Газета Київради «Вечірній Київ» організувала прес-конференцію щодо утисків свободи слова її засновником. В. о. головного редактора Людмила Воробйова стверджує, що керівники Київської міської державної адміністрації поставили вимогу: критикувати всіх, але не засновника, а тим паче не міського голову, про опозицію писати, але лише про її «поганючість».

Якщо в недавні часи журналістів змушували виконувати вимоги «темників», сказала пані Воробйова, то нині від імені «хазяїна» надходять усні розпорядження, які до справи не підшиєш: у чиновників КМДА на звинувачення в утисках завжди є відповідь: «не знаю» або «такого не казав». Тим часом в ешелонах міської влади лише трьом посадовцям дозволено(!) коментувати діяльність столичної адміністрації. Крім того, твердять журналісти «Вечірки», перед випуском газети чиновники вимагають на прочитання підготовлені до друку публікації і навіть газетні шпальти. Зокрема, звинувачують у цьому в. о. начальника Головного управління з питань взаємодії із засобами масової інформації і зв’язків з громадськістю Тетяну Васильєву.

Загалом ця прес-конференція справила дивне враження. На ній був присутній начальник цього самого управління Олександр Черніков, але чомусь інкогніто, бо він і не відрекомендувався, і не відповів на звинувачення «Вечірнього Києва». Але вислухати одну сторону — означає не вислухати нікого. Тому вирішила з’ясувати: чи вимагала пані Васильєва редакційні матеріали на прочитання, а точніше — на цензурування перед їх опублікуванням.

Я вже не раз писала, що спробувати бодай щось дізнатися в керівників КМДА — велика проблема: їхні секретарі так пильно стережуть начальницьке «тіло», що зробити це неможливо. З будь-якого питання вас доправлять до прес-служби. Що ще проблемніше: там вимагають тільки письмового звернення з будь-якого питання. А часом навіть дозволяють собі запитання на зразок: «А чому ви про це пишете та ще й зараз?»

Щось схоже було й з моїм намаганням поспілкуватися з пані Васильєвою. Співробітниця управління Ірина Тимошенко спочатку порадила звернутися до іншого відділу. З’ясувалося, не зовсім до того, який мав би опікуватися цим питанням. Тож довелося телефонувати знову пані Тимошенко. «Так, — сказала вона, — я передала пані Васильєвій ваше запитання. Вона порадила звернутися за коментарем до прес-служби». Мої наполегливі аргументи, що звинувачували конкретно Васильєву, а не прес-службу, не дали результату.

«Да!» — почула в слухавці прес-служби. Відрекомендувавшись, пояснила, що мені потрібно. «Пишіть лист електронною поштою!» — почула відповідь. Посилання на Закон «Про інформацію», де йдеться, що держслужбовці не можуть відмовити в інформації в будь-якій формі, не мало жодного впливу. А на прохання назватися телефонна візаві відповіла, що... не назве свого імені. Зауважу, це не виняток у більшості підрозділів КМДА, куди доводилося звертатися: тут не заведено вітатися, називатися, тим паче — бодай зробити спробу допомогти.

Я все-таки поговорила про утиски свободи слова у «Вечірці» керівниками КМДА з деякими фахівцями адміністрації, котрі, втім, не побажали, щоб їх називали. Одні з них дивувалися, чому редакція не зафіксувала фактів, про які йшлося. Тож пишіть листи... Інші вибачалися, мовляв, у підрозділи, що відають питаннями зв’язку зі ЗМІ, прийшли нові працівники — люди, далекі від журналістики, які насправді вимагають від редакції то заголовок інший придумати, то речення по-іншому побудувати. А треті посилалися, що КМДА дуже прагне реформувати комунальну пресу, але припускається багатьох помилок, бо... не знає, як це робити.

Усі тоталітарні режими передовсім намагалися здійснювати тотальний тиск на пресу. Але ж у нас начебто демократія? «Вечірка», зі своїми незалежницькими традиціями — що за тоталітарного режиму, що за демократії, чи не вперше за останні кільканадцять років спробувала чинити опір, хоч, може, й не зовсім уміло. Інакше надрукувала б на першій шпальті «усні розпорядження» своїх начальників разом з портретами. Щоб їм, начальникам, було зрозуміло: закони в Україні — для всіх без винятку закони. Тільки, здається, у київських керівників ця хвороба — від народження, або вона перейшла в хроніку...