Парламент має намір запровадити кримінальну відповідальність за самозахоплення землі, тобто за використання земельної ділянки до виникнення права власності чи права користування нею, а саме — до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Якщо відбудуться зміни на законодавчому полі,
«самозахопник» може отримати до шести років позбавлення волі. Перспектива почала чітко вимальовуватися після прийняття Верховною Радою в першому читанні законопроекту про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України стосовно відповідальності за самовільне захоплення земельної ділянки.Зокрема, якщо такі дії завдали значної шкоди підприємствам, установам, організаціям або окремим громадянам, пропонується карати
«обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до шести років».Нині санкції до
«самозахопників» не такі жорсткі. За самовільне зайняття земельної ділянки встановлена адміністративна відповідальність. До людини може бути застосовано штраф від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17—170 грн.), а до посадової особи — від восьми до п’ятнадцяти таких мінімумів (136—255 грн.)Управи на самовільних захоплювачів — практично ніякої. Розмір штрафу не залежить від того, скільки і якої землі захоплено: кілька квадратних метрів чи десятки гектарів. Практично не враховуються обставини, за яких вчинено порушення. Немає навіть коефіцієнтів, що збільшували б розмір штрафу за захоплення землі в заповіднику або курортній зоні, навіть якщо це Південний берег Криму. Грошове стягнення з порушників не залежить і від ринкової вартості захопленої ділянки. До того ж адміністративні покарання надто мізерні. Тож, приміром, можна спокійнісінько сплатити 170 гривень штрафу і... надалі користуватися самозахопленою ділянкою. Бо згідно з чинним законодавством повторно притягувати особу до адміністративної відповідальності за одне й те саме правопорушення протягом року не правомірно. Отже, знову оштрафувати
«загарбника» можна хіба що через рік. І це, незважаючи на те, що сама ділянка її незаконному власнику, ймовірно, приносить значно більші прибутки.Щоправда, можна передати справу до прокуратури. Але правовий механізм примусового звільнення самовільно зайнятої ділянки за рішенням Феміди досить складний, тому органи виконавчої влади та місцевого самоврядування не завжди користуються правом звертатися до суду. Особливо коли йдеться про дрібні ділянки. Крім того, як з’ясувалося, Держземінспекція не може сама виступати позивачем у суді. Як і не має права призупиняти діяльність підприємств на самовільно захопленій землі.
Тут є дуже важливий і політичний аспект. Оскільки порушуються права землевласника, виникає конфлікт інтересів між тими, хто володіє землею на законних підставах, і тими, хто цю земельну ділянку захопив. І нерідко, враховуючи, що закон не діє, ми спостерігаємо конфлікти, в тому числі міжетнічні, бізнесові...
Водночас у Законі України
«Про державний контроль за використанням та охороною земель» не виписані чітко поняття «самовільне зайняття земельної ділянки» та «використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів». Це не одне й те саме. Адже у другому випадку людина, яка отримала, приміром, наділ у спадок і переоформлює документи на себе, фактично прирівнюється до самозахопника.Отже, реалізація пропонованих змін, вважають фахівці-землевпорядники, сприятиме посиленню боротьби з порушеннями земельного законодавства.
Проте у таких законодавчих ініціатив є й опоненти. Народний депутат Рефат Чубаров вважає, що за цими нібито пристойними намірами приховується бажання закріпити навічно вже розібрані незаконно по всій Україні землі. А проти всіх тих, хто потребує землі хоча б для власного облаштування, будуть застосовані ті жорсткі норми, які й пропонується прийняти в законі.
Головне науково-експертне управління Верховної Ради у своєму висновку також пропонувало законопроект відхилити, мотивуючи таку позицію наступним чином:
«Кримінальну відповідальність, яку загалом не слід розглядати як панацею від усіх суспільних проблем, можна було б встановити в окремій статті КК України лише за самовільне захоплення земельних ділянок, розташованих у заповідниках, на територіях й об’єктах природно-заповідного фонду, а так само за самовільне захоплення земельних ділянок розміром, скажімо, понад один гектар. Передбачати ж її за самовільне використання невеличких (5—6 соток) ділянок занедбаних земель, з яких годуються сім’ї, які, можливо, не мають жодного іншого доходу, на наш погляд, аморально (нагадаємо, що бідність в Україні ще не подолана)».
