Ґендерна рівність — ознака цивілізованої держави

— Олено Федорівно, створення підкомітету з питань ґендерної політики — «данина моді» чи потреба часу?

— Створення підкомітету — нагальна потреба часу. В парламентах багатьох країн діють такі структури, а в урядах — відповідні департаменти й навіть міністерства. Ґендерна рівність — одна з важливих ознак правової держави, показник рівня розвиненості відкритого суспільства.

— Конституція України, як відомо, гарантує рівні права чоловікам і жінкам...

— Але про рівність можливостей говорити, на жаль, не доводиться.

В Україні наявна дискримінація за ознаками статі. Жінки становлять 54% населення України. 52% студентів вищих навчальних закладів, 46% аспірантів — жінки. Але вони мають значно менше шансів дістати роботу й отримати зарплатню на рівні з чоловіками.

Приклади? Скільки завгодно!

Вищу або середню професійну освіту мають 43% працюючих жінок і лише 34% працюючих чоловіків, але тільки 20% керівників різних рівнів — жінки.

75,4% державних службовців — жінки (чоловіків — 24,6%), але першу (найвищу) категорію серед керівників — державних службовців мають 91,7% чоловіків і 8,3% жінок.

Серед безробітних, які мають вищу освіту, — 70% жінок. Зарплата жінок у середньому по країні не перевищує 72,5% заробітної платні чоловіків. Бізнесом у промисловості займається лише 2% жінок.

У складі нової Верховної Ради кількість жінок становить 8%. Із 26 голів комітетів — лише 2 жінки.

Жодної жінки-міністра в уряді В. Януковича, а перед тим — в уряді Ю. Єханурова. Вперше в Україні з’явилася жінка —прем’єр-міністр — Юлія Тимошенко. І їй чинилася така протидія з боку чоловічого політикуму, яку можна пояснити не лише спротивом з боку тих, кому вона заважала нажитися коштом держави, а й, напевне, внутрішнім дискомфортом, що його відчували слабші за неї чоловіки-політики.

Серед голів обласних адміністрацій — три жінки. На всю Україну три жінки — голови обласних рад. А водночас найбільше жінок — у складі сільських рад та серед сільських голів — там, де працювати чи не найтяжче, а «піару» тобі — жодного...

Українські жінки в пошуках заробітку змушені лишати дітей і їхати за кордон — на некваліфіковану, тяжку працю, часто нелегально, а отже, без жодних прав і захисту.

Жінка не захищена від сексуальних зазіхань начальника-чоловіка й потерпає від побутового насильства з боку чоловіків у сім’ї.

Співробітники чи однопартійці нерідко розцінюють жінку як обслуговуючу одиницю, а не рівноправного партнера, колегу.

Держава не створює умов для «примирення» сім’ї та роботи, що є необхідною умовою для самореалізації жінки у сфері її професійних інтересів (до речі, відповідні рекомендації ухвалені ПАРЄ на сесії в жовтні цього року).

Нарешті, незначна участь жінок у прийнятті рішень — тобто превалювання «чоловічих» рішень з питань, значущих для держави й суспільства, — призводить до «маскулінізації» державної політики. Держава «летить на одному крилі». Проект держбюджету-2007 красномовно свідчить, що соціальний захист, опікування соціально вразливими верствами населення не є пріоритетними для нинішнього «чоловічого» уряду. (Для порівняння: пригадаймо соціальний бюджет, соціальні програми, які пропонував уряд Юлії Тимошенко).

Отже, без забезпечення ґендерної рівності неможливо говорити, що Україна є реально правовою державою.

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є одним з головних напрямів політики й діяльності Європейського Союзу. Створено Дорадчий комітет з питань рівних можливостей для чоловіків і жінок, затверджено Програму дій співтовариства щодо рівних можливостей для жінок і чоловіків. У складі Парламентської Асамблеї Ради Європи діє Комітет з питань рівних можливостей жінок і чоловіків. Конвенція ООН стосовно ліквідації усіх форм дискримінації жінок, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Декларація щодо рівності жінок і чоловіків, Пекінська декларація та Платформа дій, Декларація Тисячоліття, ціла низка інших документів схвалені та ратифіковані Україною. Тож вирішення ґендерних проблем — необхідна умова просування України до європейських структур.

Нарешті, ґендерна рівність — одне з ключових питань консолідації суспільства. Влада, політичні сили повинні дати чіткий сигнал українському суспільству стосовно свого прагнення не лише словом, а й ділом творити державу рівних можливостей.

— Чи є вже такі сигнали з боку влади? Від політичних сил?

