гостро, як і досі, бо критика сприяє усуненню помилок.

Корній КУРЧ.

Біла Церква.

Невже це для вас — табу?

Дякую редакції за «Тему», за те, що ви є — тоді, коли у світі так званої свободи ЗМІ — всуціль заангажовані, а чимало журналістів висловлюють точку зору своїх хазяїв. Але — за «Темою»: чи може «Голос України» розповісти про те, як насправді ведеться людям у Білорусі — попри втокмачування, що живуть вони погано? Чи для вас це табу?

Мені доводиться спілкуватися з тамтешніми жителями, які не схожі на нещасних. І я радію їхнім успіхам та досягненням не тільки в економіці, а й у спорті. До речі, в Україні майже не писали, що білоруські спортсмени посіли третє місце на чемпіонаті Європи з легкої атлетики, який недавно відбувся, і дуже мало, що ми, на жаль, лише 21-е. Утім, у нас здебільшого розповідають про футбол і футболістів-найманців. А «Голосу України» побажання: будьте й надалі для читачів промінчиком світла.

Б. НОЙЗДРЮХІН.

Олександрія.

Від редакції

Це лише кілька листів з пошти рубрики «Тема», що надійшли останнім часом. Хоч надрукувати їх усі, на жаль, немає можливості, але вони допомагають нам робити газету для вас, шановні читачі, враховуючи порушені вами проблеми, побажання, зауваження чи критику. Дякуємо й за теплі слова, а часто навіть компліменти. Багато читачів зізнаються, що «Голос України» для них — мало не єдина розрада та співбесідник, якому можна довіритися. Скажімо, Людмила Жекова з Ізмаїла звертається до нас так: «Шановна і улюблена моя газето «Голос України»! Вже рік я прикута до ліжка і живу ліками, радіо та вашою газетою. Радію кожному її випуску, як у молодості раділа народженню дитини...» Незважаючи на нелегкі часи, пані Людмила усе-таки сподівається на краще. Як і інші читачі, котрі хоч і пишуть про негаразди в суспільному житті, черствість чиновників, високі ціни, безгрошів’я, але мають надію на краще майбутнє. Дякуємо В. Морозюку з Черкас, Тетяні Участкіній із Запоріжжя, Юрію Леську з Дніпропетровська, Василю Пилипіву з Тернопільщини, Ганні Швець і Миколі Ільчуку з Рівненщини та багатьом іншим нашим читачам за їхню небайдужість до долі країни та інтерес до нашої газети. Сподіваємося, що ви, шановні читачі, й надалі залишатимитеся з «Голосом України». І чекаємо від вас нових листів.

Валентина ПИСАНСЬКА.