Три проби води, або Чи завжди вона добра

Після домашнього експерименту з відстоювання рідини з-під крана чимало киян знаходять у посудині іржавий осад, піщинки... «Облагороджуючи» жеківську воду, пропускають її через фільтри, додають до неї коагулянти. Або вирушають до бюветів чи по пляшковану до супермаркетів. Тим часом головний державний санітарний лікар України Сергій Бережнов оптимістично запевняє: «Я не користуюсь жодними фільтрами, вживаю водопровідну, бо в Києві вона досить безпечна, принаймні краща, ніж будь-де в країні». Мовляв, п’ю і вам раджу. Тож киянам пощастило: для них — потужний водоканал, реконструйовані очисні споруди. А хлорування у ВАТ «АК «Київводоканал» вважають найефективнішим і найдешевшим методом обробки води. З 1996 року зі впровадженням тут новітніх технологій у ній значно зменшився вміст хлору, а отже, і хлорорганічних сполук. Нині на підприємстві запроваджують ноу-хау — обеззараження з безхлорним ефектом. Технологія як цікава, так і дорога. Та й науковці ще нічого не сказали про безпечність «нової» води.

— Проте повної альтернативи хлору для понад двомільйонного міста поки що немає, — аргументує головний технолог ВАТ «АК «Київводоканал» Інна Лавренчук. — Бо в чотирьох тисячах кілометрів труб 135-річного водогону потрібно залишати дезінфікат згідно з нормативними вимогами, щоб не розмножувалися хвороботворні бактерії. І саме хлор виявляє бактеріальну дію на всьому своєму шляху — від водозабору до споживача. А сучасні методи знезараження, що застосовуються в Європі, зокрема опромінення ультрафіолетом та озонування, які набули широкого розголосу, у наших умовах стають у нагоді лише в процесі обробки води, для поліпшення її органоліптичних показників (прозорість, запах і смак). Бо якщо обмежитися тільки цими технологіями, то, запевняють фахівці, ідеально очищена вода все одно потім забрудниться в мережі. Радикальний вихід: будувати новий водогін зі спорудами, скажімо, як у Франції, наповненими активованим вугіллям. Тобто замінити геть усе, до останньої труби...

Ще один вдячний споживач жеківської води — заступник головного державного санітарного лікаря України Михайло Ситенко переконує, що у нас вода за більшістю показників краща, ніж в Європі, а деякі вимоги навіть жорсткіші. Це, за його словами, підтвердили і представники ВООЗ, які нещодавно брали участь у науково-практичній конференції з проблем питної води у Києві. Він порадив: чим перейматися хлоруванням води, краще вивчити проблему її збереження та обліку, адже питну використовують для технічних і побутових потреб. І закликав ставитися до водних ресурсів як до таких, що через діяльність людини не встигають відновлюватися.

Відповідно до Закону України «Про питну воду і питне водопостачання», контроль за тим, що ми п’ємо, здійснюється за державним стандартом. І послуговуються у нас стандартом, прийнятим ще... 1982 року. Відтоді стан екології вочевидь погіршився, зросла кількість бактеріальних збудників і небезпечних хімічних сполук. Однак у законі є рятівний підпункт: у кожному регіоні органи санепіднагляду мають право формувати власний перелік додаткових показників контролю за якістю. Якщо за старим держстандартом вода тестується за 28 показниками, то з 1988 року столичний санепіднагляд почав видавати свої приписи контролю вже за 84—86 показниками — зокрема, на вміст радіонуклідів чорнобильського походження (амирицій і плутоній, радон, радій тощо), гельмінтів, солей важких металів, хлорорганічних сполук, поверхнево-активних речовин, вірусів, нафтопродуктів тощо.

Лише нині відповідні міністерства, відомства та академічні інститути виконали дві третини робіт зі створення нового національного стандарту на питну воду.

Зазирніть у трубу

Завідувач відділу гігієнічних проблем екології Київської міської санепідстанції Сергій Тимошенко згоден: усе, що застосовується для знезараження води, певною мірою впливає на організм. Однак запевняє: за концентрації залишків хлору 0,3—0,5 мгм/л споживач не матиме клопотів зі здоров’ям, що підтверджено довготривалими дослідженнями. Тим паче ці незначні рештки під час кип’ятіння або відстоювання виділяються у повітря. «Кажуть, труять народ. Але якби ми не хлорували воду, то черевний тиф, холера та інші хвороби не забарилися б», — зауважив Сергій Миколайович. До слова, в Києві впродовж останніх 30 років не зареєстровано спалахів інфекційних захворювань, що їх спричинила б недоброякісна вода.

