На початку року (див. №21 від 2 лютого 2006) «Голос України» писав про принципову, майже класову, нелюбов голови Сквирської районної адміністрації Юрія Олійника до місцевих мас-медіа. Під «гаряче серце, чисті руки і холодну голову» колишнього бізнесмена, а нині представника влади потрапили районка «Вісті Сквирщини» та радіостудія «Шанс»: Юрію Вікторовичу рішуче не подобалися ні їхня творчість, ні самі творці. В чому, до речі, відверто поділився в розмові з автором цих рядків.

Для тих, хто призабув сюжет, нагадаю: керівник району дозволив собі «арештувати» наклад газети з не «тими» публікаціями на кілька днів і на кілька місяців затримувати фінансування газетярів та радистів, аби знали, хто «в домі господар». Хоча місцевий бюджет, як відомо, затверджує районна рада, а адміністрація є всього-на-всього розпорядником коштів, пана Олійника не збентежило власне самоправство: він-бо також державна людина і знає, що найкращий спосіб вишколу журналістів — голодний пайок. Після оприлюднення цих фактів намагалися «перевиховати» і самого голову райдержадміністрації: і прокурор району, і суд, і сесія райради, і, зрештою, «Голос України» своєю публікацією.

Зізнаюся, я майже забула про цю історію. Юрій Вікторович, як мені здалося при особистій зустрічі, хоч і був людиною дещо екстравагантною в діях, але не позбавлений здорового глузду. Вірила, що він скористався неприємним, але повчальним для себе уроком і припинив війну з журналістами. Але, на жаль, в даному разі «ідея виявилася вища за логіку»...

З’ясувалося, що втручання «ззовні» абсолютно не вплинуло на затятість пана Олійника, схоже, лише її посилило. З початку року — нині вже листопад, а не лютий — «Шанс» перебуває на жорсткій «дієті», встановленій головою районної держадміністрації. Рішеннями сесії райради радіостудії виділили на цей рік тридцять тисяч гривень з районного бюджету. Відповідні кошти щомісяця надходили в розпорядження фінансового управління Сквирської РДА, однак Юрій Вікторович із дивовижною послідовністю викреслює «Шанс» з переліку об’єктів фінансування. На цей майже спортивний азарт (якщо обійтися без медичної термінології) не може вплинути ніхто: ні рішення суду, ні сесії районної ради, ні намагання по-доброму з’ясувати стосунки. Як стверджує керівник радіостудії Тетяна Рогач, станом на нинішній день з виділених тридцяти їм не виплачено... майже двадцять дев’ять тисяч. У зв’язку з цим виникли заборгованості не лише із заробітної плати, а й у Пенсійний фонд (зрозуміло, в комплекті з пенею), на соціальне страхування та «Укртелекому» за використання мережі радіоточок. Пенсійний фонд погрожує за хронічну несплату відрахувань судом, а працівникам «Шансу» залишається лише заплатити штраф повітрям, яким їм пан Олійник, спасибі за милосердя, ще не заборонив дихати у межах контрольованого ним району.

Проте в цій ситуації вражає не алогічна амбіційність Юрія Вікторовича, а нейтралітет до неї з боку вищих інстанцій. Ще зрозуміла позиція екс-голови облдержадміністрації: можливо, Євген Жовтяк не хотів застосовувати надто жорстких санкцій до свого однокурсника, але нинішнього керівника області — Віру Ульянченко, здається, не пов’язує з Олійником інститутський сентимент. А між тим ще в липні Тетяна Рогач надіслала їй особисто телеграму-SOS про фінансовий абордаж та його причини з боку Юрія Олійника. Відповіді, як і результату, не дочекалися: мабуть, не той масштаб проблеми. Зверталися зі скаргою і до голови Київської обласної ради Володимира Майбоженка, тим паче що вже на першій сесії облради п’ятого скликання розглядалися «деякі питання інформаційного простору Київщини», однак після затяжного періоду очікування допомоги зрозуміли, що ситуація з радіостудією «Шанс» не належить «до деяких питань інформаційного простору».

Нічим не може допомогти журналістам і голова Сквирської районної ради Василь Титарчук. «Повірте, — сказав він у коментарі оглядачу «Голосу України», —ми вже використали всі важелі впливу на Юрія Олійника. Сесія райради висловила йому недовіру, районний суд Сквири зобов’язав його виплатити заборговане «Шансу», але ніщо не здатне пробити цей мур. Якщо і далі його «покриватимуть» зверху, пан Олійник відчує себе самодержцем всія Сквирщини».

Незважаючи на фінансову блокаду, журналісти не вимикають мікрофони. Вони продовжують виконувати свої обов’язки перед слухачами району. В селах, де проводове мовлення і нині залишається найважливішим джерелом інформації, не знають про «підпільну» боротьбу керівника району проти вже рідних для них голосів і тому з нетерпінням чекають на нові передачі. Підвести людей «Шанс» не може. І тому — попри власні проблеми, попри борги, що зростають, мов сніжна лавина, без зарплати, майже у фронтових умовах, виходять в ефір. Шкода, що цього не може оцінити Юрій Олійник. І ще більше шкода, що йому це сходить з рук.