На Закарпатті впродовж минулого тижня відкрито ще два дитячі будинки сімейного типу. Тепер їх в області вже 22. Таким є реальний вияв благодійної акції «Кожній дитині — родину», що започаткована обласною владою.

У селі Ратівцях Ужгородського району молоде подружжя Федора та Георгіни Лелекачів узяло на виховання двох хлопчиків — Миколку і Богданчика, котрі до цього перебували у Виноградівському сиротинці. Відтепер вони живуть у новенькому двоповерховому котеджі, в якому є вітальня, спальні, їдальня, ігрові кімнати. Зведено будинок коштом римо-католицької організації «Карітас» із Голландії. Про газифікацію житла та меблі потурбувалися обласна та районна влада. Голова Закарпатської облдержадміністрації Олег Гаваші на урочистостях з нагоди відкриття будинку, вручаючи сімейству в подарунок ще й телевізор, сказав, що за кількістю таких установ Закарпаття — лідер в Україні. Не з порожніми руками прибули в Ратівці й голова Ужгородської райдержадміністрації Анатолій Колібаба та голова районної ради Михайло Фединець, зі своїми подарунками приїхали сюди представники місії з Голландії, Німеччини та Угорщини. Анатолій Колібаба підкреслив, що це — перший дитбудинок сімейного типу в районі, але не останній. А Ратівський сільський голова Тетяна Андрусь, приймаючи численних гостей — на подвір’ї зібралося мало не все село, — знайшла хвилинку, щоб показати ще два такі само котеджі, що зводяться поруч. Під спорудження четвертого вже заготовляють будматеріали.

— Ми відвели землю не лише під будівництво, а й для інших потреб, — розповіла пані Тетяна. — Не зайвими будуть і грядочки, і сад, і дитячі майданчики. Фактично, в селі вже вимальовується нова вулиця. Ми довго прикидали, як назвати її й зійшлися на думці — хай буде Дитяча. — На зведенні будинку працювали й наші голландські друзі. Щоправда, багатьом з них довелося тимчасово змінити професії лікарів, учителів, юристів на будівельників. Працювали таким собі вахтовим методом. А допомагав усім Федір Лелекач.

Кожен котедж розрахований на десятьох діток. Подружжя Лелекачів найближчим часом візьме під свою опіку третю дитинку, позбавлену батьківського тепла. А згодом будинок наповниться радісними голосами ще сімох. За словами Анатолія Колібаби, будуть серед них четверо братиків та сестричок маленького Миколки, мати якого померла, а батька позбавлено батьківських прав. Нова його мама Георгіна за фахом учитель-психолог. Не залишаться осторонь виховання прийомних онуків і батьки подружжя — Арпад та Марія.

«Велике серце!» Ці слова голова обласної ради Михайло Кічковський адресував сім’ї Олександра та Ольги Фізеші, яка мешкає в селі Великі Береги Берегівського району. Маючи вже двох своїх дітей — доню Сабіну та сина Іштвана, — вони щиро, як рідних, прийняли у свій дім трирічного Гергева та чотиримісячного Марка-Іллю. А привезли їх до своєї хати з Берегівської лікарні як таких, котрі були покинуті рідними матерями.

— Я ладна була забрати всіх тих, хто нещасливою долею знайшов там тимчасовий притулок, — ледь стримуючи сльози, ділилася пані Ольга. — А відтак, посміхнувшись, сказала: — Але ще не пізно. Бачили б ви, з якою радістю клопочуться біля маленьких Сабіна та Іштван! Тож маємо на меті зробити наш дім рідним ще для трьох діток. Тим паче що в Гергева є братики й сестричка...

Того дня в будинку Ольги та Олександра Фізеші було тісно від подарунків та гостей. Серед них — представники Берегівських райради та райдержадміністрації, благодійного фонду «Шамуель». Висловлюючи глибоку вдячність сім’ї за щедрість душі, Михайло Кічковський вручив їй холодильник і запевнив, що родина може розраховувати на всебічну підтримку влади. Бо доброчинність — то і велика робота, і велика відповідальність. Саме для створення нових й підтримки вже існуючих таких сімей створено благодійний фонд «Кожній дитині — родину». Отримала родина й інші подарунки: від ВАТ «Берегівський радіозавод», де керівником В’ячеслав Макєєв, — сучасну пральну машину фірми «БОШ», від заступника голови районної ради Іштвана Петрушки — набори дитячого харчування. А сільський голова Марта Орос сказала: «Кожна дитина має зростати в теплі рідної домівки. Велику справу роблять ті, хто таке тепло дарує. Тим паче навіть нерідним дітям...».

— Як нерідним? — заперечила пані Ольга. — Вони відтепер нам рідні!

Закарпатська область.