Сергій Тимошенко радить споживачам ліпше звертати увагу на стан водопровідної мережі (розрахованої на 25—30 років) у старих будинках, особливо в «хрущовках», «сталінках», зведених у 50—60 роках минулого століття. На виході зі зношених труб якість води змінюється, і її ніхто не контролює. А для самопорятунку рекомендує зранку воду спускати бодай протягом п’яти-десяти хвилин.

А якщо насправді всі так почнуть робити, що це буде за економія водних ресурсів і наших з вами грошей (у кого лічильник)! Та й доки ж доведеться так рятуватися —адже 50—70 відсотків труб вичерпали свій ресурс? Щоправда, в нинішньому бюджеті окремим рядком передбачені кошти на розвиток водопровідно-каналізаційного господарства. Навіть, кажуть, є певні зрушення, зокрема, на аварійних ділянках азбестоцементні труби замінюють на сталеві або поліетиленові. Якими темпами?

Тухлі яйця з бювета...

Пенсіонерка Марія Степанівна хоч і мешкає у багатоповерхівці, але в приготуванні їжі цілком покладається на альтернативні джерела води. На щастя, у столиці 205 бюветів, тільки ось від одного, що поруч з домівкою, їй довелося відмовитися: вода часом відгонить... тухлими яйцями. Старенька не сприйняла бюветної з запашком.

Фахівці аргументують: джерельна може мати природний підвищений вміст сірководню, що відповідає нормативам. Санепідстанція регулярно відбирає воду для контролю з кожного бювета: влітку — щодекади, взимку — щомісяця. Багато хто думає, що в прозорій з підземних джерел менше ризику для здоров’я, одначе вона теж буває надмірно мінералізована, забруднена пестицидами, промисловими стоками. Тоді бювет закривають для очищення і додаткової підготовки. Лише 145 їх — на балансі «Київводоканалу», решту обслуговують неспеціалізовані організації. Вони мають контролювати воду, очищати і навіть охороняти її. Ви часто бачили охоронців біля бювета? А що тільки не роблять там наші громадяни: чепурять машини, напувають тварин, перуть одяг. Зазвичай санепідстанція змушена закривати 20—30 бюветів щороку на профілактику і промивання.

Агов, «зелені»!

Про дитинство Сергію нагадує мальовнича річечка, що живить Дніпро. З батьком він ходив ловити у прозорій, мов сльоза, воді неповоротких раків, яких тоді було безліч. Тепер уздовж берега шикуються котеджі. Власник одного з них регулярно міняє у своєму басейні воду (яку бере з річки), а перед тим ретельно оброблює його хімзасобами, які піною стікають, зрозуміло куди. Зникли раки. Не сприйняли води, «збагаченої» людиною з котеджу.

Понад 80 відсотків українців беруть воду з відкритих водойм, зокрема 35 мільйонів споживають її із Дніпра. На жаль, басейни майже всіх річок фахівці відносять до забруднених і навіть дуже... Переважно сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, важкими металами. Санітарно-епідеміологічна служба дослідила півсотні водойм і жодна повністю не відповідала гігієнічним вимогам.

Чиста вода — турбота держави. Але не лише. Керівник інформаційного центру української екологічної асоціації «Зелений світ» Сергій Федоринчик констатує: діяльність її волонтерів — швидше виняток, ніж правило. Насправді громадським організаціям рідко вдається чогось досягти, бо хто їх слухає? Вони перетворюються на декорацію демократичної країни, а сила грошей і безпринципність беруть гору. «Що з того, що наші активісти проводять рейди, обстежують прибережні смуги, їх розорювання, вказують на неприпустиму забудову, розміщення різноманітних складів тощо? — каже він. — Адже Водний кодекс України, прийнятий 1996 року, порушується повсякчас. Але з різних інстанцій ми отримуємо лише відписки. Проблема — в екологічній політиці держави, де питання охорони довкілля не є пріоритетним».