Місто козацької слави Берестечко переживає один із найважчих періодів своєї історії. Людей тут помирає утричі більше, ніж народжується. Майже половина населення міста — пенсіонери.

Перед Другою світовою війною в Берестечку було 6700 мешканців, сьогодні — 1800. І місто дедалі більше обезлюднюється. Торік в ньому народилося 13 дітей, померло — 44 особи, за вісім місяців 2006-го, відповідно, 8 і 30. Пустками стоїть 70 хат. Колись відомий на Волині центр ремісництва, Берестечко сьогодні відлякує молодь безперспективністю. 1940 року тут працювали цегельний і вапняний заводи, водяний млин з олійницею, маслозавод, хлібопекарня, шевські та кравецькі майстерні, виготовляли безалкогольні напої, консерви. У повоєнному 1946 році берестечківські майстри випускали вози, сани, кінську збрую, діжки, дерев’яні відра, столи, табуретки, дверні завіси, віконні ручки, светри, жіночі хустки, рукавички, вироби із шкіри. Тут працювали лісопильний, цегляний і вапнярний заводи, кузня, слюсарня, столярна і бондарна майстерні, млини, пекарня, олійниця, крупорушка. На водяному млині на річці Стир було встановлено гідрогенератор, який давав місту електроенергію. У 1960-х роках місцевий завод будматеріалів випускав навіть черепицю і шифер. Занепад Берестечка розпочався 1959 року, коли воно перестало бути райцентром.

Що сьогодні має Берестечко? Створеного на базі колишньої військової частини заводу «Волиньмаш» фактично вже не існує. Возити за 30 кілометрів із станції Горохів метал, щоб потім порізати і зварити з нього металоконструкції, виявилося справою невигідною. Є, правда, й обнадійливі факти. Завдяки старанням підприємця Петра Захарчука, нині, на жаль, вже покійного, вдалося відродити плодоконсервний завод. Сьогодні на ньому працює 45 осіб. Підприємство виготовляє фруктове повидло, яке відправляє до Запоріжжя, Дніпропетровська, Донецька, Луганська та інших регіонів України. Нещодавно введено до ладу м’ясопереробний цех фірми «Апетит». У ньому виготовляють ковбасні вироби, різні копченості. Є невелика, на 12—13 працюючих, швейна фірма «Камелія». Ось, власне, і всі підприємства, які можуть наповнювати міський бюджет.

Окрім того, в Берестечку є середня школа, професійно-технічне училище, районна лікарня №2, психо-неврологічний інтернат, споживче товариство, комунгосп, лісництво, професійна пожежна команда, відділення «ПриватБанку» і Ощадбанку, бібліотека, Будинок культури, Будинок школяра.

Дещо рятує місто вигідне розташування. Адже поблизу Берестечка сходяться кордони одразу трьох областей: Волинської, Рівненської, Львівської. Тут ціле мережево шляхів. Завдяки цьому місто здавна є торговим центром округи. Тут працює 34 приватні магазини, бари та кафе, а також два гастрономи і два кафе споживчого товариства. Щосуботи гомонить велелюддям один із найпопулярніших на Волині ринок. І все ж робочих місць у Берестечку катастрофічно бракує. Тож молодь після закінчення школи змушена залишати рідне місто. В районному центрі зайнятості зареєстровано 27 безробітних. А фактично їх значно більше. Майже сотня мешканців перебувають на заробітках за кордоном.

Тож як вижити Берестечку? Що слід зробити, щоб відкрити перед ним перспективу розвитку? Проблеми, які постійно хвилюють міського голову Миколу Шотіка.

