Ще задовго до свого сорокаріччя Геннадій Марич став популярною людиною в аграрних колах Запорізької області. На відміну від маститих «китів» сільгоспвиробництва, котрі до початку реформування вже з’їли не один пуд солі на керівній роботі, на той час він мав лише диплом інженера-механіка та деякі виробничі навички, які й досвідом не назвеш. Зате, успадкувавши від батьків життєрадісний характер і міцну господарську хватку, не скис перед натиском негараздів і, втративши роботу після розпаду підприємства, сам почав її вигадувати для себе. Так став приватним підприємцем.

Але діяльна натура досягнутим не вдовольнилася, і невдовзі Геннадій Вікторович разом із друзями створив товариство з обмеженою відповідальністю «Агротех». Своєрідність підприємства полягає в багатовекторності його виробничої діяльності. Це насамперед повноцінне сільськогосподарське виробництво, основою якого є рослинництво. На 5100 гектарах працівники товариства вирощують зернові колоскові культури, кукурудзу, соняшник та ріпак і отримують непогані врожаї. Є й тваринницька ферма, де утримують овець, а незабаром після реконструкції викуплених приміщень підсобного господарства збанкрутілого заводу «Орсільмаш» почнуть розводити свиней, а також ставкову рибу.

Товариство має потужний переробний цех та мережу фірмових магазинів, де реалізують борошно, хліб, макаронні вироби, крупи та інші продукти власного виробництва. Але насамперед вони надходять до трьох їдалень, які розташовані у виробничих підрозділах, завдяки чому обіди тут коштують лише півтори—дві гривні.

Перспективний і такий напрям, як будівництво, реконструкція та газифікація об’єктів господарського та соціально-культурного призначення. У цьому плані «Агротех» не лише зайняв нішу, яку колись заповнювала міжгосподарська будівельна організація, але й пішов далі, виконуючи замовлення на розробку проектів газифікації та монтаж газопроводів низького тиску і відповідного обладнання. Раз є така потреба, то навіщо чекати, доки хтось інший візьметься за цю справу!

І все-таки справжньою родзинкою, яка вирізняє товариство поміж споріднених підприємств, є завод, де випускають сільськогосподарські машини: зубчасто-пружинні борони БЗП-15,2 та БЗП-24,5 і кільчасто-зубчасті котки ККЗ-6,2 та ККЗ-10,4. До того ж створені вони в рідних стінах, у власному проектно-конструкторському бюро. А все почалося з того, що «Агротех» викупив приміщення цехів колишньої райсільгосптехніки.

— Спочатку ми хотіли їх використати за прямим призначенням, — ділиться Геннадій Вікторович. — Але 2002 року в складі делегації запорізьких аграріїв я побував у Харківській області й пересвідчився в тому, що поставити ремонт сільгосптехніки на потік нині неможливо. Адже радянські трактори й комбайни вже своє віджили, і селяни їх лагодять самотужки з того, що розберуть, а імпортну техніку обслуговують сервісні центри. Отже, солідних замовлень не дочекаєшся. Та й нових запчастин заводського виробництва не дістанеш. Ось тоді ми й подумали про те, щоб організувати власне виробництво. Багатьом ідея Геннадія Марича здалася якщо не фантастичною, то принаймні наївною. Про те, в якому занепаді перебувало сільськогосподарське машинобудування, свідчила трагічна доля двох великих підприємств — місцевого «Орсільмашу» й сусіднього Гуляйпільського дослідно-експериментального заводу. Так то ж промислові велети, а тут пропонується якась кустарщина! Та й що можна виготовляти — дідівські борони? «Хіба борона, коли її зробити з розумом, не сільгоспмашина?» — наполягав на своєму директор і запросив до обговорення цього питання безробітних конструкторів «Орсільмашу». «А ми й самі з вусами, — відповів за всіх Анатолій Косьмина і показав креслення. — Але ця машина поки що тільки на папері, тож якщо хочете побачити її в полі, давайте працювати разом».

З того й почалося: у проектно-конструкторському бюро, яке очолив А. Косьмина, відпрацьовували технологію виготовлення спроектованих за дуже короткий термін зубчасто-пружинних борін БЗП-15,2 та БЗП-24,5, а також кільчасто-зубчастих котків ККЗ-6,2 та ККЗ-10,4, а керівництво підприємства, не гаючи часу, їздило по заводах, де продавалося обладнання. Так і вкомплектували міні-завод. А коли склали першу борону, вирішили випробувати її на своїх полях. Машина, яку давно чекали селяни, виявилася простою й надійною в роботі, а головне — ефективною і відносно дешевою. Це саме те, що потрібно фермерам, та й не лише їм. Цікаво, що першими її купили сусіди-гуляйпільці Сергій Курман, Олександр Коростельов та Володимир Дудка, котрі очолюють великі сільгосппідприємства, в кожному з яких налічується більш як 10 тисяч гектарів орних земель. Вони й забезпечили «розкрутку» оріхівської новинки в аграрних колах.

Але справжнє визнання до Г. Марича та його колег прийшло тоді, коли їхні зубчасто-пружинні борони та кільчасто-зубчасті котки потрапили в реалізацію через систему державного фінансового агролізингу. Тепер вони відомі хліборобам усієї України. Сталося це з легкої руки директора запорізької філії НАК «Украгролізинг» Володимира Бруя та його заступника Валерія Нікітенка. Добре знаючи керівника «Агротеху» як давнього надійного партнера своєї філії, вони не полінувалися приїхати на поле й подивитися в роботі техніку, яку виготовляють на цьому підприємстві. На місці пересвідчилися, що керівники господарств, що придбали борони, аж ніяк не перебільшують їхні позитивні характеристики, і рекомендували для розгляду експертів з державної конкурсної комісії.

Техніка в кредит продається значно краще, ніж за повну вартість, і коли попередній уряд згорнув програму фінансової підтримки села, «агротехівці» на таких само умовах почали продавати свою продукцію надійним покупцям, завдяки чому цьогоріч випуск сільгоспмашин на підприємстві збільшився на третину. А через кілька місяців тут складуть перші серійні культиватори та роторні косарки, дослідні зразки яких уже пройшли виробничі випробування на своїх та сусідських полях.

— Перший крок завжди найважчий, — ділиться Геннадій Вікторович. — Хто на нього не наважиться, втрачає шанс, але й переоцінювати власні можливості не можна. Ми завжди радимося, зважуємо всі «за» і «проти», якщо рішення прийнято, не відступаємо від нього, хоч би й каміння з неба падало... Звичайно, один у полі — не воїн. І те, чого ми нині досягли, насамперед заслуга заступника директора Сергія Коваля, головного бухгалтера Ірини Петрушенко, головного економіста Марії Зуєвої, керівників виробничих підрозділів Григорія Назарчука, Володимира Коваля, Олега Шкроботька та Володимира Давиденка. Разом ми і є тією командою, що згуртовує колектив на звершення справ, за які не соромно перед людьми.

Запорізька область.