Понад тисяча фермерських господарств Луганської області, за оцінкою фахівців, може зазнати розорення. А це — приблизно три тисячі нових безробітних. Сергій Воронков, котрий певний час тому очолював обласну асоціацію фермерів, вважає такий прогноз цілком виправданим і пояснює чому.

— Фермерство в нашій області почало розвиватися з 1992 року, до того ж досить активно. Хоча перша хвиля принесла в сільське господарство чимало різних авантюристів, зовсім випадкових людей, у яких не було ні досвіду, ні знань. Крім того, доводилося стримувати опір влади. Важливо відзначити і той момент, що перші фермери прийняли на себе психологічний удар від населення, для якого приватна власність уособлювала кричущу соціальну несправедливість. Одне слово, рух набирав швидкість не завдяки, а всупереч. Щоправда, у той час держава намагалася допомогти, частково фінансуючи розвиток нашого сільгоспвиробництва. Принаймні тоді приватний власник землі міг купити собі комбайн, трактор, різний реманент. Сьогодні ситуація інша. Фермерство наче розчинилося, нівелювалося. Про нього почали менше говорити, на державному рівні — менше підтримувати. Наприклад, сьогодні 40 відсотків фермерів Луганщини ледь зводять кінці з кінцями і гарної перспективи не мають. Власне кажучи, цієї перспективи немає й у самого руху...

Кандидата сільськогосподарських наук фермера Сергія Воронкова важко дорікнути в тому, що він згущає барви.

— У мене в користуванні 600 гектарів землі, — розповідає Сергій Іванович. — Якщо врахувати, що вартість одного гектара дорівнює 5—6 тисячам євро, хіба я зможу їх викупити? Звичайно, ні, у мене немає таких величезних грошей. В Україні накопичені великі кошти, які розумно вкласти в землю. У кого є вільний капітал, той і купуватиме її. Навряд чи фермери зможуть «потягатися» з олігархами, в яких, окрім грошей, є ще і влада. Сьогодні йдеться про укрупнення сільськогосподарських виробництв, а це руйнуватиме фермерство. Крім того, продаж землі покладе початок великій спекуляції, процесу відмивання грошей. Тому потрібно продовжити мораторій на продаж сільгоспугідь, поки в країні не будуть вироблені підходи, теоретичні обґрунтування, чіткі вимоги до приватного власника землі. Я гадаю, наприклад, що варто обмежити розмір господарства, зосередженого в одних руках. Монополія тут не потрібна. Крім того, варто зберегти фіксований податок на прибуток чи запровадити єдиний податок. І обов’язково передбачити державну допомогу. Сільгоспвиробництво дотовано у багатьох країнах світу. І найголовніше. Десять років ми ведемо мову про земельну реформу, але серйозно не задумуємося про те, яка кінцева мета такого реформування? Чого, зрештою, прагнемо, що збираємося будувати? Якщо йдеться про збереження і примноження того, що дала природа, то землю треба берегти, плекати, передати новому поколінню. От і треба думати, як це зробити. У нас, на жаль, ставлення до землі визначається тим, яка політична сила стоїть біля керма. До речі, середнє господарство в Східній Німеччині має лише 400—500 гектарів, у Франції і того менше — 40—50 гектарів. Укрупнення господарств у цих розвинених країнах не приживається, отже, такий курс не зовсім виправданий.

Українське фермерство Сергій Воронков образно називає «дитиною, яку народили і покинули». «Народили» з кон’юнктурних міркувань, не плануючи наперед динаміку і способи його розвитку. Тому більшість фермерів Луганщини зазнають збитків. Посередник витісняє їх на зерновому ринку. Багато хто вже продав новий врожай, щоб розрахуватися з боргами, і сьогодні ледь зводить кінці з кінцями. Якщо завтра мораторій на продаж землі буде знято, можна вважати, що їх фермерству настане кінець. Самодостатніх господарств у регіоні і десятка не набереться. Що стосується Воронкова, то його сільгосппідприємство в це число входить. Щоб знизити собівартість продукції, фермер уже 15 років застосовує мінімальний обробіток ґрунту (вважає, що орати землю можуть дозволити собі тільки багаті люди), обробляє лише рентабельно вигідні культури — пшеницю, соняшник. Такий підхід дає йому змогу вже десять років обходитися без банківських кредитів, при цьому мати всю необхідну сільгосптехніку.

Фермерський рух на Луганщині неоднорідний. Одні господарства з’являються, інші розоряються, але Сергій Воронков називає таку ситуацію нормальною. Йдеться, зрозуміло, про виживання. Хвилює інше. Ставлення держави до тієї армії сільгоспвиробників, що беруть на себе частку відповідальності за розвиток однієї з головних складових української економіки.

Луганська область.