Заява учасників

слухань в Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин на тему: «Проблеми законодавчого врегулювання правового та соціального статусу жертв політичних репресій»

Незалежна Україна засудила сталінські репресії і одна з перших зробила гуманний крок до відновлення прав жертв антинародного тоталітарного режиму. 17 квітня 1991 року Верховною Радою тоді ще УРСР був прийнятий Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», який досі діє в незміненому вигляді. Будучи свого часу прогресивним і значною мірою революційним, на цей час він застарів та увійшов у суперечність з існуючою нормативною базою у сфері соціального захисту та захисту прав людини.

Ситуація, яка склалася на сьогоднішній день в Україні стосовно реабілітації жертв політичних репресій, є неврегульованою і несправедливою щодо жертв репресій. В країнах колишнього СРСР реабілітовані та мають соціальний захист діти, які народилися в неволі чи на спецпоселенні батьків. У нас цього нема. Наші громадяни — жертви політичних репресій, мають гірший рівень захисту або їх статус зовсім невизнаний.

Верховна Рада України нового, п’ятого скликання, наслідуючи сумну традицію попередніх парламентів, не підтримує включення в порядок денний другої сесії законопроектів про внесення змін до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Кожного разу розгляд цих законопроектів блокується фракцією комуністів, і вони не включаються до порядку денного.

Позиція потурання фракції комуністів і минулого, і нинішнього керівництва Верховної Ради України є деструктивною та не сприяє громадянській злагоді в суспільстві.

Це знайшло промовисте підтвердження днями під час голосування проектів постанов Верховної Ради України про відзначення 30-ї річниці створення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод та про відзначення 100-річчя з дня народження видатного українського громадського діяча, генерала Петра Григоровича Григоренка. Якщо перший проект отримав повну підтримку, то під час голосування за другий більшість народних депутатів продемонстрували елементарну необізнаність із історією своєї Батьківщини та зневажливе ставлення до тих, хто не побоявся встати на захист прав людини в умовах комуністичного терору.

Учасники слухань констатують, що існує нагальна потреба прийняти нову редакцію закону про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні. На користь цього свідчать тисячі звернень громадян, що надходили і продовжують надходити на адресу Верховної Ради України та комітету зокрема.

Про необхідність врегулювати цю проблему йдеться в Указі Президента України від 11 липня 2005 року «Про заходи щодо посилення державної підтримки колишніх політичних в’язнів, репресованих та їх громадських організацій».

Учасники слухань вимагають внести в порядок денний другої сесії законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», реєстр.№1251, поданий народними депутатами України М. Оніщуком, С. Довгим, та реєстр.№2079, поданий народним депутатом України В. Тараном (Тереном).

Вказані законопроекти спрямовані на врегулювання проблем, пов’язаних з правовим статусом реабілітованих, розширення кола осіб, на яких поширюється дія закону, зокрема, щодо дітей репресованих, які народилися в тюрмі та на спецпоселенні, посилення їх соціального захисту тощо.

Не менш важливим також є внесення до порядку денного і проекту закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

Щоб стати справді демократичною державою, Україна має дати належну оцінку тоталітарному минулому та захистити права усіх жертв тих страшних часів. Тільки так ми зможемо створити передумови для того, щоб жодна політична сила не спробувала повторити нелюдські «експерименти» над українським народом. Тільки так Україна може підтвердити, що вона вільна у вільній Європі!

3 листопада 2006 року.