«Чекають, коли помремо?..»

Утім одиноким острівцем, позбавленим усіх цих благ, залишилось дев’ять сімей вулиці Зеленої, помешкання яких найближче до РАЕС. Блага цивілізації сюди не підводили з огляду на те, що ця вулиця входила до трикілометрової санітарно-захисної зони, а відтак її мешканці підлягали обов’язковому відселенню. «Нам не вистачило якогось часу, щоб адміністрація РАЕС виконала пункт 4.9 протоколу 93/Е-197 від 18.12.1984 Міністерства енергетики й електрифікації СРСР про розширення РАЕС (ІІ черга). Цим документом, зокрема, передбачалося розширення селища для переселенців із трикілометрової санітарно-захисної зони (а наказ того ж Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №125пс від 17.06.1985 затверджував кошторис на будівництво житлових будинків загальною площею 70 тисяч квадратних метрів, куди входили і котеджі для заболоттівських переселенців) загальною вартістю 38 мільйонів рублів, — пишуть у своєму листі до редакції мешканці вулиці Зеленої села Заболоття Володимирецького району. — Але якщо наших сусідів відселили вже давно, то нас — ні».

— Справді, окремі сім’ї з цієї вулиці вдалося переселити, — підтверджує Заболоттівський сільський голова Леся Назарук. — Постановою Ради Міністрів СРСР №2394-р 11 листопада 1973 року було встановлено трикілометрову санітарно-захисну зону навколо РАЕС. Приблизно з 1982 року із неї почали відселяти людей, а з вулиці Зеленої трохи пізніше — у 1989-му. Тоді будували котеджі з 3—4 кімнат, тож відповідно відселяли сім’ї з більшою кількістю людей. А авторам листа до вашої редакції потрібні були менші квартири.

— Але у серпні 1984 року Державний санітарний нагляд СРСР розглядає листа тодішнього директора Рівненської АЕС Володимира Коровкіна про скорочення санітарно-захисної зони навколо РАЕС до 2500 метрів з боку села Заболоття, тобто у бік скорочення її на 500 метрів, —продовжує Леся Назарук. — Ось як відреагував на це тодішній заступник Головного санітарного лікаря СРСР В. Туровський: «... Вважаю за можливе обмежити розмір санітарно-захисної зони в південно-східному напрямку (у напрямку села Заболоття) до 2500 метрів за умови заборони нового будівництва споруд і приміщень, призначених для постійного проживання людей, у радіусі 3000 метрів від вентруби 3-го блока Рівенської АЕС, що будується».

— Але прямо чиновник не сказав про встановлення такої зони в радіусі 2500 метрів, а лише висловив свою думку, — каже Заболоттівський сільський голова Леся Назарук. — Та й чому такі обмеження лише до нашого села, а не, скажімо, міста Кузнецовська чи інших населених пунктів? Та й згідно з новим українським законодавством, а точніше згідно із ст.45 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» передбачено, що «розміри і межі санітарно-захисних зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими Радами народних депутатів». Я працюю на посаді сільського голови дванадцять років, а до цього була секретарем ради і заступником сільського голови. Але не пригадую, щоб наша Заболоттівська сільська рада затверджувала санітарно-захисну зону в радіусі 2500 метрів.

Тож посилання тих, хто мав забезпечити переселенців житлом, на зменшення меж санітарно-захисної зони, на думку Заболоттівського сільського голови Лесі Назарук, є безпідставним. А далі жінка розповіла про епопею переселення людей із санітарно-захисної зони:

— У сімей, що потребували менших за розміром квартир, зокрема тих дев’яти, які написали листа до вашої редакції, знову зажевріла надія на переселення у квітні 1989 року. Тоді, а точніше 16 квітня 1989 року, заступником міністра атомної енергетики СРСР був затверджений «Протокол наради з розширення селища для переселенців на Рівенській АЕС», згідно із яким передбачалося побудувати селище для переселенців за рахунок «непередбачених витрат зведеного кошторису на будівництво об’єктів виробничого призначення проекту ІІ черги Рівенської АЕС». Але реалізація положень згаданого протоколу почалася лише у 1993 році. Було виготовлено документацію на будівництво житла для решти переселенців, зокрема й для дев’яти сімей з вулиці Зеленої. Наша сільська рада під таку благородну мету виділила 8,2 гектара землі. Приїхали будівельники, вирили котлован під будинок. І на цьому все. Ось так нічим для мешканців вулиці Зеленої закінчилася друга спроба домогтися переселення.