— Прийняття у вересні минулого року Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», без перебільшення, є визначною подією з огляду на ту роль, яку він повинен відіграти в регулюванні суспільних відносин і формуванні ґендерної політики держави. На черзі — імплементація положень закону в інші законодавчі акти. Необхідно внести зміни до Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення в частині запровадження санкцій за сексуальні домагання, дискримінацію за статевою ознакою; до законів «Про політичні партії», «Про Центральну виборчу комісію», «Про державну статистику», «Про освіту», «Про державну службу», «Про зайнятість населення», до виборчого законодавства, Кодексу законів про працю. На часі — створення ґендерно чутливого законодавства, а також — опрацювання дієвих механізмів його реалізації.

До речі, у Верховній Раді вже зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі)». До цієї ініціативи приєдналися народні депутати з різних фракцій, у тому числі — й чоловіки, і я вірю, що закон підтримають усі мої колеги.

Ще один важливий закон, прийнятий нашим парламентом у листопаді 2001 року, — «Про попередження насильства в сім’ї». Цей суспільно значущий документ не має аналогів на пострадянському обширі. Але практика застосування закону показала, що він потребує вдосконалення.

Необхідне здійснення ґендерної експертизи законопроектів, а також проведення інших заходів стосовно забезпечення рівних можливостей — на рівні парламентських комітетів. У зв’язку з цим я звернулася до Голови Верховної Ради України з пропозицією внести до посадових інструкцій окремих працівників секретаріатів комітетів обов’язок займатися саме цими питаннями.

Документом, який дає центральній та місцевій владі орієнтири в ґендерній політиці, є Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що його Віктор Ющенко підписав у серпні минулого року. В липні цього року Кабінет Міністрів схвалив «Концепцію Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006—2010 роки», де визначені «шляхи і способи розв’язання ґендерної проблеми».

Сьогодні дуже потрібна активна позиція Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту — воно ж бо є чільним міністерством, яке має забезпечувати виконання ґендерного законодавства. На жаль, справжньої зацікавленості ми поки що не відчуваємо. Та й саме міністерство дедалі більше перетворюється на «Міністерство спорту» — перегляньте лише проект держбюджету-2007 щодо нього.

Стосовно політичних сил... Самі за себе говорять виборчі програми, з якими партії та блоки рушили «в електорат» у 2006 році. В програмах практично всіх партій у кращому разі йдеться хіба що про «покращення становища інвалідів, матерів і дітей, багатодітних сімей».

На виборах Верховної Ради 2006 року в списках політичних партій та блоків було 80,6% чоловіків і лише 19,4% — жінок. Та й то в основному жінки перебували після п’ятої «десятки». Зі 172 країн світу Україна посідає 152-ге місце за представництвом жінок у парламенті.

— Чому, на вашу думку, жінок у нашому парламенті так мало?

— Саме в політиці, як публічній складовій життєдіяльності суспільства, найяскравіше виявляються ментальні стереотипи щодо жінки як істоти слабшої за чоловіка, несамостійної, другорядної, спроможної лише на обслуговуючі функції. Мовляв, «найприродніші» для жінки ролі — «мати», «господиня дому», «помічниця» (в кращому разі — «порадниця») чоловіка. До цього додаються й стереотипи масової свідомості, вироблені за часів радянської влади, коли хатня робота за витратами часу й енергії не вважалася працею. На жаль, поки що не створені умови, за яких жінці не треба вибирати — або кар’єра, або сім’я.

Образ української жінки-політика, власне, став вислідом найстійкішого ґендерного стереотипу: політика — суто чоловіча справа. Тому уявлення про жінку-політика — здебільшого як про «мужика у спідниці», в кращому разі це — «залізна леді», яка в усьому — аж до стилю поведінки і вербальної комунікації — керується правилами так званої «мужекратії». А коли жінка намагається зламати ці рамки, демонструючи світові, що вона може бути і потужним політиком, і водночас — чарівною, зі смаком вдягненою, жіночною — знову на неї вихлюпується невдоволення частини суспільства, заскоченої таким, відмінним від усталеного, образом.

Цікаво, що жінка-політик нерідко — свідомо чи несвідомо — стає не лише жертвою такого штучно витвореного в суспільстві образу, а й бере участь у творенні свого образу за цим шаблоном.

