Доки надавачі послуг кивають один на одного в пошуках крайнього, споживач потерпає від «сервісу»

Учасник бойових дій, інвалід війни І групи Гаврило Степанович Гуцол перемогу зустрів у Берліні. Його груди прикрашають 18 нагород, серед яких і ордени Червоної Зірки та Великої Вітчизняної війни. Сьогодні сивочолий ветеран у розгубленості: як це так, ми не шкодували свого молодого життя, а нині до нас, старих, нікому нема діла. Фашистів подолали, а чиновників здолати не під силу.

Ось уже місяць в оселі самотнього чоловіка немає води. А все через те, що енергетики заходилися міняти в селі Степанівка електроопори. Встановлюючи нового стовпа біля двору Гуцола, пошкодили водовід та телефонну лінію. Опору поставили в іншому місці, а вода текла вулицею кілька днів. Щоб запобігти цьому, служба міськводоканалу пригнала екскаватора, розрила водогін та й «відрізала» подвір’я Гаврила Степановича від основної мережі. А величезна яма коло двору так і залишилася незасипаною. Купа грунту перекрила ворота гаража, і ветеран не може виїхати нікуди на своєму інвалідному авто. Після кількох звернень Гуцола телефон запрацював — сяк-так з’єднали провід зв’язківці, он, стирчить тепер у ямі, показує Гаврило Степанович.

А от води так і немає. Вже місяць оббиває пороги інвалід, а чиновники, в особі енергетиків та водоканалу, розводять руками.

— В «Обленерго» кажуть, що вода — то питання водоканалу,-— - розповідає ветеран, — а у водоканалі: енергетики пошкодили, хай заплатять нам за ремонтні роботи, інакше нічого не робитимемо.

Звертався Гуцол і до сільради, але зазначені установи не підпорядковані сільській громаді, каже степанівський сільський голова Лідія Гончаренко:

— Єдиний шлях — знайти благодійника, щоб власним коштом допоміг самотньому пенсіонерові вийти з тієї ситуації. Сільський голова саме й шукає такого. Утім, у місцевої ради є й свої запитання до енергетиків. Заходилися міняти стовпи, а органу самоврядування — ані слова. Хіба важко хоча б попередити? Наче добру справу почали, але знов-таки — з недоробками. От встановили трансформатора, об’єкт, можна сказати, підвищеної техногенної уваги. А стоїть на якихось ненадійних підмостках, що можуть у будь-який момент завалитися. До всього — село залишилося без вуличного освітлення, бо ті ліхтарі, що громада купувала та встановлювала спільним коштом, сиротливо висять тепер на старих опорах із обірваними дротами. Доріжку проклали сільчани, так енергетики (це ж треба!) просто посередині стовпа поставили. Тепер велосипедистові чи матусі з дитячим візком не проїхати, треба на розбите узбіччя звертати. То хіба це по-господарськи, бідкаються сільські депутати.

Отож і ходить ветеран війни, інвалід І групи Гаврило Гуцол по воду з кухлем до сусідів. Доки?..