Третій фальстарт

Відтоді, як дев’ять сімей із вулиці Зеленої зрозуміли, що до них нікому немає діла, вони не переставали звертатися до різних інстанцій, щоб домогтися правди. Масла у вогонь підлило те, що їхніх сусідів давно переселили, не годуючи відписками і вишукуванням причин для відмов. «А чим ми гірші?» — резонно запитують менш везучі мешканці Зеленої, біля осель яких, доки вони вели безрезультатну переписку з чиновниками, з’явився ще один небажаний сусід — високовольтна лінія електропередач. Найбільше не поталанило молодій сім’ї Галини та Олександра Штинь, від хати яких вона за 28 метрів. А молоде подружжя має двох дітей, до того ж одна дитина — інвалід. Тому вплив лінії — небажаний для їхнього здоров’я.

Мешканці Зеленої багато років листуються і з народними депутатами України, і з місцевою владою різних рівнів. Зреагували на проблему заболоттівців лише у 2004 році. Тодішній голова Рівненської обласної держадміністрації Микола Сорока 18 листопада 2004 року видав розпорядження №601 «Про внесення зміни до уточненого переліку об’єктів та завдань щодо їх будівництва у 30-кілометрових зонах Рівненської та Хмельницької АЕС», яким було передбачено 400 тисяч гривень на придбання в 2005 році житла в місті Кузнецовську для відселення дев’яти сімей із вулиці Зеленої села Заболоття Володимирецького району (тобто авторів листа до редакції. — Авт.).

Але політична ситуація в Україні змінилася, після помаранчевої революції до влади прийшла нова команда, Рівненську ОДА очолив Василь Червоній. Тепер важко судити, якими міркуваннями керувався В. Червоній, чиї поради він слухав. А тільки 20 квітня 2005 року за №162 з’явилося підписане ним інше розпорядження «Про завдання з будівництва об’єктів соціального призначення у 30-кілометрових зонах Рівненської та Хмельницької АЕС», згідно з яким оті 400 тисяч гривень, виділених для заболоттівців, перерозподілені на інші об’єкти міста Кузнецовська.

— Стільки років просимо зважити на нас, а толку ніякого, — гірко зауважує один з мешканців вулиці Зеленої, учасник бойових дій, інвалід війни ІІ групи 80-річний Микола Никанорович Скібчик. — Мабуть, влада думає, що ми тут живемо, як на курорті, — показує на градирні. — Уже й онуки переінакшили про нас пісню «ростуть градирні в діда на городі».

— А може, чиновники чекають, коли ми помремо, і проблема вирішиться сама собою, — долучається до розмови його сусідка 76-річна Василина Олексіївна Пашко, киваючи на лісок, де розміщене сільське кладовище. — А ми живемо...

— Не живемо, а мучимось, — підключається і 71-річна пенсіонерка Антоніна Никанорівна Оштук. — Вода в колодязях жовта — пити неможливо. У кого є сили, то їздять у село велосипедами за питною водою.

— І не шкода буде вам залишати насиджені місця, городи? — цікавлюсь у стареньких.

— А за чим тут жалкувати? — кажуть пенсіонери і показують порепані від тяжкої праці мозолясті долоні. — Уже здоров’я і сил немає землю обробляти — своє ми вже відпрацювали. Тож хочемо хоч на схилі літ пожити по-людськи: у теплі та з гарячою водою. Адже, щоб натопити у наших уже старих хатах, стільки дров і брикету потрібно! А це обходиться в кругленьку копієчку. Порахуйте, скільки треба відкладати нам з наших більш ніж скромних пенсій, щоб придбати машину дров. А в селі та Кузнецовську тепло недороге, та й субсидії мали б...

Відверто кажучи, гнітюче враження справила вулиця Зелена. Про перших переселенців нагадують тепер хіба що закинуті колодязі та зарослі бур’янами місцини, де колись були хати. Вікна кількох хат уже забиті дошками — їх господарі померли... Як розрядка для душі — оті дев’ять домівок, де живуть і впродовж десятка літ чекають правди люди. Як пожартували старенькі, це бажання — домогтися правди — і тримає їх на білому світі.

Далі буде...

Із скаргою дев’яти сімей з вулиці Зеленої ознайомився голова Рівненської ОДА Віктор Матчук, який змінив на цій посаді Василя Червонія. Своїм розпорядженням він створив комісію, яка має розібратися із згаданою проблемою. Комісію очолив заступник голови Рівненської ОДА Володимир Новак, до її складу увійшли фахівці облдержадміністрації, РАЕС, представники місцевої влади, головний санітарний лікар області.

Про те, якого висновку дійде комісія, чи знайде вона вихід, щоб допомогти дев’ятьом сім’ям із вулиці Зеленої села Заболоття, ми, звичайно, повідомимо читачів у наступних публікаціях.

Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.