— Берестечко — одне з найменших за кількістю населення міст України. За цим показником ми обігнали лише містечко Угнів, що на Львівщині. Попри це, Берестечко відоме в державі, — не без гордості зауважує Микола Олексійович. — Однак слава героїв-козаків обходить нас стороною. Річ у тому, що саме поле Берестецької битви розташоване вже в Рівненській області. Хтось ніби навмисно поділив місця нашої бойової слави між Волинню і Рівненщиною. Невже хоч зараз не можна виправити цю несправедливість і об’єднати Берестечко з довколишніми селами —Пляшева, Острів — у єдину адміністративну одиницю? Адже в нашому місті є чимало архітектурних пам’яток, пов’язаних із відомою битвою. Це, зокрема, Свято-Троїцький костел, збудований поляками у XVІІ столітті на честь перемоги під Берестечком. Православний Свято-Троїцький собор, зведений на початку минулого століття на честь подвигу козацько-селянського війська. Після завершення розпочатої у 2000 році реконструкції він стане одним із найбільших в Україні. З цією знаменною подією пов’язано і храм XVІІІ cт. у сусідньому з Берестечком селі Кутрів. Є й інші пам’ятки минувшини: каплиця Святої Теклі (XVІІ ст.), кам’яний стовп на могилі князя Пронського (XVІ ст.). Від центру Берестечка до колишнього княжого міста (нині села) Перемиль з його давнім городищем лише п’ять кілометрів. Тож містечко приречене стати туристичним центром.

— Щоб привернути сюди мандрівників, — продовжує Микола Шотік, — потрібно зробити місто привабливим, благоустроїти його. Коштів для цього в нашому бюджеті немає. Без допомоги Луцька і Києва тут не обійтися. Хоч дещо намагаємося зробити і самі.

Разом з Миколою Шотіком йдемо містечком. Попри все воно і нині вабить око своєю оригінальністю. Стоять навпроти один одного православний собор і католицький костел, збудовані на честь доблесті двох військ: козацького і королівського. Православний храм вражає око пишнотою оновлених форм. Після реконструкції він став удвічі вищий. Головний купол сягає висоти понад 50 метрів. Сяючий золотом хрест на ньому в погожу погоду видно за десять кілометрів. Приємно відзначити, що досить активно ведуться роботи із зовнішнього оздоблення собору. Тильна його частина милує око свіжістю щойно пофарбованих стін. Якщо роботи вестимуться так активно, то цілком реально, що вже на наступне храмове свято Святої Трійці прочан зустріне повністю оновлений зовні собор.

У невеликому сквері поблизу собору пам’ятник Богдану Хмельницькому, навпроти нього — погруддя Тарасу Шевченку. Обидва тут не випадково. Гетьман у 1651 році привів своє військо під Берестечко, боронячи волю України, Кобзар — оспівав у своїх творах подвиг лицарів Берестечка. Ідилію порушує невідреставрований костел. Кілька разів починали роботи, однак жодного разу не доводили до пуття. Добре, що хоч спромоглися накрити зверху бляхою. А ця культова споруда могла б прикрасити центр містечка. Навіює смуток і споруда закритого кінотеатру. Його приміщення давно потребує капітального ремонту.

Менше як за сотню метрів від собору — Стир. Вода тут у ньому кришталево чиста. Важко повірити, що у наш час ще бувають такі річки. Мешканці Луцька, через який теж тече Стир, можуть лише позаздрити. Дивуються його прозорості й численні гості Берестечка, насамперед зарубіжні. Тож добре облаштовані купальні містечку теж би не завадили. Слів немає, край цей просто створений для туризму, в тому числі й так званого зеленого.

Погоджуюся з Миколою Шотіком, що без підтримки держави Берестечку не піднятися з колін. У ньому не потрібно будувати великих заводів, фабрик. Майбутнє містечка, на думку його голови, у розвитку мистецьких промислів, цехів з виробництва сувенірної продукції, підприємств з обслуговування туристів. Свою підтримку в пожвавленні екскурсійної діяльності має надати також туристична адміністрація України.

Берестечко повинне стати місцем паломництва усіх українців, хоч би де вони жили. Битву за Берестечко ми все ж мусимо виграти.