* Підприємства відомого бізнесмена Ріната Ахметова у Донецьку і Маріуполі провели попереджувальний страйк за мир на Донбасі — про податковий референдум.

* У Криму зупинилися вітрові та сонячні електростанції — про дрібниці життя.

* Україна пропонує Європі купувати газ на україно-російському кордоні — про газову інвентаризацію.

Природна реакція

На ранок наступного дня за попереджувальним страйком трудових колективів Донецька і Маріуполя кинувся у вічі заголовок однієї зі столичних газет, яку важко запідозрити в симпатіях до нинішнього уряду: «Ахметов пішов на мир з Києвом і на війну з ДНР». По-перше, він нікуди не пішов. По-друге, він не воював з Києвом. По-третє, його особистий протест — це нормальна реакція інвестора, вимушеного дивитися на те, як хтось фізично знищує результати капіталовкладень. Так само, природно, його протест підтримали в Дніпропетровську і схвально зустріли скрізь.

Бойовики «активничали» у семи районах на Донеччині (дані облдержадміністрації). У Слов’янську і Краматорську вже не видавали зарплати та пенсії. За словами глави МВС Арсена Авакова, ніхто не збирається оплачувати це життями бійців АТО та держслужбовців, ці кошти все одно відбиратимуть і, по суті, спрямують на оплачування послуг погромників. У Маріуполі банкірів тероризували озброєні нальотники...

Нікуди Рінат Ахметов не йшов. Просто він обстоює порядок як базову умову для розвитку, так само реагує на реалії і більшість його менеджерів. Не певен, що він повірив, буцімто за зловживання державними коштами вже притягнуто до відповідальності 2,5 тисячі державних службовців. Але, що податківці справно повертають його підприємствам ПДВ навіть у такий каламутний час, він очевидно знає. І що влада узгоджує свої плани з бізнес-середовищем. І що підприємства Донбасу відповідають навзаєм своєчасною сплатою податків — йому також відомо. Це, якщо хочете, результат, податкового референдуму. Реальний, а відтак — переконливіший за будь-які інші референдуми. Підприємства Донецької і Луганської областей щомісяця перераховують до загальнодержавної скарбниці близько 900 мільйонів податків, тим само висловлюючи свою волю жити й працювати у єдиній демократичній країні.

Дрібниці життя

Усе інше — дрібниці життя. Коли анексували Крим, я порівняв у тижневому «Балансі» самопроголошену владу з малими дітьми, які в істериці тупотять ніжками. Відтоді цей процес не припинявся ані на хвилину. Все, що там відбувалося, — брутальне нав’язування російського громадянства, непрофесійне управління Північно-Кримським каналом, витіснення з півострова українських банків, перманентні заборони імпорту продовольчої продукції, неадекватне соціальне забезпечення тощо, як на мене, обумовлено некерованими емоціями. Далі, самі розумієте, психічний розлад. Цього тижня малих дітей вже кортіло заспокоїти: не вередуйте так, усі негаразди тимчасові, скоро Крим знову стане українським. Чи не стокгольмський синдром, бува? (Нагадаю, це коли жертва мимоволі починає жаліти свого кривдника).

Причина була поважна: президент Росії Володимир Путін не привіз з Китаю жодного документа, який стосувався б спорудження мосту через Керченську протоку. Що, як Пекін узагалі відмовився брати участь у цьому проекті? (Хтозна, якби не анексія півострова, чи не вів би український уряд із Пекіном переговори про будівництво порту на Чорноморському узбережжі, про що підписували меморандум наприкінці минулого року). Водночас будь-кому зрозуміло, а кримській владі й поготів, що відсторонення Пекіна від розрекламованої на всі заставки участі КНР у фінансуванні проекту з боку Chіna Іnternatіonal Fund ltd спричинив невизнаний ніким статус території. Через це і ДП «Енергоринок» розірвало усі угоди з вітровими та сонячними електростанціями Криму, на що жалівся цього тижня заступник глави комітету Криму з палива, інноваційної політики і енергетики Сергій Бедрик. Не журіться. Наберіться терпіння і дочекайтеся, коли кримська генерація повернеться в лоно українського енергоринку.

До слова, російському президентові не завадило б бодай подумки подякувати Україні за підписаний газовий контракт з КНР. Якби вона не стала причиною політичного протистояння між Росією і Заходом, китайці ще довго росіянам морочили б голову. Адже вони добре знають, чим може обернутися принцип «бери або плати» від «Газпрому», який діятиме упродовж 30 років. І вже напевно здогадуються, що їх навряд чи залучать до видобування блакитного палива у Росії. До того ж реальні ціни на ще не піднятий з надр Далекого Сходу газ, який качатимуть ще непрокладеним газогоном, можуть стати комерційною таємницею навіть для Піднебесної.

Але поки що, я в тому переконаний, КНР виторгувала для себе прийнятну ціну (за доволі грубими експертними підрахунками, приблизно 350 доларів США за тисячу кубометрів). Вона значно нижча за середньоєвропейську і, звісно, за середньоукраїнську ціну, що вказує на першорядність для російських перемовників не комерційної, а політичної складової контракту. Треба було показати всім, що Європа як споживач російського газу не така вже й незамінна.

На Європу це, здається, жодним чином не вплинуло. Економічний форум у Санкт-Петербурзі проігнорували провідні інвестиційні компанії Заходу.

Найважливіше щодо газової теми озвучив Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Він запропонував європейським партнерам купувати природний газ на україно-російському кордоні, узгодивши цей механізм з російським «Газпромом». Такий механізм, по-перше, суттєво розвантажив би торговельні й боргові протиріччя між НАК «Нафтогаз України» і «Газпромом», по-друге, сприяв би інтеграції української ГТС у європейську.

Судячи зі стрімкої реакції глави Єврокомісії Жозе Мануела Барррозу, Брюссель цим зацікавився. Президент Єврокомісії вже звернувся до президента Володимира Путіна з листом (сайт Єврокомісії), в якому підкреслює: «Я розраховую на те, що Російська Федерація і Україна найближчим часом нададуть фактичні дані про приток і транзит газу через територію України».

Окрім іншого, Жозе Мануел Баррозу наголосив, що сторони зобов’язані забезпечити прозорість і відкритість українського газового сектору, прозорі умови збереження і транзиту природного газу. ЄС, зі свого боку, виявляє готовність надати фактичні дані про вхідний газ з України у Європу, отже, йдеться про повноцінну інвентаризацію транзитних потоків через Україну як необхідну передумову для втілення в життя  пропозиції, озвученої Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Навіть більше, така інвентаризація є бажаною для української сторони, яка висловила намір подати позов до Стокгольмського арбітражу «Газпрому» у зв’язку з невмотивованим підняттям ціни на газ. І це ще не все. Відомо, що під час чергового раунду газових переговорів у форматі Україна—Росія—ЄС обговорювалося питання обсягу гарантій європейських країн на виплату «Газпрому» українського боргу. Може статися, що після цього росіяни відкличуть ультимативну вимогу про передоплату.

Мал. Олександра ДУБОВСЬКОГО.