Листи, що надходять до рубрики
«Ніхто не хоче воювати», свідчать про небайдужість суспільства до обговорюваної теми про те, чи можливе примирення вояків ОУН—УПА та ветеранів Радянської армії, котрі в роки Великої Вітчизняної війни були по різні боки барикад. А також представників наступних поколінь, які одних вважають зрадниками народу та братовбивцями, а інших — борцями за незалежність України та вимагають встановити нарешті справедливість. На жаль, не так багато наших дописувачів закликають до примирення.Редакція продовжує дискусію і сподівається, що читачі не лише засуджуватимуть тих чи тих учасників далеких подій, а й, можливо, запропонують шляхи розв’язання цієї проблеми. Чекаємо ваших листів.
Боляче розчаровуватися
Скільки людей — стільки й думок, але я гадаю, що поки з голів не вивітриться радянська пропаганда, доти в Україні не шануватимуть патріотизм і національні інтереси. Ліві політичні партії до своїх назв додають слово
«Україна». Але хіба це українці, якщо вони й досі пропагують на користь неіснуючих СРСР і КПРС?Ще більше дивує позиція гаранта Конституції: мовчання і байдужість. Рік тому я вірив, що Президент Ющенко наведе лад у державі. Нині в цьому боляче розчаровуватися. І насамкінець. Треба негайно розсекретити архіви колишнього КДБ, щоб народ знав правду про минуле й не допустив його повторення. Мене ображає позиція лівих в Україні. Я — за заборону КПУ й таких партій, як вона.
Йосип БІЛОСКУРСЬКИЙ.
Херсонська область.
Зачепило за живе
Дискусія про можливість примирення вояків ОУН—УПА і ветеранів війни зворушила серце. І не лише моє. Мої бабуся і дідусь — ветерани війни теж палко сперечалися. Звісно, вони підтримують ветеранів Радянської армії.
Чи може бути по-іншому? Обидві сторони повинні розкаятися і вибачитися одне перед одним? Але мої прабатьки не бажають вибачатися за те, що врятували мільйони людей. Та я переконана, що вояки ОУН—УПА теж не готові вибачатися, бо їхні вороги завжди були СРСР і фашизм. Про це навіть у шкільній програмі зрозуміло пояснюється. А я вважаю, що ті, хто бажав примирення, — примирилися, а хто ні, то...
Прикро, але Україна за роки незалежності зірок з неба не хапала. Тому чимало людей хочуть назад до СРСР, щиро жалкуючи, що колись на референдумі сказали йому
«ні!» Бо тоді жили нехай в оманливій, але стабільності, про що нині вже й не мріють. А за помилки треба платити, інколи, може, й завелику ціну.А що ми, молоді, залишимо після себе, яку пам’ять? Але бодай усвідомлювати, що життям завдячуємо тим, хто боронив рідну землю, не так важливо, на чиєму боці, повинні...
Вікторія МУХОМОР, 17 років.
Черкаси.
У якій кузні кували нагороди?
Прихильники ОУН—УПА твердять, ніби саме члени цих угруповань виконали основну місію в боротьбі за незалежність України. Так, вони насправді вороже ставилися до комуністів,
«москалів», лікарів, учителів, котрі приїхали працювати в Західну Україну. Чимало фахівців змушені були втекти від такої «гостинності» — щоб залишитися живими. Після закінчення війни я ще три роки служив у Радянській армії на Тернопільщині. Солдати самі заготовлювали дрова, збирали врожай на колишній панській землі. Я спілкувався з тамтешніми мешканцями. Й не всі вони підтримували вояків ОУН—УПА. Казали: «Пішов у ліс, щоб не потрапити на фронт». Або: «Пересидів у схронах, щоб не «дослужувати» на Уралі» тощо.Але я про інше. Хай би мені ці вояки відповіли на кілька запитань. Приміром, яка держава забезпечувала їх уніформою, що надягають досі? Скільки комуністів чи
«москалів» потрібно було знищити, щоб одержати нагороди, якими вони хизуються нині? Яка держава і в якій кузні їх викувала? Чому ці борці за незалежність, вимагаючи прирівняти їх до ветеранів війни, не згадують і не святкують у тих місцях, де вони «воювали» з фашистами?Непрошений гість — гірший від татарина, каже народна мудрість. Кияни вчинили правильно, що не дозволили непрошеним гостям вільно відзначати своє свято в столиці України. Прошу дати відповідь на запитання на сторінках газети
«Голос України», яку я постійно передплачую. Втім, певен, що мого листа не надрукують.Федір САТІЄНКО.
Черкаська обл.
