Якщо держава не подбає про винагороду за археологічні знахідки, вони потраплятимуть не до музеїв, а до приватних колекцій.
Недавно поріг Вінницького обласного краєзнавчого музею переступив чоловік з великою сумкою. Дістав звідти старовинний меч, попросив оцінити знахідку.
Начальник відділу охорони пам’яток історії та культури музею Михайло Потупчик каже:
«У мене не було жодного сумніву, що це сарматський меч. Він такої само форми, як меч сарматського царя, що є у нашому музеї». Михайло пам’ятає, як відкопали той, перший, меч. Було це 1984 року у селі Пороги Ямпільського району. Археологи досліджували курган неподалік Дністра. Михайло тоді вчився у школі, любив археологію. Напросився в експедицію — й така удача!..У музеї вже звикли до того, що знайдені цінні історичні речі приносять лише для того, щоб дізнатися, скільки вони можуть коштувати. Щоб не продешевити, пропонуючи їх колекціонерам. Ті непогано платять. А в музеї можуть хіба що подякувати.
— Етика археолога, — продовжує М. Потупчик, — забороняє оцінювати археологічну річ, яку хочуть продати у приватну колекцію. Але цінність зброї, яку нам приносив невідомий відвідувач, уже в тім, що вона рідкісна. Це був би другий такий музейний експонат, знайдений на території області. Та й загалом в Україні таких знахідок небагато. А тих, що належали царям сарматів (їх розпізнають за позолотою), взагалі одиниці. Цим знахідкам майже дві тисячі років. Така зброя, переконаний М. Потупчик, коштує немало.
Співрозмовник відкидає можливість підробки зброї, котру її приносив невідомий відвідувач. Що меч давній — видно неозброєним оком.
«Ми навіть зіставили обидві знахідки. Вони майже ідентичні. За винятком позолоти. На царському мечі її видно у кількох місцях. А нинішній меч призначався для бою. На таку зброю золото не витрачали».Для довідки. Знайдена у 1984 році на Вінниччині могила сарматського царя ще раз підтвердила припущення археологів про перебування сарматів у Придністров’ї. Усі знахідки з того поховання зберігаються в музеї. Їх показували в Україні, Німеччині, Польщі, Фінляндії, а в Італії аж двічі. До цих експонатів міг додатися другий сарматський меч, але...
Не залишилися в музеї чимало археологічних знахідок, на які натрапили вінничани. Оригінальними, за словами М. Потупчика, були так звані бронзові застібки. У музеї нема таких. Цінні також статуетки, сокири, бронзові і кам’яні. Їх приносили люди, які відмовлялися назвати себе й не хотіли вказати місце, де їм удалося натрапити на знахідки. Де ці речі нині, знають лише ті, чию колекцію поповнив рідкісний антикваріат.
Коментар начальника Вінницького облуправління культури Анатолія ЛЕВИЦЬКОГО:
— На превеликий жаль, уже давно, з часів розпаду Союзу, держава не фінансує проведення археологічних розкопок. Тому археологи працюють лише тоді, коли вдається знайти спонсора. А це трапляється лише час від часу. Такі окремі розкопки нічого не дають. Треба мати комплексну програму археологічних досліджень. Бо територія області дуже мало вивчена археологами. А досліджувати є що, бо тут споконвіку перетиналися великі торговельні шляхи. Наш край був також місцем стику багатьох культур.
Прикро, що навіть ті поодинокі знахідки, на які натрапляють жителі області, не стають музейними експонатами. Люди хочуть отримувати за них винагороду. Я переконаний, треба платити. Бо це наша історія. На її вивчення не можна шкодувати грошей.
Вінницька область.
