Таке запитання у Верховній Раді ставили жінки, яких у сесійній залі зібралося чи не найбільше в її історії. Життєрадісні, впевнені в собі дами провокували до думки — хто кого тут зібрався захищати, особливо коли на їх тлі бачиш нечисленну групку чиновників чоловічої статі в урядовій ложі, які й покликані дбати про гендери та тендери. Головуючий на слуханнях Адам Мартинюк напівжартома назвав ситуацію у сесійній залі матріархатом.

І серйозно зауважив, що в історії українського парламентаризму вперше проводяться в один день одразу два слухання на такі актуальні теми. Перша — «Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження гендерного насильства», друга — «Рівні права і рівні можливості в Україні: реалії та перспективи». Головуючий нагадав не лише про потребу вирішення таким чином нашої «домашньої» проблеми, а й про підтримку в такий спосіб прийнятої Парламентською асамблеєю Ради Європи резолюції з питання об’єднання зусиль парламентів у подоланні побутового насильства над жінками та проведення у листопаді 2006 —березні 2008 року пан’європейської кампанії Ради Європи у боротьбі з насильництвом над жінками.

Головний доповідач, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко загалом не приховував безпорадності держави в розв’язанні такої делікатної проблеми. Достатньо назвати одну з них, що зазначена майже у всіх розданих учасникам слухань довідкових матеріалах: наша держава не має достовірної статистики про реальні прояви насильства в сім’ї. За узагальненою інформацією, станом на перше півріччя нинішнього року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тисяч звернень з питань насильства у сім’ї. За даними МВС, на сьогодні на обліку в органах внутрішніх справ перебуває більш як 85 тисяч сімейних насильників, цього року поставлено на облік майже 60 тисяч таких осіб. А скількох «горе-капітанів сімейного корабля» на олівець не взято?!

Одначе, на відміну від загальноурядових інформаційно-аналітичних матеріалів, Юрій Павленко головною причиною насильства в сім’ї назвав не психологічні чинники, а саме економічні, зокрема безгрошів’я. Зупиняючись на «букеті» цих чинників, він досить точно зауважив, що часто жінки в сім’ї, зазнаючи протиправних утисків від чоловіків, не мають сили припинити насильство, розірвавши шлюб, бо стримує одне — відсутність житла чи можливості самостійно заробити на утримання сім’ї.

Саме на соціально-економічних чинниках сімейних негараздів, зокрема насилля, побудував свою співдоповідь голова Комітету з питань прав людини і нацменшин Леонід Грач. Він підвів під нинішні проблеми ідеологічну платформу, наголошуючи на тому, що не можна позбутися насилля в суспільстві, де є майнова нерівність, відсутні реально безплатна охорона здоров’я, освіта. Водночас він покритикував Юрія Павленка, наголосивши, що очолюване ним міністерство не зробило все від нього залежне для втілення в життя відповідного законодавства.

Таке саме звинувачення на адресу міністерства висловила і координатор українських і пан’європейських заходів з подолання побутового насильства над жінками, народний депутат Олена Бондаренко. Вона висловилася за розроблення і прийняття національної програми подолання побутового насильства, за створення тимчасової спеціальної комісії з цих питань тощо.

Гостя слухань, Уповноважена з рівних можливостей сейму Литовської Республіки пані Аушріне Бурнейкене наголосила: розв’язання гендерних проблем — справа і чоловіків, і жінок.

Пропозицій подолання обговорених проблем лунало чимало. Їх перелічено у проекті рекомендацій цих парламентських слухань. Тут і посилення інформаційно-просвітницької політики держави, і розроблення комплексу заходів з реалізації на національному рівні пан’європейської кампанії ПАРЄ боротьби з насильством проти жінок. Потребу зробити ставку на раннє виявлення насильства в сім’ї, а не на боротьбу з наслідками. Окремо, і найгучніше, лунали пропозиції удосконалення правових методів покарання сімейних насильників. Ще б пак, адже, як зауважувалося, такий вид покарання, як накладення штрафу за насильство в сім’ї, змушує самих потерпілих, насамперед жінок, приховувати цей вид злочину, бо ці штрафи б’ють по сімейному бюджету. Переконаний, що більшість українських сімей, як то кажуть, обома руками підтримають пропозицію доповнити перелік покарань чоловіків-насильників обов’язковим лікуванням від алкоголізму.