Проблема працевлаштування випускників вищих навчальних закладів в сучасних умовах розвитку української держави і перетворень в освітніх процесах є надзвичайно актуальною, гострою і болючою.

Основним завданням держави у сфері вищої освіти є забезпечення потреб суспільства у кваліфікованих кадрах. Рівень ефективності освіти, реалізація її переваг визначається лише через практичну діяльність випускника. Надзвичайно гірко усвідомлювати, що, незважаючи на велику кількість навчальних закладів, українська вища освіта не виконує головну зі своїх функцій: вона постійно відстає від запитів вітчизняного ринку праці, штампуючи спеціалістів, які були потрібні йому декілька років тому. За своєю суттю вища освіта стала необхідною скоріше для підтвердження або підвищення соціального статусу, ніж для отримання перспективи кар’єрного зростання і збільшення заробітної плати.

На сьогодні ми можемо говорити про існування загальнодержавної проблеми: значна кількість спеціалістів, які здобувають вищу освіту, у т. ч. і за рахунок коштів державного бюджету, не працевлаштовується за фахом, а попит фахівців на ринку праці ще не став визначальним критерієм оцінки ефективності діяльності вищого навчального закладу. Рейтинг вузів продовжує визначатись за конкурсом прийому. Це призводить до вкрай неефективного використання коштів державного бюджету, тому що:

1. Не забезпечено ефективне прогнозування та планування підготовки кадрів з вищою освітою.

2. Випускники отримують направлення на підприємства недержавної форми власності, самостійно працевлаштовуються в недержавні структури, а у вищих навчальних закладах галузевого підпорядкування спостерігається тенденція відсутності направлень на роботу.

3. Всупереч чинному законодавству не укладаються тристоронні угоди між студентом, керівником вищого навчального закладу і роботодавцем-замовником.

4. Міністерство освіти і науки України, а також низка галузевих міністерств, у підпорядкуванні яких перебувають деякі вищі навчальні заклади, не здійснюють координуючих заходів стосовно обсягів та освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки фахівців з урахуванням нерівномірного розташування вузів по країні. З цієї причини випускники працевлаштовуються переважно за місцем навчання, тож маємо нерівномірне забезпечення регіонів кадрами.

5. Оскільки чинним законодавством не визначено відповідальності за надання студентами, установами, підприємствами та організаціями неправдивої інформації про фактичне працевлаштування, то і дані про працевлаштування значної частки випускників вузів є недостовірними, також не рідкість відсутність підтверджень фактичного працевлаштування.

І це тільки короткий перелік проблем. В чому полягають основні причини такої ситуації? Головним і визначальним негативним фактором, на мою думку, є недосконалість законодавчої бази, і, як наслідок, — відсутність взаємодії у цьому напрямі центральних органів виконавчої влади, що перетворюються на героїв славнозвісної байки про лебедя, рака і щуку. Ми не можемо звинувачувати у бездіяльності наші профільні міністерства, ми, повторюся, говоримо про нескоординованість їх дій і, відповідно, відсутність результату.

Відрадно, що в таких проблемних умовах деякі вищі навчальні заклади усвідомлюють необхідність не тільки давати студентам професійну освіту, а й серйозно працювати над питаннями їх працевлаштування і майбутньої кар’єри. Недосконалість та недієвість державної системи працевлаштування спонукає такі вузи переходити до позиції персональної відповідальності перед своїми випускниками за успішність їхнього професійного життя. Так, 25 жовтня 2006 р. на базі Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського було проведено першу в Україні науково-практичну конференцію «Проблеми і перспективи працевлаштування випускників вищих навчальних закладів». До участі у конференції були запрошені вищі навчальні заклади України, представники місцевої виконавчої влади, центрів зайнятості, Пенсійного фонду, роботодавці.

Треба зазначити, що Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського став не лише ініціатором проведення конференції з надзвичайно актуальною тематикою. Цей вищий навчальний заклад зміг запропонувати і продемонструвати власний досвід ефективної роботи стосовно працевлаштування випускників, власні підходи, що дають надзвичайно позитивні результати.

Проведена конференція ще раз свідчила, що подібна ініціативність і напрацьований досвід вищих навчальних закладів повинен поєднуватись зі стратегічними установками зацікавлених міністерств, відомств, інших структур. А такі установки перебувають у безпосередній залежності від реформування і удосконалення законодавчої бази в освіті.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що нагальною потребою на сьогодні є формування системного законодавчого поля в галузі працевлаштування випускників. З цією метою на початку вересня було зареєстровано законопроект за моїм авторством «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про вищу освіту» (стосовно працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням).

Законопроектом передбачаються зміни і доповнення до низки статей Закону України «Про вищу освіту», які врегулюють відносини, що виникають у зв’язку з необхідністю гарантованого працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Метою цих змін і доповнень є створення ефективної системи працевлаштування, заснованої на взаємодії органів управління центральних органів виконавчої влади у галузі праці й зайнятості населення та освіти й науки.

Зокрема, до основних завдань спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, слід віднести не тільки «сприяння працевлаштуванню випускників», але й вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці у тісному співробітництві з центральними органами виконавчої влади у галузях праці і зайнятості населення. Також необхідно наголосити саме на «забезпеченні», а не «сприянні» працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.

З метою наголошення на відповідності виконання державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою до пріоритетних державних потреб, а також з метою приведення у відповідність Закону України «Про вищу освіту» до Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» до низки статей внесені відповідні доповнення.

Норми Закону України «Про вищу освіту», які регулюють права і обов’язки осіб, що навчаються у вищих навчальних закладах, оновлені з наголошенням на праві мати гарантоване працевлаштування (якщо їх підготовка здійснюється за кошти державного бюджету), а також на обов’язку дотримуватися умов порядку про працевлаштування.

Стаття 56 Закону України «Про вищу освіту», яка безпосередньо регулює відносини у сфері працевлаштування випускників, запропонована в новій редакції, що передбачає новий порядок взаємодії між державою в особі замовника кваліфікованих кадрів з вищою освітою, вищим навчальним закладом як виконавцем такого замовлення, і випускником, який має право на гарантоване працевлаштування.

Необхідно зазначити, що запропонований законопроект у разі його прийняття вимагає розробки і затвердження Кабінетом Міністрів України нового «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», а також «Порядку визначення та відшкодування випускниками, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування» (такий порядок мав бути розроблений ще до 1 січня 1997 р. згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №992 від 22 серпня 1996 р.).

Якою буде кінцева мета? Прийняття законопроекту, про який ішлося, сприятиме:

* стимулюванню співробітництва спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в галузі праці, зайнятості населення, освіти і науки між собою, а також із вищими навчальними закладами;

* забезпеченню держави висококваліфікованими кадрами з вищою освітою відповідно до пріоритетних державних потреб зокрема і поліпшенню ситуації на ринку праці в цілому;

* підвищенню ефективності використання коштів державного бюджету, спрямованих на підготовку висококваліфікованих кадрів.

Я сподіваюсь на підтримку і розуміння надзвичайної важливості прийняття законопроекту з боку Комітету з питань науки і освіти, інших профільних комітетів, а також розраховую на плідну співпрацю із зацікавленими владними і освітянськими структурами. Адже лише державний підхід до працевлаштування і сприяння кар’єрі випускника у поєднанні з ініціативою вузів і роботодавців можуть бути гарантією розвитку економіки і соціальної гармонії в країні. І від наших спільних зусиль залежатиме кінцевий результат.

Народний депутат України Максим ЛУЦЬКИЙ.