Зазначу, що жінка-політик потерпає від відсутності справжньої жіночої солідарності у виборюванні своїх прав на політичне лідерство. Часом чоловіки в боротьбі проти жінки-конкурентки, вважаючи негідними для себе деякі методи цієї боротьби, використовують у такій негарній ролі жінок-однопартійок. Коли одна жінка-політик поливає брудом іншу, просто на очах руйнуючи свою власну репутацію, це нагадує шоу, розраховане на ниці інстинкти, — де жінки б’ються між собою, борсаючись у багнюці...

— А кого з-поміж жінок-політиків ви назвали б харизматичним лідером?

— Безумовний харизматичний лідер не лише загальноукраїнського, а і європейського, світового рівня — Юлія Тимошенко, лідер української опозиції. Вона — харизматичний лідер не лише серед жінок-політиків, а й серед політиків-чоловіків. У сучасному політикумі їй немає рівних. Це дивовижне поєднання потужного інтелекту, фантастичної інтуїції, глибоких фахових знань — і чарівної жіночності, яскравої індивідуальності в усьому: манері спілкуватися, добирати вбрання, засобах творення власного образу...

— Цього місяця відбудеться одразу два парламентські слухання — «Про сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження ґендерного насильства» і «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії і перспективи»...

— Не лише цього місяця, а і в один день — 21 листопада. Слуханнями щодо подолання ґендерного насильства стартує дворічна кампанія подолання насильства в сім’ї, і зокрема — стосовно жінок. Президент Парламентської Асамблеї Ради Європи звернувся до Голови Верховної Ради України Олександра Мороза з листом, у якому пропонується українському парламентові долучитися до пан’європейської кампанії, що розпочинається наприкінці листопада 2006-го і триватиме впродовж двох років. Координувати кампанію з української сторони випала честь мені.

27 листопада в Мадриді стартує ця кампанія, і ми зможемо повідомити, що Україна розпочала її першою в Європі.

Хочу наголосити, що проблема побутового насильства є дуже актуальною в Україні. За І півріччя 2006 року офіційно зареєстровано майже 90 тисяч звернень стосовно насильства в сім’ї. За даними МВС України, сьогодні на обліку перебуває більш як 85,7 тисячі осіб (з них понад 73,5 тисячі — чоловіки), які вчинили насильство в сім’ї. А скільки дружин, доньок, матерів не звертається до правоохоронних органів! Чому? Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» (від 15. 05. 2003р.), передбачає, що вчинення насильства в сім’ї, а також невиконання захисного припису тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку. Але штраф — це удар по родинному бюджету, позбавлення волі — це (нерідко) і позбавлення єдиного такого-сякого годувальника!

Важливою є і тематика других слухань. Адже 2007-й рік оголошено в Європі Роком рівних можливостей жінок і чоловіків, тож цілком слушно було б обговорити, з чим ідуть українські влада, суспільство в цей рік.

— Ви досить відома людина, маєте авторитет досвідченого і виваженого політика. Чоловіки допомагали вам чи навпаки?

— Своїм світобаченням я завдячую великою мірою дідові Олександру Якимовичу, українському селянинові, чиє просте і мудре розуміння добра і зла, правди і кривди, волі й несвободи допомогло мені відбутись як особистості.

У мене був Учитель, якому я завдячую своїми кращими рисами як політик. Я говорю про лідера НРУ В’ячеслава Чорновола, з ким мені випало щастя працювати в Русі, в тому числі — і його заступницею. Ідейна несхитність, послідовність, безстрашність, безмежна любов до України, віра в людей, уміння відстоювати свою позицію і глибокі демократичні переконання — це те, чого вчилась я в цієї великої людини.

З чоловіком Дмитром ми — однодумці. Наша родина — наочне втілення гасла «Схід і Захід — разом!»: Дмитро зі Львова, я — з Луганська.

— А жінки із найближчого оточення вас як політичного діяча підтримують?

— Найближче, найрідніше «оточення» — донечка Оля. У листопаді їй виповнюється 16 років. Це така рідна душа, така готовність іти за мамою і з мамою скрізь!..

Моя мама, якій 80 років, дуже цікавиться політикою і дає поради, котрі часом видаються наївними, але ж вони — мамині...

Маю добрих приятельок, які підтримують — і словом, і ділом, разом на Майдані стояли. А ще маю чудових колежанок — у парламенті, з «Батьківщини» на Житомирщині, де працюю як депутат від БЮТ. Наталя Скавінська з Ружина, наприклад, — тонкий політик, чудова поетеса, розумна, високоінтелектуальна людина.

І наочний приклад справжньої Жінки-Політика — Юлія Тимошенко.

— Дякую за розмову. Успіхів вам.

Розмову вела Ірина ГРАБОВСЬКА.